31 липня 2020 року Справа № 160/5941/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Соборного районного відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Соборного районного відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивачка просить:
визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Соборного районного відділу у м. Дніпро Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в оформленні паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року на ім'я ОСОБА_1 , що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ замість втраченого паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 06 липня 2001 р. Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Соборного районного відділу у м. Дніпро Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області замість втраченого паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , оформити та видати паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ, з проставленою відміткою місця проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка звернулася до відповідача із заявою від 05.05.2020 року з проханням оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки. Відповідач листом від 06.05.2020 року відмовив у видачі такого паспорта, посилаючись Постанову КМУ від 25.03.2015 р. №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України», та посилаючись на Постанову від 03.04.2019 р. №398 « Про внесення змін до пункту 3 Постанови КМУ від 25.03.2015 р. №302, зазначаючи у відповіді про « відсутність правових підстав для оформлення та видачі на моє ім'я паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-Х11 ».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року відкрито провадження у справі №160/5941/20 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Відповідач надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що подана у довільній формі заява до відповідача не є підставою для оформлення та видачі паспорта будь-якого зразка (у тому числі книжечки); на сьогоднішній день, відповідно до статей 13, 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка звернулася з письмовою заявою вх. № 1212-43/М-006 від 05 травня 2020 р. про те, що ОСОБА_1 не має наміру оформлювати паспорт у формі пластикової ID-картки замість втраченого, а звертається з питанням оформлення на ім'я ОСОБА_1 паспорту громадянина України виключно у формі паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, та видати їй паспорт виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ "Про громадянство України", форма якої не заборонена діючим законодавством України , а не у формі пластикової картки типу ID-1 (що містить безконтактний електронний носій ), форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком.
В заяві зазначалось, що отримання пластикової картки типу ID-1 є правом, а не зобов'язанням, та форма паспорту у вигляді паспортної книжечки не скасовано і є діючою.
Вищезазначеною заявою вх. № 1212-43/М-006 від 05 травня 2020 р. до територіального підрозділу ДМС позивачка також просила:
внести записи про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи враховуючи, що повноваження з питань реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання, перебування фізичних осіб в Україні передано до відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур міської ради, та відмітка в паспорті необхідна для підтвердження раніше набутої реєстрації, а не з новою реєстрацією місця проживання, а відомостями про реєстрацію місця проживання володіє ДМС України та її територіальні органи та підрозділи.
Соборним районним відділом у м. Дніпро Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області позивачці надано письмову відповідь вих. №1212-656/1212-20 від 06.05.2020 р., в якій із посиланням на Постанову КМУ від 25.03.2015р. №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України», та посилаючись на Постанову від 03.04.2019 р. № 398 «Про внесення змін до пункту 3 Постанови КМУ від 25.03.2015 р. № 302, зазначаючи у відповіді про «відсутність правових підстав для оформлення та видачі на моє ім'я паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ».
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" (далі Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (надалі Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно зі статтею 13 Закону № 5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.
Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону № 5492-VI, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Відповідно до частини 7 ст. 16 Закону № 5492-VI, уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:
1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;
2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);
3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;
4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Отже, положенням вказаної статті Закону №5492-VI передбачено вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа.
Суд зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" також передбачає можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.
Так, відповідно до п.3 вказаної Постанови Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Враховуючи викладене, відповідач безпідставно відмовив позивачу в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
За правилами статті 291 КАС України суди повинні враховувати висновки Верховного Суду у зразковій справ під час ухвалення рішення у типовій справі.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Суд зазначає, що в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 зазначено право будь-якого громадянина надавати чи не надавати згоду на відповідну обробку персональних даних, тому наявність чи відсутність релігійних переконань, в даній справі, не потребує доведення, оскільки первинною є саме наявність чи відсутність згоди на відповідну обробку персональних даних.
Також вирішуючи спір по суті, Верховний Суд констатував, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом), не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Верховний Суд звернув увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
У зразковій справі Верховний Суд зауважив, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Аналізуючи вищенаведене, відповідач своїми діями прямо порушує права ОСОБА_1 , передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, оскільки неоформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через її відмову від збирання персональних даних, що не призводить до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямоване проти цих людей чи держави, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.
Щодо посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду від 07.11.2018 у справу №820/3327/16, то суд зазначає, що предметом розгляду вказаної справи був Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС України від 13.04.2012 № 320, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 161 від 01.03.2018.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача при видачі позивачці бланку паспорту у формі книжечки здійснити проставлення в ньому відмітки місця проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних, суд виходить з наступного.
Починаючи з 04.04.2016р. у зв'язку із внесенням змін до ст.3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (Закон України №888-VIII від 10.12.2015р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг») та затвердженням Правил реєстрації місця проживання (Постанова КМУ №207 від 2.03.2016р.) повноваження з реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання від Державної міграційної служби перейшли до органів місцевого самоврядування і Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП).
Таким чином, суд зазначає, що вищевикладене свідчить про те, що відповідач не має повноважень для здійснення реєстрації місця проживання позивачки, а тому вимога поставити в паспорті відмітку місця проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних не відповідає закону.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому судові витрати в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись ст.ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Соборного районного відділу у м. Дніпро Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ замість втраченого паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 06 липня 2001 р. Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області.
Зобов'язати Соборний районний відділ у м. Дніпро Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ замість втраченого паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 06 липня 2001 р. Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Соборного районного відділу у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова