Справа №380/5939/20
28 серпня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом законного представника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі територіального підрозділу - Золочівського районного відділу ГУ ДМС України у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання до вчинення дій,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява законного представника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі територіального підрозділу - Золочівського районного відділу ГУ ДМС України у Львівській області, із вимогами:
-визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі територіального підрозділу - Золочівського районного відділу ГУ ДМС України у Львівській області щодо видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;
-зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі територіального підрозділу - Золочівського районного відділу ГУ ДМС України у Львівській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 по досягненні останнім 16-річного віку звернулися до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки без використання засобів Державного демографічного реєстру. Законний представник неповнолітнього зазначає, що за релігійними переконаннями її син не бажає оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ID-картки, оскільки картка містить в собі безконтактний електронний носій із персональними даними, від обробки яких ОСОБА_2 відмовляється. Відповідач листом відмовив у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, мотивуючи тим, що паспорт громадянина України видається виключно у формі карток. Законний представник неповнолітнього вважає, що відповідач порушує права та інтереси її сина та не погоджується з такими діями відповідача. Крім того, законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки. Позивач вважає, що така відмова порушує основоположні права її сина як людини, так і громадянина, оскільки, користуючись конституційним правом на добровільне волевиявлення у вирішенні питання щодо обробки персональних даних він не дає згоди на збір і обробку його персональних даних, категорично забороняє передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру, забороняє формування по відношенню до себе УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрихкодових, QR-кодових, біометричних, тощо), а також будь-яких інших засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17, позивач просить їх застосувати при вирішенні даного спору та задоволити позов повністю.
Ухвалою судді від 30.07.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику у судове засідання) сторін.
На заперечення проти позовних вимог від представника відповідача засобами поштового зв'язку надійшов до суду 18.08.2020 року відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача зазначив, що позов не визнає, просить суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ч.4 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено виготовлення паспорта громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. З прийняттям цього Закону паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами Державної міграційної служби України, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Також, представник наголошує, що ч.4 ст.13 вказаного Закону чітко визначено, які саме дані можуть не вноситися до безконтактного електронного носія.
Пунктом 100 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України передбачено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта за наявності конкретних підстав.
Більше того, з позиції відповідача безпідставною є вимога щодо визнання протиправною відмови відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки.
Крім цього, не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, оскільки така особа не зверталася до відповідача з даного приводу.
19.08.2020 року від законного представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 надійшла до суду засобами поштового зв'язку відповідь на відзив, в якій додатково обґрунтовано підставність позовних вимог.
Дослідивши доводи позову, відзив на нього, відповідь на відзив, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_2 02.07.2020 року звернувся до Золочівського РВ ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України, в якій просив оформити і видати йому паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ. У поданій заяві ОСОБА_2 вказав, що не дає згоди на збір і обробку персональних даних, категорично забороняє передачу будь-яких даних відносно себе до Єдиного демографічного реєстру, забороняють формування УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрихкодових, QR-кодових, біометричних, тощо), а також будь-яких інших засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Листом Золочівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 08.07.2020 року №4625-199/4625.1-20 ОСОБА_2 відмовлено у видачі паспорта громадянина України за відсутності правових підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, позаяк відсутнє відповідне рішення суду.
Позивач, не погоджуючись із вказаною відмовою, вважаючи, що відповідач у такий спосіб примушує до обробки його персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки, що є неправомірним втручанням в особисте життя з боку держави та порушенням вимог Закону України «Про захист персональних даних», звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства України, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 19.09.2018 у зразковій адміністративній справі за №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), відповідно до якої визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, й зобов'язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ; в решті позову - відмовлено.
Частиною 10 ст.290 КАС України визначено, що у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:
1)ознаки типових справ;
2)обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;
3)обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 року виокремила наступні ознаки типової справи:
а)позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 ;
б)відповідач - територіальні органи ДМС України;
в)предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 року.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, суд, при ухвалені рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатам розгляду зразкової справи, повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатам розгляду зразкової справи.
Оскільки вказана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 19.09.2018 року у зразковій адміністративній справі за №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
За змістом ч.ч.1, 2 ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з ч.2 ст.32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України №2-рп/2012 від 20.01.2012 року надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» визначено, що документом, який підтверджує громадянство України є, зокрема, паспорт громадянина України.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначаються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012 року (надалі по тексту - Закон №5492-VI) з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1)документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а)паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності в особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з ч.3 ст.13 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до п.п.3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 року (в редакції Постанови Верховної Ради України №3423-XII від 02.09.1993 року), з наступними змінами та доповненнями, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Своєю чергою п.1 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 року «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (надалі по тексту - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п.2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
-з 01.01.2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог п.2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 року;
-з 01.11.2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією Постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією Постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією Постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 року припиняється (п.3 Постанови №302).
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.
Звернувшись до суду із цією позовною заявою, позивач, законний представник мати ОСОБА_1 , в обґрунтування своєї позиції покликаються на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки згоди на таку обробку ОСОБА_2 не надавав.
Водночас, суд такі доводи позивача вважає обґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно з приписами ч.1 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» №2297-VI від 01.06.2010 (надалі по тексту - Закон №2297-VI), з наступними змінами та доповненнями, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст.2 Закону №2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.ч.5, 6 ст.6 Закону №2297-VI).
Таким чином принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд наголошує, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст.8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України №2438-VI від 06.07.2010 року, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a)з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б)отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c)вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст.ст.5 і 6 цієї Конвенції; …».
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі Конвенція), яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до cт.9 Конституції України, є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За сталою практикою Європейського Суду з прав людини, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995 року, заява №18139/91, п.37) під терміном «закон» слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 року (теж чинного на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у виді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові і залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції.
Також, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, суд бере до уваги, що Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Хю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Тому суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі у виді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною відмови відповідача щодо оформлення та видачі бланку паспорта ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.
З огляду на те, що ОСОБА_2 має право на оформлення паспорта у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-XII, з врахуванням приписів про ефективність захисту порушених прав (ч.1 ст.2, ч.2 ст.5, ст.ст.9, 245 КАС України), а тому його порушені права мають бути відновлені, шляхом зобов'язання відповідача оформити та видати такій особі, у зв'язку з досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ.
Суд критично оцінює покликання відповідача на те, що ОСОБА_2 не звертався у встановленому законодавством порядку до Золочівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з метою оформлення паспорта громадянина України та не подавав визначених Порядком документів для надання йому такої адміністративної послуги, відтак, відповідачем не приймалося рішення про відмову ОСОБА_2 в оформленні паспорта громадянина України, оскільки такі доводи не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, копією заяви ОСОБА_2 від 02.07.2020 року щодо оформлення паспорта громадянина України та копією листа Золочівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 08.07.2020 року №4625-199/4625.1-20 про відмову у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_2 , відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що позивач/законний представник звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим судові витрати з відповідача стягувати не слід.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов законного представника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі територіального підрозділу - Золочівського районного відділу ГУ ДМС України у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання до вчинення дій задоволити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Золочівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області у видачі ОСОБА_2 , у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 року.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Золочівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області оформити та видати ОСОБА_2 , у зв'язку з досягненням 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 року.
Судовий збір стягненню із сторін не підлягає.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.
Суддя Сасевич О.М.