ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.08.2020Справа № 910/8606/20
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» (50000, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ГЛИНКИ, будинок 40А)
до проПриватного акціонерного товариства «Електроград» (01601, м.Київ, ПЛОЩА СПОРТИВНА, будинок 1А, Бізнес-центр «Гулівер», 17 поверх) стягнення заборгованості у розмірі 14 494 грн. 85 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Електроград» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 14 494 грн. 85 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за Договором оренди обладнання та транспортних послуг № 1 від 24.05.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 року відкрито провадження у справі №910/8606/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
20.07.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
21.07.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
30.07.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшов лист з доказами направлення доказів на адресу Відповідача.
30.07.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.06.2020 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 24.06.2020 року уповноваженій особі підприємства Відповідача та поверненням на адресу суду поштового конверту за закінченням встановленого терміну зберігання, надісланого на адресу Позивача.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» є 50000, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ГЛИНКИ, будинок 40А.
Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/8606/20 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Позивач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що 24.05.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» та Приватним акціонерним товариством «Електроград» було укладено Договір оренди обладнання та транспортних послуг №1.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року Позивач надав послуги оренди крану КС 6472 Hydros DST-402 та транспортні послуги на загальну суму в розмірі 17 015 грн. 03 коп., а Відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, що підтверджується Актом надання послуг №10 від 16.01.2018 року. (а.с.10)
30.01.2019 року Позивачем надіслано на адресу Відповідача претензію №93 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 14 018 грн. 49 коп. за Актом надання послуг №10 від 16.01.2018 року, що підтверджується копіями фіскального чеку, опису вкладення у цінний лист від 30.01.2019 р. (а.с. 13-15)
17.10.2019 року Позивач повторно надіслав на адресу Відповідача претензію №17/10-01 з вимогою протягом 7 днів з моменту отримання претензії заборгованість у розмірі 14 018 грн. 49 коп. за Актом надання послуг №10 від 16.01.2018 року, що підтверджується копіями фіскального чеку, поштового конверту. (а.с. 16-19)
Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» неодноразово (27.12.2019 р., 02.03.2020 р., 17.04.2020 р.) було надіслано на адресу Приватного акціонерного товариства «Електроград» адвокатські запити про надання копії Договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року, інформації про існування будь - яких договірних відносин між сторонами у період з 2016 року. (а.с.21-26)
У відповідь на вказані запити Відповідач листами №272 від 12.02.2020 р., №449 від 27.03.2020 р., №672 від 13.05.2020 р. повідомив про відсутність оригіналу Договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року, укладеного між сторонами. (а.с.27-29)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 14 018 грн. 49 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ Приватного акціонерного товариства «Електроград» 3% річних у розмірі 250 грн. 66 коп. та інфляційні у розмірі 225 грн. 70 коп.
Заперечуючи проти позову Відповідач зазначав, що Акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, після 16.01.2018 року Відповідачем було сплачено за надані послуги суму в розмірі 63 194 грн. 50 коп. Крім того, Позивачем не дотримано процедури досудового врегулювання спору, а також заявлено про застосування строку позовної давності до вимог Позивача й вартість послуг адвоката є неспівмірною із ціною позову й завищеною.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач зазначав, що 24.05.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» та Приватним акціонерним товариством «Електроград» було укладено Договір оренди обладнання та транспортних послуг №1, проте примірник вказаного Договору ним був втрачений.
Так, відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» від 16.12.2019 року оригінал Договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року відсутній у Позивача, у зв'язку з його втратою. (а.с.20)
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України)
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, у період з 25.05.2016 року по 16.01.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» було надано Приватному акціонерному товариству «Електроград» послуги з оренди крану та транспортні послуги, а Відповідачем в свою чергу були прийняті вказані послуги, що підтверджується Актами надання послуг, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. Вказані Акти містять підставу їх складання - Договір №1 від 24.05.2016 року. (а.с.78-137)
Крім того, у період з 02.06.2016 року по 19.10.2018 року Приватним акціонерним товариством «Електроград» було сплачено грошові кошти за надані послуги з оренди крану, що підтверджується виписками по рахунку Позивача із зазначенням призначення платежу: «оплата зг.рах. за оренду крану». (а.с.138-224)
Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» неодноразово (27.12.2019 р., 02.03.2020 р., 17.04.2020 р.) було надіслано на адресу Приватного акціонерного товариства «Електроград» адвокатські запити про надання копії Договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року, інформації про існування будь - яких договірних відносин між сторонами у період з 2016 року. (а.с.21-26)
У відповідь на вказані запити Відповідач листами №272 від 12.02.2020 р., №449 від 27.03.2020 р., №672 від 13.05.2020 р. повідомив про відсутність оригіналу Договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року, укладеного між сторонами. (а.с.27-29)
Згідно з протоколом опитування адвокатом особи за її згодою від 02.06.2020 року на підставі п.7 ч.2 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», складеним адвокатом Малиновською В.Д., Бичкова Ю.С. повідомила, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» та Приватним акціонерним товариством «Електроград» наявні договірні відносини з приводу надання послуг з оренди обладнання та транспортних послуг на підставі договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року. (а.с.35-36)
Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст наявних у матеріалах справи доказів (Актів надання послуг, платіжних доручень, листування сторін), Господарський суд міста Києва приходить до висновку, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» та Приватним акціонерним товариством «Електроград» існували договірні відносини з приводу надання послуг з оренди обладнання та транспортних послуг на підставі Договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року. Крім того, Суд звертає увагу, що Приватне акціонерне товариство «Електроград» в свою чергу не надало суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження протилежного та відсутності договірних відносин між сторонами.
Внаслідок укладення Договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.2 статті 638 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що у період з 25.05.2016 року по 16.01.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» було надано Приватному акціонерному товариству «Електроград» послуги з оренди крану та транспортні послуги на загальну суму в розмірі 433 294 грн. 40 коп., а Відповідачем в свою чергу були прийняті вказані послуги, що підтверджується Актами надання послуг, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.78-137)
Крім того, Приватним акціонерним товариством «Електроград» було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» у період з 02.06.2016 року по 22.10.2018 року грошові кошти у загальному розмірі 419 213 грн. 54 коп., що підтверджується виписками по рахунку Позивача із зазначенням призначення платежу: «оплата зг.рах. за оренду крану». (а.с.138-224)
Таким чином, Судом встановлено, що заборгованість Приватного акціонерного товариства «Електроград» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» за Договором оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року становить 14 080 грн. 86 коп. Проте, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог, а тому Суд розглядає позовні вимоги в межах заявлених Позивачем у розмірі 14 018 грн. 49 коп.
Враховуючи те, що при розгляді даної справи відсутній текст укладеного між сторонами Договору оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року, яким Сторони, зокрема, визначили строк (термін) здійснення оплати Відповідачем за надані послуги з оренди та транспорті послуги, для визначення строку виконання боржником його зобов'язання Суд застосовує частину 2 статті 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
30.01.2019 року Позивачем надіслано на адресу Відповідача претензію №93 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 14 018 грн. 49 коп. за Актом надання послуг №10 від 16.01.2018 року, що підтверджується копіями фіскального чеку, опису вкладення у цінний лист від 30.01.2019 р. (а.с. 13-15)
17.10.2019 року Позивач повторно надіслав на адресу Відповідача претензію №17/10-01 з вимогою протягом 7 днів з моменту отримання претензії заборгованість у розмірі 14 018 грн. 49 коп. за Актом надання послуг №10 від 16.01.2018 року, що підтверджується копіями фіскального чеку, поштового конверту. (а.с. 16-19)
Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, які затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Отже, граничний строк пересилання по м. Києву цінного листа з описом вкладення, без урахування вихідних днів об'єкту поштового зв'язку, складає 5 днів (Д+3+1).
Відповідно до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, нормативний строк пересилання поштових відправлень (крім простих листів та поштових карток) - час, установлений для пересилання поштових відправлень від об'єкта поштового зв'язку місця приймання до об'єкта поштового зв'язку місця вручення.
При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день (п. 2 розділу ІІ Нормативів).
За перерахунком Суду, зважаючи встановлений нормативний строк пересилання рекомендованого поштового відправлення між обласними центрами України, без урахування вихідних днів об'єкту поштового зв'язку (Д+3+1), надісланий Позивачем 30.01.2019 року цінний лист повинен був дійти до Відповідача не пізніше 04.02.2020 року.
Таким чином, з урахуванням положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, Суд приходить до висновку, що Відповідач повинен був оплатити заборгованість за надані послуги з оренди та транспортні послуги за Договором оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року протягом 7 календарних дні з дати отримання претензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» №93 від 30.01.2020 року, тобто у строк по 11.02.2020 року.
Отже, станом на час розгляду даної справи строк виконання Відповідачем його грошових зобов'язань за Договором оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року настав.
Однак, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» за надані послуги з оренди та транспортні послуги у загальному розмірі 14 018 грн. 49 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату по орендній платі та надані послуги в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 14 018 грн. 49 коп. є обґрунтованими.
Що стосується посилання Позивача на Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 р. по 17.12.2019 р., який підписаний та скріплений печаткою Позивача (а.с.11-12), Суд зазначає.
Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
У постанові Верховного суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18 зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.
Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.
Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами, керівниками чи уповноваженими особами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.
Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Судом встановлено, що Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 р. по 17.12.2019 р. підписаний та скріплений печаткою Позивача, тобто лише в односторонньому порядку, а тому Суд не приймає його до уваги на підтвердження визнання боргу Відповідачем на підставі ст. 76 ГПК України.
14.07.2020 року Відповідачем подано заяву про застосування загального строку позовної давності до вимог Позивача.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 12.06.2020 року (згідно з відбитком календарного штемпелю на поштовому конверті).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
За приписами статті 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому згідно із частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).
При цьому, Суд зазначає, що відповідно до ст. 262 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Тобто страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди. У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.
Судом встановлено, що з урахуванням положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, обов'язок Приватного акціонерного товариства «Електроград» по оплаті за надані послуги з оренди та транспортні послуги за Договором оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року, а саме за Актом надання послуг №10 від 16.01.2018 року настав 11.02.2020 року.
Таким чином, за змістом вищенаведених норм, загальна позовна давність тривалістю у три роки зі сплати Відповідачем заборгованості починає перебіг 11.02.2020 року і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події - 11.02.2023 року.
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Позивачем не було пропущено загальний строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» підлягають задоволенню у повному обсязі.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 08.11.2019 р. по 12.06.2020 р. у розмірі 250 грн. 66 коп. та інфляційні у розмірі 225 грн. 70 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за Договором оренди обладнання та транспортних послуг №1 від 24.05.2016 року за загальний період прострочки з 08.11.2019 р. по 12.06.2020 р. у розмірі 250 грн. 66 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, оскільки строк по оплаті настав 11.02.2020 р., а прострочення розпочалось з 12.02.2020 р. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 12.02.2020 р. по 12.06.2020 р. у розмірі 140 грн. 18 коп.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 08.11.2019 р. по 12.06.2020 р. у розмірі 225 грн. 70 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог, проте Позивачем невірно визначено період прострочки Відповідача, а саме з 01.03.2020 р. по 31.05.2020 р.
Таким чином, з Приватного акціонерного товариства «Електроград» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 14 018 грн. 49 коп., 3% річних у розмірі 140 грн. 18 коп. та інфляційні у розмірі 225 грн. 70 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, Позивачем у позовній заяві заявлено наведено розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 36 152 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Проте, всупереч вимог Господарського процесуального кодексу України Позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу не надано суду договору про надання правничої допомоги з адвокатом Малиновською В.Д., відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а тому Суд відмовляє в задоволенні вимог Позивача про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 36 152 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Електроград» (01601, м.Київ, ПЛОЩА СПОРТИВНА, будинок 1А, Бізнес-центр «Гулівер», 17 поверх, Ідентифікаційний код юридичної особи 30734728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж-Сервіс» (50000, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ГЛИНКИ, будинок 40А, Ідентифікаційний код юридичної особи 31550223) заборгованість у розмірі 14 018 (чотирнадцять тисяч вісімнадцять) грн. 49 (сорок дев'ять) коп., 3% річних у розмірі 140 (сто сорок) грн. 18 (вісімнадцять) коп., інфляційні у розмірі 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 70 (сімдесят) коп. та судовий збір у розмірі 2 085 (дві тисячі вісімдесят п'ять) грн. 98 (дев'яносто вісім) коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 25 серпня 2020 року.
Суддя О.В. Чинчин