31 серпня 2020 року м. Ужгород№ 260/2632/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі судді Скраль Т.В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Довженка, 3, код ЄДРПОУ 20001562) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
28 липня 2020 року, ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Майданського Романа Михайловича звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області, якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (Відповідача) щодо не нарахування та не виплату позивачу ОСОБА_1 , у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас за станом здоров'я, грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2018 роки (по 14 календарних дні за кожний рік), виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу у зв'язку зі звільненням з військової служби - 29.08.2018р.; 2) зобов'язати Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (Відповідача) нарахувати та виплатити Позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2018 роки (по 14 днів за кожний рік), виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас за станом здоров'я-29.08.2018р..
03 серпня 2020 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу на посадах осіб офіцерського складу в органах Служби безпеки України з 1996 року по 2018 року та є учасником бойових дій. Разом з тим, з часу отримання такого статусу і до звільнення в 2018 році з військової служби жодного разу передбачена законодавством додаткова відпустка йому не надавалась, а грошова компенсація за таку при звільнені виплачена не була. Вважає таку бездіяльність протиправною з огляду на чинне законодавство, оскільки відповідно до норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону у разі не використання щорічної основної та додаткової відпустки виплачується компенсація за всі невикористані дні основної та додаткової відпустки.
19 серпня 2020 року, відповідач надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечує. Вважає, що виходячи з вимог чинного законодавства про відпустки, зокрема, статті 101 Закону №2011-XII, додаткова відпустка учасникам бойових дій, передбачена статтею 162 Закону України "Про відпустки" не має обов'язкового щорічного характеру. Вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, в тому числі, після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм статті 101 Закону № 2011- XII. Крім того, обов'язковий щорічний характер вказаної відпустки виключається також й іншими вимогами законодавства про відпустки. Згідно роз'яснень Міністерства соціальної політики України (лист від 04.08.2016 № 430/13/116-16), додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів визначена відповідною статтею Закону України "Про відпустки", яка відноситься до розділу III цього Закону, тому вона не належить до виду щорічних відпусток, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Крім того, статтею 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Означеною нормою не передбачено виплату грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасниками бойових дій. З огляду на викладене, підстави для виплати (при звільненні та в інших випадках) грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасникам бойових дій чинним законодавством України чітко не передбачені.
19 серпня 2020 року, представником позивача подано до суду відповідь на відзив, де посилається на постанову ВП ВС від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18. Крім того, зазначає, що лист - роз'яснення Міністерства соціальної політики України не може розцінюватися як нормативно - правовий акт, що містить норми права, а є документом рекомендаційного характеру.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посадах офіцерського складу в органах Служби безпеки України.
10 лютого 2016 року, отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .
28 серпня 2018 року, наказом начальника Управління СБУ в Закарпатській області № 145-ос, підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу спеціального зв'язку, звільненого з військової служби з дня виключення зі списків особового складу наказом Голови Служби безпеки України від 10 серпня 2018 року № 1021-ОС за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "б" пункту 63 та підпунктом "б" пункту 88-1 (за станом здоров'я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас Служби безпеки України, виключено із списків особового складу з 29 серпня 2018 року. Згідно з пунктом 56 виплачено підполковнику ОСОБА_1 грошову компенсацію за 38 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2018 рік.
На день звільнення ОСОБА_1 , з військової служби Відповідачем не здійснено з позивачем розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані у 2016, 2017, та у 2018 роках календарні дні додаткової відпустки.
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати під час звільнення передбаченої нормами законодавства України грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку протиправними, з метою належного захисту порушеного права позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закону № 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Указом Президента України “Про часткову мобілізацію” від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій .
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у зразковій справі щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації у рішення від 16 травня 2019 року (справа №620/4218/18), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Суд відхиляє посилання відповідача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 р. №430/13/116-16, оскільки такі не є нормативно-правовими актами, а отже не носять обов'язкового характеру.
Таким чином провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мав право на отримання при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, однак така компенсація відповідачем не здійснювалась, а тому позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік терміном 42 календарних дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року.
3. Зобов'язати Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Довженка, 3, код ЄДРПОУ 20001562) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік терміном 42 календарних дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 31 серпня 2020 року.
СуддяТ.В.Скраль