31 серпня 2020 року № 320/1384/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом в редакції від 03.03.2020 до Голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, провулок Шкільний, буд. 5), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за несвоєчасне та неповне надання публічної інформації на інформаційні запити від 18.12.2019 № 1499, від 18.12.2019 № 1500 та від 21.01.2020 № 2;
- зобов'язати Голову Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати позивачу повну та точну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту від 18.12.2019 № 1499, від 18.12.2019 № 1500 та від 21.01.2020 № 2
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно відмовлено у своєчасному наданні повної інформації на її інформаційні запити відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Ухвалою суду від 16.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
Частиною 5 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження була отримана відповідачем 24 березня 2020 року.
Станом на час ухвалення рішення по даній справі відзив від Голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області не надходив, крім того правом на продовження судом строку для подання відзиву на адміністративний позов, у зв'язку із запрорвадженням карантину відповідач не скористався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що відповідач по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Позивач 18 грудня 2019 року звернулась до виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради з запитом про надання публічної інформації, а саме копії будинкової книги на будинок АДРЕСА_1 ; інформації стосовно кількості осіб зареєстрованих (в кожній кімнаті) в гуртожитку АДРЕСА_1 ; інформації стосовно кількості кімнат по гуртожитку; копії технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 ; копії документа про право власності сільської ради на будівлю гуртожитку АДРЕСА_1 .
Зазначений запит відповідачем був отриманий 18 грудня 2019 року за номером 1499, про що свідчить штам на заяві позивача.
Як вбачається зі змісту листа Софіївсько - Борщагівської сільської ради № 13 від 10 січня 2020 року позивачу на її запит було надано лише копію технічного паспорту на громадський будинок (гуртожиток), що розташований по АДРЕСА_1 .
Доказів надання інших документів матеріали справи не містять.
18 грудня 2019 року позивач звернулась до виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради із запитом про доступ до публічної інформації про надання даних про чергу квартирного обліку за період з 2005 по 2019 роки.
Зазначений запит був отриманий відповідачем 18 грудня 2019 року за № 1500, про що свідчить штам про його отримання.
Виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради було надано позивачу відповідь № 54 від 08.01.2020 в якій зазначалось, що станом на 01.01.2020 на квартирному обліку перебуває 143 особи в тому числі 51 особа, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень та 1 особа, яка користується правом позачергового одержання жилих приміщень.
21 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради з запитом про надання публічної інформації щодо надання копії будинкової книги на будинок АДРЕСА_1 ; інформації стосовно кількості осіб зареєстрованих (в кожній кімнаті) в гуртожитку АДРЕСА_1 ; копії документів про право власності сільської ради на будівлю гуртожитку АДРЕСА_1 .
Зазначений запит відповідачем був отриманий 21 січня 2020 року за № 2, про що свідчить штам про отримання на заяві позивача.
03 лютого 2020 року відповідачем надано відповідь на вказаний запит, в якій повідомлено позивача про загальну кількість зареєстрованих осіб. Крім цього відповідачем зазначено, що Софіївська - Борщагівська сільська рада не може надати позивачу копії будинкової книги та копію документа про право власності на будівлю, оскільки не володіє вказаною інформацією.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації врегульовані Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-ХІI.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI, одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Таким чином, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Дослідивши інформаційні запити позивача, беручи до уваги характер запитуваної інформації, її походження та зміст, суд зазначає, що позивач звернулась до відповідача із проханням надати їй саме публічну інформацію.
Одночасно, встановивши приналежність запитуваної інформації до публічної, важливим є також ідентифікація відповідача як розпорядника цієї публічної інформації.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Підстави для відмови у наданні інформації на відповідний запит є вичерпними.
Відповідно до вимог частини 1 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
- розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
- інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частиною 2 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 4 тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Суд зазначає, що право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а і право на своєчасність її отримання. У частині реалізації права особи на отримання інформації суб'єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання запитуваної інформації. Водночас порушення суб'єктом владних повноважень права на своєчасність доступу до публічної інформації є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб'єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб.
Тому порушення строків вчинення передбачених законом дій суб'єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов'язків.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 в справі № 800/369/17.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 18 грудня 2019 року та 21.01.2020 звернулась до виконавчого комітету Софіївсько - Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області із запитами про надання публічної інформації, які були отримані відповідачем 18.12.2019 та 21.01.2020, відповідно.
Проте відповіді на такі запити були надані відповідачем 10 січня 2020 року за № 13, 08.01.2020 за № 2 та 03 лютого 2020 року за № 2.
Оскільки жодних доказів щодо продовження строку розгляду отриманих відповідачем запитів матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про порушення відповідачем строків надання на них відповідей.
Щодо тверджень позивача про надання відповідачем не у повному обсязі запитуваної ним інформації суд зазначає таке.
Пункт 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI передбачає, що розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29 вересня 2016 року зазначено, що аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону № 2939-VІ, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб'єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону № 2939-VІ).
Тобто, положення Закону № 2939-VІ регулюють правовідносини з приводу забезпечення отримання інформації громадянами або іншими особами, що створюється та виникає в процесі функціонування суб'єктів владних повноважень та виконання покладених на них завдань, така інформація є (має бути) загальнодоступною та не стосується конкретно визначених осіб.
При цьому, доступ до публічної інформації, крім передбаченої цим Законом публічної інформації з обмеженим доступом, щодо якої існує спеціальний порядок її поширення, можливий за допомогою двох способів, а саме: отримання такої інформації з загальнодоступних встановлених законом джерел оприлюднення суб'єктами владних повноважень публічної інформації, або за результатами надання такої інформації у відповідь на конкретне відповідне звернення особи.
Згідно з ч. 1 - 4 ст. 19 Закону №2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що відповідач зобов'язаний надати запитувану інформацію, яка перебуває у його розпорядженні та не обмежена в доступі.
При цьому, як вже було зазначено судом, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №2939.
Статтею 23 Закону № 2939-VI, визначено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації, відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Суд звертає увагу на те, що приписами Закону № 2939-VI не передбачено права суб'єктів, до яких звернуто запит, залишати поставлені у запиті питання без відповіді, а ст. 22 цього Закону передбачено лише право відмови у задоволенні запиту, за наявності на те підстав.
Відповідно до інформаційного запиту про отримання публічної інформації від 18 грудня 2019 року судом встановлено, що позивач просив відповідача надати копії будинкової книги на будинок АДРЕСА_1 ; інформації стосовно кількості осіб зареєстрованих (в кожній кімнаті) в гуртожитку АДРЕСА_1 ; інформації стосовно кількості кімнат по гуртожитку; копії технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 ; копії документа про право власності сільської ради на будівлю гуртожитку АДРЕСА_1 .
Зазначений запит відповідачем був отриманий 18 грудня 2019 року за номером 1499.
Як вбачається зі змісту листа Софіївсько - Борщагівської сільської ради № 13 від 10 січня 2020 року позивачу на її запит було надано лише копію технічного паспорту на громадський будинок (гуртожиток), що розташований по АДРЕСА_1 .
Відповідачем не надано жодних доказів того, що інша запитувана позивачем інформація не перебуває у його володінні чи належить до категорії інформації з обмеженим доступом чи про інші обставини, які б унеможливили надання позивачу у запитуваної ним інформації у повному обсязі.
Отже, відповідач як розпорядник інформації, зобов'язаний був відповідно до вимог ст. 14 Закону № 2939-VI надати достовірну, точну та повну інформацію запитувачу, а відтак позовні вимоги у цій частині є такими, що підлягають задоволенню.
Крім цього, 18 грудня 2019 року позивач звернулась до виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради із запитом про доступ до публічної інформації про надання даних про чергу квартирного обліку з 2005 по 2019 роки.
Зазначений запит був отриманий відповідачем 18 грудня 2019 року за № 1500.
Виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради було надано позивачу відповідь № 54 від 08.01.2020 в якій зазначалось, що станом на 01.01.2020 на квартирному обліку перебуває 143 особи в тому числі 51 особа, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень та 1 особа, яка користується правом позачергового одержання жилих приміщень.
За наведених обставин суд дійшов висновку про надання на запит позивача від 18.12.2019 за № 1500 інформації.
Оскільки позивачем не надано суду жодних доказів того, що дана інформація не є достовірною, повною чи точною суд дійшов висновку, що у цій частині позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до інформаційного запиту про отримання публічної інформації від 21 січня 2020 року судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради з запитом про надання публічної інформації щодо надання копії будинкової книги на будинок АДРЕСА_1 ; інформації стосовно кількості осіб зареєстрованих (в кожній кімнаті) в гуртожитку АДРЕСА_1 ; копії документів про право власності сільської ради на будівлю гуртожитку АДРЕСА_1.
03 лютого 2020 року відповідачем надано відповідь на вказаний запит, в якій повідомлено позивача про кількість зареєстрованих осіб. Крім цього відповідачем зазначено, що Софіївська - Борщагівська сільська рада не може надати позивачу копії будинкової книги та копію документа про право власності на будівлю, оскільки не володіє вказаною інформацією.
З цього приводу суд зазначає, що згідно з вимогами частини 3 статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Водночас, відповідачем не вчинено жодних дій, як то передбачено статтею 22 Закону № 2939-VI, щодо направлення такого запиту належному розпоряднику.
Правова позиція, щодо не надання повної інформації суб'єкта владних повноважень на запити, висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06 вересня 2019 року по справі № 522/15736/17.
Так, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що "надання суб'єктом владних повноважень відповіді на запит позивача на інформацію, підтверджує статус відповідача як розпорядника публічної інформації. В разі невизнання запитуваної інформації як публічної, Департамент мав можливість, враховуючи положення статті 22 Закону N 2939-VI, відмовити у наданні такої інформації. А в разі не володіння інформацією, але відаючи до повноважень якого саме органу належить надання такої публічної інформації, відповідач повинен був направити запит належному розпоряднику. Проте, дані повноваження відповідачем не були реалізовані".
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача, у даному випадку, є спонукання відповідача надати всю наявну повну, достовірну інформацію, яка була викладена в запитах позивача від 18.12.2019 №1499 та від 21.01.2020 №2.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності дій (бездіяльності) в частині неповного надання витребуваної інформації позивачеві.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 840,80 грн., згідно з квитанцією № N1EZQ4332M від 14.02.2020 підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправнми дії Голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області щодо несвоєчасного та неповного надання інформації на інформаційні запити ОСОБА_1 від 18.12.2019 № 1499, від 18.12.2019 № 1500 та від 21.01.2020 № 2;
Зобов'язати Голову Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 повну та точну інформацію на інформаційні запити від 18.12.2019 № 1499 та від 21.01.2020 № 2.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської (код ЄДРПОУ 04362131) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Дата складення рішення суду 31.08.2020.
Суддя Панченко Н.Д.