ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 серпня 2020 року м. Київ № 640/16379/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач) з позовом до Вищого господарського суду України (надалі по тексту також - відповідач, ВГСУ), в якому просить визнати протиправними дії Вищого господарського суду України, які полягають у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, починаючи з 07.03.2019 року, із застосуванням посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,25 щомісячних доплат; зобов'язати Вищий господарський суд України провести перерахунок та виплату суддівської винагороди, починаючи з 07.03.2019 року, із застосуванням посадового окладу у розмірі 75 мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за спірний період відповідач виплачував суддівську винагороду у розмірі, меншому ніж встановлено Законом України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів». Позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України за №11-р/2018 від 04.12.2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII щодо обмеження розміру посадового окладу судді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що Вищий господарський суд України не має підстав для нарахування і виплати суддівської винагороди у заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Позивач з 05.01.2011 року працював на посаді судді Вищого господарського суду України.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.03.2019 року №537/вс-19 за результатами кваліфікаційного оцінювання позивача визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду та зайняв 24 місце поза межами необхідної кількості претендентів до вказаного суду.
02 липня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку та виплати суддівської винагороди, виходячи з розміру, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402 для суддів Верховного Суду за період з 07.03.2019 року.
Листом від 08.07.2019 року №01-23/195/137/19 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача та перерахунку суддівської винагороди.
Не погодившись з правомірністю вказаних дій відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (надалі - Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII (судом застосовуються положення цього Закону, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.
Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
Частиною 2 статті 31 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII визначено, що Вищими спеціалізованими судами є Вищий суд з питань інтелектуальної власності; Вищий антикорупційний суд.
Згідно з частиною 1 статті 83 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Статтею 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Відповідно до пункту 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Пунктом 22 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з пунктом 23 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Пунктом 24 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII встановлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2017 року:
а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
Більш того, при розгляді справи у подібних правовідносинах, Верховний Суд у своїй постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17 прийшов до наступних висновків:
«…Верховний Суд зауважує, що Вищими спеціалізованими судами в Україні є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Натомість, позивач продовжував обіймати посаду судді Вищого адміністративного суду України та до жодного іншого суду переведений не був.
Право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону №1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, й фактично здійснюють правосуддя у відповідному суді.
Верховний Суд вважає неможливим отримання позивачем суддівської винагороди відповідно до позовних вимог, оскільки фактично позивач не здійснює правосуддя у відповідному суді (Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду), а лише підтвердив таку можливість. Отже на позивача не можуть поширюватись гарантії незалежності судді у вигляді суддівської винагороди , за нормами Закону №1402- VIII, який не передбачає у судовій системі України - Вищого адміністративного суду України.
Таким чином, доводи позивача, щодо нарахування і виплати йому суддівської винагороди згідно з нормами Закону №1402-VIII, є необґрунтованими.
Виходячи із аналізу положень Закону №1402-VIII України, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:
Проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
Зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
Зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
Фактичне виконання своїх обов'язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
Законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
Отже, лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом №1402-VIII.»
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відтак суд при розгляді даної справи виходить з наступного.
Як встановлено судом, позивач займав посаду судді Вищого господарського суду України.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.03.2019 року №357/вс-19 позивача визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.
Проте, правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду позивач не здійснює.
02 липня 2019 року позивач звернувся до Вищого господарського суду України із заявою про нарахування і виплату суддівської винагороди, на яку листом від 08.07.2019 року за вих.№01-23/195/137/19 позивача повідомлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII набуває суддя, який не тільки підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, але й фактично його здійснює в цьому судді, а тому, оскільки позивач не здійснює правосуддя, відсутні підстави для здійснення перерахунку суддівської винагороди відповідно до положень вказаного Закону.
З урахуванням норм законодавства, встановлених судом обставин та враховуючи правові висновки Верховного Суду у постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17, суд дійшов висновку, що наявність у позивача лише рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.03.2019 року №537/вс-19 про визнання позивача таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, не надає йому права на отримання суддівської винагороди із розрахунку діючого судді Верховного Суду з доплатами, у розмірах зазначених в Законі України від 02.06.2016 №1402-VIII, та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 240, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій