Справа № 420/4747/20
31 серпня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 03 червня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо призупинення нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 07.05.2018 року включно з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців;
2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 07.05.2018 року включно з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців в сумі 94548,56 грн. з урахуванням відрахувань.
Ухвалою від 09 червня 2020 року судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України даний адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний термін на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання копії ухвали з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
22 червня 2020 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період проходження позивачем військової служби з 01.12.2015 року по 07.05.2018 року йому не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення. Позивач подав заяву до військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 07.05.2018 року, проте у відповіді військової частини було зазначено, що військова частина виконувала розпорядження Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2 яким призупинено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Позивач вказує, що січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Позивач зазначає, що за період 01 грудня 2015 року по 07.05.2018 року він має право отримати індексацію грошового забезпечення у сумі 94548,56 грн.
07 липня 2020 року до суду від відповідача за вх. №26100/20 надійшов відзив на позов (а.с.57-66), в якому зазначено, що адміністративний позов задоволенню не підлягає. Вказує, що відповідно до пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення. Лише в роз'ясненні Департаменту фінансів № 248/1485 від 26.03.2018 було зазначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати з квітня 2018 року. Також зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було. Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103% а тому за період з 01.03.2018 по 07.05.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не повинна була нараховуватись та виплачуватись. З аналізу положень Постанови №1013 та Постанови №1078 можливо дійти до висновку, що після вжиття заходів, передбачених п.3 Постанови №1013 для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078. При цьому до внесення вищевказаних змін до законодавства про індексацію грошового забезпечення діяли норми, які визначали, що базовим місяцем обчислення індексу споживчих цін для індексації заробітної плати вважався місяць прийняття на роботу або місяць підвищення заробітної плати. Таким чином, січень 2008 року не може вважатись базовим місяцем при розрахунку індексації грошового забезпечення позивачу.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
23 липня 2020 року до суду від позивача за вх. №28612/20 надійшла відповідь на відзив (а.с.87-91), в якій позивач зазначає, що не планування і не здійснення відповідачем витребування бюджетних коштів на виплату індексації грошового забезпечення не може трактуватися, як відсутність бюджеті асигнувань, кошторисних призначень чи бюджетних коштів. Вказує, що позивач не отримує кошти на підставі постанов Кабінету Міністрів України, перелік яких наведено в постанові від 09 грудня 2015 року №1013. Відповідач замовчує, що на виконання вимог Постанови №1013 було підвищено тарифні ставки працівникам Збройних Сил України відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 22.02.2016 року №84 «Про внесення змін до умов оплати праці працівників загальних (наскрізних) професій і посад бюджетних військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України». Позивач не є працівником, він є військовослужбовцем. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної став (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом та відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та відзив та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, суд дійшов до наступного.
Судом встановлено, що згідно витягу з наказу військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.02.2015 року №13 (а.с.22) головного старшину ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Військово-морських Сил Збройних Сил України від 10.01.2015 року №4-ПМ на посаду техніка поста спеціального зв'язую, ВОС-9909945А, з 06.02.2015 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Згідно витягу з наказу військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07.05.2018 року №56 (а.с.23) молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Міністра оборони України від 28.04.2018 року № 213 на посаду командира взводу морської піхоти військової частини НОМЕР_3 , ВОС-0212003, нпк «старший лейтенант», визнано таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, та:
- з 07 травня 2018 року виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та знято з речового та фінансового забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 ;
- виплачено премію у розмірі 87,0% від посадового окладу за період з 01 травня 2018 року по 07 травня 2018 року, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 10% від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання, набавку за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 20% до посадового окладу та надбавку за безперервний стаж на шифрувальній роботі у розмірі 15% до посадового окладу;
- щорічна основна відпустка за 2018 рік не використана, грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік не отримав;
- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік не отримав.
27 січня 2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою (а.с.11), в якій просив зокрема, виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року в розмірі 86054,90 грн., провести перерахунок та доплату його індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 року по 28.04.2018 року.
У відповідь на заяву позивача військовою частиною НОМЕР_1 направлено лист від 24.02.2020 року за вих. № 396 (а.с.13), в якому зазначено, що «…Індексація грошового забезпечення військовослужбовців виплачується відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (зі змінами) та Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами та доповненнями), проте, згідно листа Директора Департаменту фінансів від 04.01.2016 року (вих. №248/3/9/1/2), з 01 січня 2016 року, у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами), індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачу до окремого розпорядження, а, отже, зазначена довідка не може бути надана…».
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та виплатив не у повному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.04.2018 року, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язані з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 2 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Грошове забезпечення військовослужбовців врегульовано статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною 1 цієї статті передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок №1078, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Вказаний Порядок №1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Згідно п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абз.8 п.4 Порядку №1078 проведення індексації грошових доходів населення № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно з п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів з доходу їх платника. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти до висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Обґрунтовуючи правомірність невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, відповідач не посилався на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення для проведення індексації».
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №9-рп/2013 зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 року у справі №825/694/17.
Відповідачем до суду надано довідку-розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 від 09.07.2020 року №239 (а.с.85) за період з 01.2016 року по 04.2018 року (базові місяці січень 2016 року та березень 2018 року).
З вказаної довідки вбачається, що позивачу було нараховано суму індексації його грошового забезпечення за період 01.06.2016 року по 28.02.2018 року в сумі 4503,23 грн., однак доказів її виплати відповідачем до суду не надано.
Також відповідачем до суду не надано докази нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період грудень 2015 року.
Оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами законодавства та відповідачем така індексація за період грудень 2015 року не нарахована та не виплачена, а за період з 01.06.2016 року по 28.02.2018 року нарахована, однак не виплачена, такі дії відповідача щодо призупинення їх нарахування та бездіяльність відповідача щодо виплати індексації з підстав відсутності фінансових ресурсів бюджетів є протиправними.
Суд зазначає, що поняття бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року по справі №807/583/14, від 15.03.2019 року по справі №805/1953/18-а та від 23.05.2018 року по справі №802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що первісна вимога позивача щодо визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо призупинення нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця підлягає частковому задоволенню з урахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України шляхом:
- визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо призупинення нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року;
- визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.
При цьому, щодо вимог позивача про застосування січня 2008 року як базового місяця при обчисленні індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 31.05.2016 року, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 р. № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013) були внесені значні зміни у вищевказаний Порядок від 17.07.2003 року № 1078, у зв'язку з чим з 01 грудня 2015 року вступили в дію нові правила індексації заробітної плати.
Також, згідно Закону України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було підвищено поріг індексації грошових доходів населення з 101% до 103%.
Суд зазначає, що до грудня 2015 року при обчисленні індексу споживчих цін для індексації заробітної плати працівників відповідно до пункті 5 Порядку використовувався такий термін як «базовий місяць». Базовий місяць визначався для кожного працівника окремо.
Після 01 грудня 2015 року, замість терміну «базовий місяць» у Порядку став використовуватись термін «місяць підвищення тарифних ставок (окладів)».
Підвищення тарифних ставок (окладів) - не в сенсі підвищення тарифної ставки (окладу) працівнику індивідуально у зв'язку з: призначенням його на більш високу за оплатою посаду; підвищенням його кваліфікаційної категорії, педагогічного звання, педагогічного навантаження тощо, а в сенсі підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації заробітної плати передбачено здійснювати з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів) за посадами, які займають працівники.
Судом встановлено, що відповідно до п.3 Постанови № 1013 установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Вищевказана норма є чинною.
Тобто, з викладеного вбачається, що Постановою № 1013 визначено місяць підвищення тарифних ставок (окладів) січень 2016 року, з якого у подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.
Розрахунок індексу споживчих цін за січень-березень 2016 року наступний:
0,996х100=99,6%
0,996 х 1,010 х 100 = 100,5%
0,996 х1,010 х 1,035 х 100 =104,1%
Отже, у квітні 2016 року індекс споживчих цін перевищив установлений поріг індексації - 103% і склав 104,1%. Тобто, з травня місяця обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком для визначення наступного перевищення порогу індексації для проведення подальшої індексації заробітної плати необхідно почати знову.
Величина приросту індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати у червні 2016 року становитиме 4,1 відсотка (104,1 - 100).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Місяцем, в якому офіційно був опублікований індекс споживчих цін за квітень 2016 року є травень 2016 року, а відтак підвищення заробітної плати працівникові у зв'язку з її індексацією повинно здійснитись у червні 2016 року.
Тобто відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.05.2016 року.
Відповідно до положень Порядку індексації підлягає заробітна плата у межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на рік.
З 1 травня 2016 року такий прожитковий мінімум було затверджено у розмірі 1450 грн.
Частина заробітної плати, яка перевищує прожитковий мінімум, індексації не підлягає.
Сума індексації заробітної плати працівника визначається як результат множення суми оплати праці, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Отже, 1450х4,1:100 = 59,45 грн. - сума індексації за червень 2016 року.
Як вбачається з п.3 Постанови № 1013 та відомо суду з телеграми Міністра оборони України №248/3/9/1/1150, оклади військовослужбовцям були підвищені за рахунок збільшення грошового забезпечення за грудень 2015 року, виплаченого в січні 2016 року, виходячи з наступних норм:
- премії військовослужбовцям, яким максимальний розмір посадового окладу, визначений у штаті військової частини від 450 до 685 гривень включно, - 740 відсотків посадового окладу;
- премії військовослужбовцям, яким максимальний розмір посадового окладу, визначений у штаті військової частини від 686 до 870 гривень включно, - 600 відсотків посадового окладу;
- премії військовослужбовцям, яким максимальний розмір посадового окладу, визначений у штаті військової частини від 871 гривни і вище, - 525 відсотків посадового окладу.
При цьому суд зазначає, що до внесення вищевказаних змін до законодавства про індексацію грошового забезпечення діяли норми, які визначали, що базовим місяцем обчислення індексу споживчих цін для індексації заробітної плати вважався місяць прийняття на роботу або місяць підвищення заробітної плати.
Тобто, враховуючи те, що позивачем до суду не було надано доказів прийняття його на військову службу з 01.01.2008 року чи раніше, підстав для врахування ОСОБА_1 січня 2008 року як базового місяця обчислення індексу споживчих цін немає.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення нерозривно пов'язане із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на зазначені виплати, тобто є дискреційними повноваженнями відповідача.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - далі).
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентовано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця в сумі 86054,90 грн. з урахуванням відрахувань суд вважає передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки визначення суми для нарахування та сплати індексації за відповідний період, встановлений судом, віднесено до компетенції відповідача.
При цьому, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог шляхом:
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Щодо вимог позивача в частині визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо призупинення нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 07.05.2018 року включно з урахуванням березня 2018 року як базового місяця та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 07.05.2018 року включно з урахуванням березня 2018 року як базового місяця в сумі 8493,66 грн. з урахуванням відрахувань, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 р. № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Тобто, він є базовим для обчислення індексу споживчих цін.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
З огляду на зазначене, суд вважає, що березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Згідно інформації Держстату України, розміщеному на їх офіційному веб сайті, про індекс споживчих цін:
- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;
- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8;
- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3;
- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0;
- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9.
- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7.
Відповідно до положень Порядку № 1078, розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
Оскільки березень 2018 року є базовим місяцем (значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків та індексація грошового забезпечення відповідно не нараховується), індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7 (1,008*1,00*1,00*0,993*1,00*1,019*1,017*100).
Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103% до листопада 2018 року.
У листопаді ж 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7%.
З урахуванням положень Порядку № 1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складає 103,7%, то у наступному місяці і підлягало індексації грошове забезпечення позивача.
Враховуючи, що з квітня 2018 року по жовтень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складав 103,7, а отже індексації грошове забезпечення позивача підлягало в наступному місяці, тобто у грудні 2018 року, суд дійшов висновку, що підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 07.05.2018 відсутні.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Враховуючи, що провадження у справі відкрито 22.06.2020 року, строки розгляду даної справи, визначені ст.258 КАС України, у зв'язку із перебуванням головуючого судді Вовченко О.А. у період з 03.08.2020 року по 28.08.2020 року включно у відпустці, в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено 31.08.2020 року (перший робочий день).
Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо призупинення нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя О.А. Вовченко