ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.08.2020Справа № 910/8236/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-Інтегратор»
до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 617 853,01 грн
Представники сторін:
від позивача Котов С.О. (адвокат на підставі ордеру КС № 646205 від 20.08.2020)
від відповідача не з'явились
У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТ-Інтегратор» (далі - ТОВ «ІТ-Інтегратор», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом», відповідач) про стягнення 617 853,01 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем його обов'язку оплатити товар, поставлений позивачем на виконання умов договору № 20191129/53-142-01-19-01107 від 03.12.2019.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 617 853,01 грн, з яких: 591 899,97 грн - основний борг, 4 735,20 грн - інфляційна складова боргу, 18 112,79 грн - пеня, 3 105,05 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/8236/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.07.2020.
07.07.2020 до суду надійшла подана відповідачем заява, в якій сторона просила суд продовжити строк на подані відзиву на позовну заяву.
16.07.2020 до суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу.
16.07.2020 судом відкладено розгляд справи на 20.08.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 повідомлено ДП «НАЕК «Енергоатом», як відповідача, про наступне судове засідання, призначене на 20.08.2020.
03.08.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що прийняття Міністерством енергетики та захисту довкілля та Урядом ряду заходів щодо роботи енергетичного сектору України відобразилися на фінансових можливостях відповідача, передбачити які, на момент укладення договору, останній не міг. Крім того, як стверджував відповідач основним джерелом фінансування ДП «НАЕК «Енергоатом» є кошти, отримані від ДП «НАЕК «Енергоатом» від ДП «Гарантований покупець». У свою чергу, невиконання ДП «Гарантований покупець» договірних зобов'язань по оплаті за відпущену електроенергію призвело до погіршення фінансового стану ДП «НАЕК «Енергоатом», що негативно позначається як на виконанні виробничої програми ДП «НАЕК «Енергоатом», так і на здійсненні обов'язкових платежів, виконанні грошових зобов'язань перед контрагентами. Відповідач повідомив, що на даний час частково здійснив оплату за договором у розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 22.04.2020 № 14358. Таким чином, відповідач вказав, що визнає вимоги позивача у розмірі 591 899,97 грн. Поряд з наведеним відповідач заперечував правильність виконаного позивачем розрахунку штрафних санкцій та матеріальних втрат, а також заперечував проти покладення на нього судових витрат на оплату послуг адвоката та вважав їх вартість завищеною.
У судовому засіданні 20.08.2020 представник позивача заявлені ним позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити. Крім того, подав відповідь на відзив, в якій вказав, що за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення фінансового стану підприємства відповідача у зв'язку з невиконанням його контрагентами грошових зобов'язань перед відповідачем, такі доводи останнього не повинні братись судом до уваги. Позивач наполягав на тому, що виконаний ним розрахунок позовних вимог є правильним, а відповідач невірно визначає дату настання строку виконання обов'язку з оплати поставленої продукції. Вважав заявлений розмір витрат на правову допомогу обґрунтованим та співмірним з розміром ціни позову та складністю справи.
Представник відповідача в жодне судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правом надати відзив на позовну заяву не скористався.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача.
У судовому засіданні 20.08.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
03.12.2019 між ТОВ «ІТ-Інтегратор» (як постачальником) та ДП «НАЕК «Енергоатом» (як покупцем) був укладений договір № 20191129/53-142-01-19-01107 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в договорі, поставити покупцеві джерела безперебійного живлення (код ДК 021:2015 - 31150000-2) (далі - продукція), а покупець - прийняти і оплатити продукцію на умовах, визначених договором.
Згідно з п. 1.2 договору найменування, одиниця виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна визначені в специфікації, якає невід'ємною частиною договору.
Пунктом 3.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 04.12.2019) передбачено, що сума договору є твердою та становить 641 899,97 грн, у тому числі ПДВ - 106 983,33 грн.
Матеріали справи свідчать, що шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 04.12.2019 сторони також погодили специфікацію до договору на суму поставки в розмірі 641 899,97 грн.
У п. 3.4 договору сторони погодили, що розрахунок за продукцію здійснюється по узгодженим цінам в національній валюті України протягом 25 (двадцяти п'яти) банківських днів з моменту поставки та проходження вхідного контролю продукції за кількістю та якістю відповідно до нормативних документів покупця, в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточних рахунок постачальника зазначений в договорі, згідно рахунку наданого постачальником.
Згідно з п. 7.1 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторонами та реєстрації в ДП «НАЕК «Енергоатом» та діє до 25.12.2020, а в частині виконання зобов'язань - до їх повного виконання.
На виконання укладеного сторонами договору позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв продукцію загальною вартістю 641 899,97 грн, що підтверджується накладною СДн-33119 від 05.02.2020, підписаною представниками обох сторін та засвідченою їх печатками, а також довіреністю № 14 від 05.02.2020, виданою відповідачем особі, уповноваженій на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача.
При цьому з вищевказаної накладної СДн-33119 від 05.02.2020 вбачається, що відповідач отримав продукцію за договором 07.02.2020.
Відповідач, у порушення умов укладеного сторонами договору, поставлену йому позивачем продукцію оплатив частково, а саме в розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 14358 від 22.04.2020. Вказане платіжне доручення було одержано та проведено банком 04.05.2020.
Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність у відповідача заборгованості за поставлену продукцію за договором № 20191129/53-142-01-19-01107 від 03.12.2019 в розмірі 591 899,97 грн.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходив з наступного.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Положеннями ч. 1 ст. 262 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 591 899,97 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 18 112,79 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням строку оплати, визначеного у п. 3.4 укладеного сторонами договору (25 банківських днів з моменту поставки та проходження вхідного контролю продукції за кількістю та якістю), а також зважаючи на те, що як встановлено судом раніше продукцію за накладної СДн-33119 від 05.02.2020 відповідач отримав 07.02.2020, строк оплати вказаної продукції настав 16.03.2020, відповідно порушення строку виконання вказаного грошового зобов'язання почалось з 17.03.2020.
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково, відтак допустив порушення зобов'язання.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі порушення покупцем більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочки оплати.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період 31.03.2020 по 02.06.2020 на суму заборгованості 591 899,97 грн, суд встановив, що він є арифметично вірним, виконаний з урахуванням приписів чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Відтак вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, а саме у розмірі 18 112,79 грн.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 3 105,05 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 4 735,20 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційної складової боргу за період 01.04.2020 по 30.04.2020 на суму заборгованості 591 899,97 грн, суд встановив, що він є арифметично вірним, виконаний з урахуванням приписів чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Відтак вимога про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, а саме у розмірі 4 735,20 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період 31.03.2020 по 02.06.2020 на суму заборгованості 591 899,97 грн, суд встановив, що він є арифметично вірним, виконаний з урахуванням приписів чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Відтак вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, а саме у розмірі 3 105,05 грн.
Суд не бере до уваги заперечення відповідача, наведені ним у відзиві, з огляду на те, що за приписами ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
При цьому суд вказує, що з урахуванням ціни позову та положень Закону України «Про судовий збір» за розгляд даного спору підлягає сплаті судовий збір у розмірі 9 267,80 грн (617 853,01 грн * 1,5%), у той час, як позивачем сплачений судовий збір у більшому розмірі, а саме у розмірі 9 267,81 грн, що є підставою для повернення позивачу з державного бюджету надмірно сплаченого судового збору в розмірі 0,01 грн.
Щодо судових витрат на відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Ані позовна заява, ані клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу не містить вимоги про відшкодування конкретного розміру таких судових витрат.
У зв'язку з цим суд роз'яснює позивачу його право на звернення до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення передбачене положеннями ст.ст. 221, 244 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому суд звертає увагу позивача на строк подання такої заяви, встановлений положеннями ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву), а також на те, що згідно з приписами ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-Інтегратор» (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 73, ідентифікаційний код 31091208) основний борг у розмірі 591 899,97 грн (п'ятсот дев'яносто одна тисяча вісімсот дев'яносто дев'ять грн 97 коп.), пеню в розмірі 18 112,79 грн (вісімнадцять тисяч сто дванадцять грн 79 коп.), 3% річних у розмірі 3 105,05 грн (три тисячі сто п'ять грн 05 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 4 735,20 грн (чотири тисячі сімсот тридцять п'ять грн 20 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 267,80 грн (дев'ять тисяч двісті шістдесят сім грн 80 коп.).
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 01.09.2020.
Суддя О.Г. Удалова