печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15585/20-ц
31 серпня 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Волкової С.Я. при секретарі Топал А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про захист права на приватність, зобов'язання вилучити персональні дані особи та відшкодування моральної шкоди,
установив:
У квітні 2020 р. ОСОБА_1 звернувся із позовом до відповідача, просить зобов'язати ОСОБА_2 видалити з телеграм-каналу PortnovUA, який розміщено в мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформацію, яка містить персональні дані: Автомобіль гос.номер НОМЕР_3 , «Кіа Cerato», черного цвета, 2009 г.в., зарегистрирован 03.11.2018 на имя собственника ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ИНН НОМЕР_1 , прописан по адресу: АДРЕСА_3 та стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_11 та ІНФОРМАЦІЯ_12 на телеграм-каналі PortnovUA було розміщено пост з його персональними даними: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, номерний знак автомобіля, який належить йому на праві власності, адресою місця проживання та даними реєстраційного номеру облікової картки платника податків і конфіденційна інформація без його згоди стала відома широкому загалу людей, у тому числі тим, які можуть ставитися негативно до журналістів і працівників програми Радіо Свобода «ІНФОРМАЦІЯ_8» та до нього, оскільки він там працює водієм.
Ухвалою суду від 30.04.2020 р. відкрито провадження у справі.
Відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини і дійшов наступних висновків.
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись із вимогами про зобов'язання відповідача вилучити персональні дані особи, свої вимоги обґрунтовує статтями 32, 68 Конституції України, статтею 14 Закону України «Про захист персональних даних», статтями 11, 21 Закону України «Про інформацію», при ухваленні рішення суду просить врахувати рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 р. в справі № 2-рп/2012; у відповіді на відзив, подану на виконання вимог статті 179 ЦПК України, просить також врахувати Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12.02.2004 р. на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, Резолюцію № 1165 (1998 р.) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, Конвенцію про захист прав людини, зокрема, 10 статтю.
Надані ОСОБА_2 письмові пояснення з приводу обставин, які передували розміщенню в телеграм-каналі інформації з обмеженим доступом, а саме: персональних даних ОСОБА_1 , свідчать про те, що впродовж декількох днів в період з ІНФОРМАЦІЯ_13, перебуваючи в Печерському районі м. Києва, ним було виявлено здійснення незаконного стеження позивачем, який збирав конфіденційну інформацію про його особисте життя, його зустрічі з партнерами, колегами та друзям, а також про професійну діяльність. Збирання конфіденційної інформації відносно нього за допомогою технічних засобів здійснювалося шляхом спостереження з використанням автомобіля «Кіа Cerato», державний номерний знак НОМЕР_3 , чорного кольору під керування позивача ОСОБА_1 . Виявивши незаконне стеження, ним було зафіксовано державний номерний знак автомобіля, який був залучений до незаконної діяльності. Незаконне спостереження за допомогою технічних засобів здійснювалося на замовлення програми Радіо Свобода «ІНФОРМАЦІЯ_8», де позивач ОСОБА_1 працює водієм.
У суду відсутні підстави не довіряти означеним поясненням відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування надано не було, означені пояснення про здійснення стеження за ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження матеріалами справи, так надані позивачем докази, зокрема, експертний висновок Дочірнього підприємства Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 31.03.2020 р. № 71/2020-ЕВ, проведений за клопотанням ОСОБА_1 , і додатки до нього, що містить відображення змісту веб-сторінок телеграм-каналу PortnovUA, аналіз публікацій ОСОБА_2 , починаючи з 31.10.2019 р., свідчать про те, що знімальна група програми «ІНФОРМАЦІЯ_3» дійсно здійснювала стеження за ОСОБА_2 ; цитата виступу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 у програмі « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на телеканалі NEWSONE, викладена ОСОБА_1 у позовній заяві, свідчить про занепокоєння відповідача стеженням за ним, збирання конфіденційної інформації про його особисте життя, його зустрічі з партнерами, колегами та друзями, про професійну діяльність. Не заперечує позивач і того факту, що він є учасником знімальної групи програми «ІНФОРМАЦІЯ_3» Радіо Свобода, а саме: водієм, який разом з іншими членами знімальної групи за допомогою технічних засобів здійснював стеження за ОСОБА_2 на автомобілі «Кіа Cerato», державний номерний знак НОМЕР_3 . Про ту обставину, що позивач є учасником знімальної групи програми «ІНФОРМАЦІЯ_3» Радіо Свобода, який здійснював стеження за відповідачем на автомобілі «Кіа Cerato», державний номерний знак НОМЕР_3 за допомогою технічних засобів, свідчить наданий відповідачем допис на веб-сайті Радіо Свобода в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_6 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_7» за ІНФОРМАЦІЯ_9 р. про те, що: «Після повернення ОСОБА_4 в Україну з травня поточного року журналіст програми «ІНФОРМАЦІЯ_3» ОСОБА_5 досліджує вплив і зв'язки колишнього посадовця з новою українською владою. ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_6 у своєму телеграм-каналі звернувся до ОСОБА_7 і програми « ІНФОРМАЦІЯ_3 », опублікував персональні дані водія знімальної групи - повні паспортні дані і домашню адресу, номери авто, а також дані, які свідчать про стеження за його місцем проживання. …Як очевидно із самого посту, ОСОБА_6 , публікуючи дані особи, усвідомлював, що це учасник знімальної групи програми «ІНФОРМАЦІЯ_3», а також те, що журналіст програми ОСОБА_5 готує про нього журналістське розслідування. ОСОБА_6 і раніше публічно визнавав у своєму телеграм-каналі, що знає і розуміє, що саме журналіст ОСОБА_5 готує про нього матеріал, для зйомок якого ОСОБА_8 протягом останніх місяців використовує одні й ті самі автомобілі редакції. …Редакція вважає дослідження зав'язків і впливу ОСОБА_4 суспільно важливою інформацією, а особу ОСОБА_4 публічною. Тому « ІНФОРМАЦІЯ_3 » не планують припиняти роботу над цією темою через тиск шляхом публікації персональних даних членів знімальної групи або через тиск в будь-який інший спосіб».
Надані відповідачем письмові пояснення з приводу правомірності його дій під час поширення в телеграм-каналі інформації з обмеженим доступом, яка є предметом суспільного інтересу, а саме: персональних даних ОСОБА_1 , свідчать про те, що ОСОБА_2 є громадянином України, займається бізнесом, професійною адвокатською діяльністю, не є публічним діячом, не займає будь-які політичні чи державні посади, а отже, незаконне стеження, збирання інформації стосовно нього про його особисте життя, зустрічі з друзями та бізнес-партнерами, автомобілі, на яких він пересувається, заважає йому працювати, підриває його авторитет і завдає шкоди честі та репутації серед частини суспільства, а також професійного та ділового співтовариства, оскільки такі дії істотно порушують звичайний уклад життя та змушують вживати додаткових заходів безпеки, що негативно відображається на повсякденному ритмі життя та створює значні перешкоди у здійсненні професійної діяльності, що істотно порушує його права. Із посиланням на статтю 4 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно якої адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів, ОСОБА_2 стверджує, що незаконне збирання, зберігання інформації та стеження за ним призводить до порушення принципу конфіденційності інтересів клієнтів. Наполягає на тому, що, таким чином, ОСОБА_1 , здійснюючи стеження, збирання та зберігання конфіденційної інформації відносно нього, порушив конституційне право на заборону втручання в його особисте життя. З метою забезпечення реалізації конституційного права на захист від втручання в особисте життя та для утримання журналістів і працівників та учасників знімальної групи програми «ІНФОРМАЦІЯ_3» Радіо Свобода від вчинення протиправних дій щодо збирання, зберігання конфіденційної інформації про його особисте життя і професійну адвокатську діяльність вінв телеграм-каналі розмістив інформацію про водія Радіо Свобода «ІНФОРМАЦІЯ_8».
У суду відсутні підстави не довіряти означеним твердженням відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування надано не було, означені дії ОСОБА_2 відповідають положенням статті 29 Закону України «Про інформацію», практиці Європейського суду з прав людини, яка за змістом частини четвертої статті 10 ЦПК України є джерелом права.
Так, згідно статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Втім згідно статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно з положеннями національного законодавства спостереження за особою може здійснюватися за наявності відповідних підстав в порядку, визначеному Главою 21 КПК України або Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», що ґрунтується на принципах верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини. Здійснення зазначених дій за відсутності підстав для їх проведення чи неуповноваженою на те особою є незаконним і тягне відповідальність, передбачену Законом.
Згідно частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Згідно абзацу другого частини першої статті 302 ЦК України збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.01.2012 р. в справі № 2-рп/2012 зазначив, що положення частини першої статті 32 та частини третьої статті 34 Конституції України перебувають у системному взаємозв'язку і передбачають як недопустимість порушення права людини на недоторканість особистого та сімейного життя, так і реалізацію особою права на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації.
Парламентська Асамблея Ради Європи у пунктах 11, 12 Резолюції № 1165 (1998 р.) про право на недоторканість приватного життя вказала, що право кожної людини на приватність і право на свободу вираження поглядів є основою демократичного суспільства; ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність. Виходячи з цього право на приватність, закріплене у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинне захищати приватне життя особи не лише від втручання влади, а й від подібних дій з боку інших осіб чи інститутів, зокрема, засобів масової інформації.
Конституційний Суд України у пункті 3.1. рішення від 20.01.2012 р. в справі № 2-рп/2012 зазначив, що за Цивільним кодексом України зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайнового права полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (статті 270, 271, 301). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (частина третя статті 269 Цивільного кодексу України). Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.
Конституційний Суд України у абзаці 3 пункту 4 рішення від 20.01.2012 р. в справі № 2-рп/2012 зазначив, що однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.
Отже збирання, зберігання інформації про особу не є абсолютним, а має використовуватися із дотриманням прав і свобод людини та у відповідності до чинного законодавства України.
Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Згідно статті 11 означено Закону, що регулює питання захисту особи, яка оприлюднює інформацію, посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов'язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров'ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров'ю чи безпеці громадян, довкіллю.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.01.2013 р. у справі «Букур і Тома проти Румунії» (заява № 40238/02) дійшов висновку, що розкриття конфіденційної інформації визнано правомірним з огляду на те, що «інформація була суспільно значимою» і особа, що її поширила «мала законні підстави вважати, що інформація, яку він розкриває, правдива», при цьому «суспільні інтереси у розкритті інформації переважували». Отже, незважаючи на те, що стаття 11Закону України «Про доступ до публічної інформації» стосується посадових та службових осіб, відповідний принцип може застосовуватися за аналогією під час оцінки дій будь-яких осіб.
Надані відповідачем ОСОБА_2 докази, зокрема, стаття з сайту Радіо Свобода ІНФОРМАЦІЯ_6 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_7» за ІНФОРМАЦІЯ_9 р. свідчить, що позивач є учасником знімальної групи програми «ІНФОРМАЦІЯ_3» Радіо Свобода, який здійснював стеження за відповідачем на автомобілі «Кіа Cerato», державний номерний знак НОМЕР_3 за допомогою технічних засобів; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, свідчить про те, що ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» має право на заняття адвокатською діяльністю; заява до Головного слідчого управління Національної поліції про вчинення злочину (в порядку статті 214 КПК України), витяг з Єдиного реєстру досудових розслідування кримінального провадження № 12019000000001047 від 07.11.2019 р., свідчать про те, що 07.11.2019 р. за заявою ОСОБА_2 розпочато досудове розслідування за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 182 КК України (незаконне збирання, зберігання конфіденційної інформації про особу, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи), частиною третьою статті 171 КК України (вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов'язків або переслідування журналіста у зв'язку з його законною професійною діяльністю, вчиненні за попередньою змовою групою осіб). Цитата виступу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 у програмі « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на телеканалі NEWSONE, викладена ОСОБА_1 у позовній заяві, свідчить про те, що ОСОБА_2 займається журналістською діяльністю.
Відповідач ОСОБА_2 звертає увагу, що був звільнений з посади Першого заступника Глави Адміністрації Президента України Указом Президента України від 26.02.2014 р. № 142/2014 та не відноситься до національних публічних діячів з 26.02.2017 р. і не займає посад, які пов'язані з функціями держави або органів місцевого самоврядування.
У суду відсутні підстави не довіряти означеним твердженням відповідача, оскільки будь-яких доказів в їх спростування надано не було.
Отже суд знаходить помилковим твердження позивача, що ОСОБА_2 відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо його життя є значно ширшою. У своїх аргументах позивач посилається на положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 р. на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998 р.) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у означеній Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, що відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 означеної Декларації вказується, що, оскільки політичні діячи та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Втім законодавство України не містить визначення поняття «публічна особа», а згідно пункту 25 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» національні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні.
Норми міжнародного законодавства, на які посилається позивач, встановлюють необхідність публічним особам бути більш толерантними до висловлювання критики, проте не наділяють правом втручатися в особисте та сімейне життя особи, у тому числі публічної особи, до якої не відноситься відповідач, у непередбачений законом спосіб. Отже, якщо припустити, що ОСОБА_1 збирав інформацію стосовно ОСОБА_2 виходячи з того, що він є помітною фігурою у публічному та політичному житті країни, означене не дає право позивачу, чи будь-кому іншому втручатися в особисте життя відповідача, у тому числі проводити стеження за ним, збираючи конфіденційну інформацію про особисте життя, зустрічі з партнерами, колегами та друзями.
Згідно статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу враження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Втім відповідно до частини другої статті 10 Конвенції здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностями, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. Отже свобода вираження поглядів не є абсолютною, а підлягає певним обмеженням, спрямованим, зокрема, на захист прав інших осіб, тому посилання позивача на норми міжнародного законодавства щодо висловлювання критики у відношенні публічних осіб не підлягають застосуванню до даних правовідносин, оскільки відповідно до обставин справи ОСОБА_1 разом із знімальною групою програми «ІНФОРМАЦІЯ_3» було поширено не критику діяльності ОСОБА_2 , а було здійснено незаконне стеження та збирання конфіденційної інформації про особисте життя відповідача, означене слід трактувати як порушення особистих немайнових прав відповідача, незалежно від перебування особи у статусі публічної особи або пересічного громадянина.
Отже, враховуючи викладене, ту обставину, що ані Конституція України, ані Закон України «Про інформацію» чи Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» не наділяють правом журналіста чи будь-яку іншу особу, крім випадків, встановлених КПК України або Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», проводити стеження, збираючи конфіденційну інформацію про особисте життя будь-якої особи без одержання на це її дозволу, поширення в телеграм-каналі інформації з обмеженим доступом, яка є предметом суспільного інтересу, а саме: персональних даних позивача, є правомірною, тому знаходить позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача вилучити персональні дані особи такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо інших вимог ОСОБА_1 , а саме: стягнення з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частина перша статті 1167 ЦК України визначає загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди, за наявності яких виникає відповідне зобов'язання. До них належать: моральна (немайнова) шкода, протиправна дія (бездіяльність), причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою, вина.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 означеної постанови Пленуму Верховного Суду України).
Позивач, звертаючись до суду із вимогами про стягнення з відповідача моральної шкоди, такі вимоги пов'язує із порушенням, на його думку, права на приватність, отже, враховуючи, що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача вилучити персональні дані особи, також відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Відповідачем ОСОБА_2 заявлено вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, понесених на професійну правничу допомогу адвоката Мікітян К.О.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях № 13-рп/2000 від 16.11.2000 р., № 23-рп/2009 від 30.09.2009 р., зокрема, у рішенні № 23-рп/2009 від 30.09.2009 р. зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги -домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно частин першої, третьої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Отже при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 здійснювалося адвокатом Мікітян К.О. відповідно до договору від 29.05.2020 р. про надання правової допомоги та на підставі ордеру серії КС № 569493 від 05.06.2020 р., у договору про надання правової допомоги сторони визначили, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку 1 до цього договору. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу ОСОБА_9 відповідачем до матеріалів справи долучено копії: акту № 1 приймання-передачі за договором про надання правової допомоги від 29.05.2020 р., рахунку № 1 від 09.06.2020 р., платіжного доручення № 4750068 від 10.06.2020 р., виписки з особового рахунку, у договорі про надання правової допомоги сторони визначили погодинні ставки за правову допомогу: зустріч та усна консультація клієнта, ознайомлення з матеріалами цивільної справи (позовна заява, додатки до позовної заяви, ухвала про відкриття провадження у справі, складання адвокатського запиту, складання клопотання, складання відзиву, складання інших процесуальних документів, представництво та захист інтересів клієнта в суді будь-якої інстанції, представництво та захист інтересів клієнта перед іншими фізичними особами чи юридичними особами, що стосується цивільної справи № 757/15585/20-ц, відповідачем долучено погодинні розрахунки відпрацьованого часу та обсягу наданих адвокатами послуг і виконаних робіт.
Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
З огляду на викладене, відповідач і адвокат визначили в договорі розмір гонорару за представництво інтересів відповідача в суді, понесені відповідачем судові витрати за договорами пов'язані з розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим і співмірним із складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг), часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони відповідача. При вирішенні питання про розмір судових витрат, суд вважає, що всі дії, вчинені представником відповідача в межах розгляду цивільної справи № 757/15585/20-ц, є правничою допомогою в розумінні вимог закону в межах саме даної цивільної справи, а тому витрати на професійну правову допомогу адвоката Мікітян К.О. у розмірі 52 500,00 грн підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись статтями 32, 68 Конституції України, статтями 16, 275, 276, 278 ЦК України, Законом України «Про інформацію», Законом України «Про захист персональних даних», Законом України «Про доступ до публічної інформації», статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 264-265,352, 353, 355 ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про захист права на приватність, зобов'язання вилучити персональні дані особи та відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 52 500,00 грн судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.
Суддя Волкова С.Я.