ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.08.2020Справа № 910/12280/19
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Федорова, будинок 32-А; ідентифікаційний код 30859524)
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, місто Київ, Подільський район, вулиця Кирилівська, будинок 40; ідентифікаційний код 20602681)
про стягнення 123 593,74 грн,
Без виклику (повідомлення) представників сторін
У вересні 2019 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 123 593,74 грн, з яких 99 000,01 грн складає сума сплаченого страхового відшкодування, 12 099,70 грн - пеня, 3 458,22 грн - 3% річних та 9 035,81 грн - інфляційні витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1501-17-00089 від 13.04.2017 здійснено виплату страхового відшкодування власнику напівпричепу "LECSOR 3EBPW", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому до нього відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
За твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "DAF FT XF 105.460", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно ДТП, застрахована Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія", а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування шкоди покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/12280/19, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 16.09.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04080, місто Київ, Подільський район, вулиця Кирилівська, будинок 40.
Відповідно до наявного в матеріалах справі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103051469171 вказана поштова кореспонденція була вручена відповідачу 19.09.2019.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.09.2019 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
02.10.2020 через канцелярію суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла довідка про страховий поліс серії АМ № 2003775.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 Цивільного кодексу України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Предметом позову, зокрема, є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 99 000,01 грн.
Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань :
1) договірне зобов'язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;
2) деліктне зобов'язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;
3) договірне зобов'язання між відповідачем і винною особою - за договором обов'язкового страхування цивільно-прав від відповідальності.
За приписами статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Як свідчать матеріали справи, 13.04.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" та Малим приватним підприємством "Паллада" (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільної відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-1501-17-00089 від 13.04.2017, предметом є майнові інтереси страхувальника, що не суперечить закону, та пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом - напівпричепу "LECSOR 3EBPW", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За змістом пункту 11.1. Договору, страховим випадком є, зокрема, дорожньо-транспортна пригода.
Строк дії договору добровільного страхування №№28-1501-17-00089 від 13.04.2017 з 15.04.2017 по 14.04.2018 (пункт 8 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2017 о 09 год. 45 хв. на 145-му кілометрі дороги М-05-Київ-Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "DAF FT XF 105.460", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом-цистерною KASSBOHRER STS32SS, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу "Skania", державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , з напівпричепом "LECSOR 3EBPW", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , а також транспортного засобу "Skoda", державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , водієм якого був ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Дорожньо-транспортна пригода відбулась з огляду на порушення водієм транспортного засобу "DAF FT XF 105.460", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 пунктів 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху України. Вину вказаного водія у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено постановою від 12.01.2018 Балтійського районного суду Одеської області у справі №493/2528/17 (провадження №3/493/21/18).
21.12.2017 страхувальник за Договором добровільного страхування № 28-1501-17-00089 від 13.04.2017 звернувся до позивача із заявою про настання страхової події та просив здійснити виплату страхового відшкодування.
Згідно звіту №01-010 від 18.02.2018, складеного спеціалістом-автотоварознавцем Паляницею Андрієм Борисовичем, вартість відновлювального ремонту пошкоджень, завданих напівпричепу "LECSOR 3EBPW", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 334 127,00 грн.
Як вбачається зі страхового акту №ПСКА-7719 від 13.03.2018, страховиком здійснено розрахунок та прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 326 157,79 грн.
Позивачем на виконання умов Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільної відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-1501-17-00089 від 13.04.2017, приймаючи до уваги заяву страхувальника, було перераховано на рахунок МПП "Паллада" страхове відшкодування в розмірі 326 157,79 грн відповідно до платіжного доручення №4824 від 13.03.2018.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.
Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 по справі № 924/675/17.
Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 18.12.2017, напівпричепу "LECSOR 3EBPW", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в сумі 326 157,79 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із заявою №11/17553 від 27.03.2018 про виплату страхового відшкодування, однак відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, як страховик однієї з осіб, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди відповідно до встановлених Полісом № АМ/002003775 лімітів відшкодування по майну та франшизи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Водночас, за змістом частини 1 статті 1199 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
При цьому, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно з частинами 1, 4 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Як вказувалося вище, вина водія транспортного засобу транспортного засобу "DAF FT XF 105.460", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 встановлена постановою від 12.01.2018 Балтійського районного суду Одеської області у справі №493/2528/17 (провадження №3/493/21/18).
Позивач, в обґрунтування підстав звернення з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" посилається на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "DAF FT XF 105.460", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 18.12.2017, була застрахована відповідачем згідно полісу №АМ/002003775 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Наразі, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо полісу № АМ/002003755 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" транспортним засобом є "DAF FT XF 105.460", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вказаний поліс діяв станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - 18.12.2017, ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 100 000,00 грн, франшиза - 999,99 грн.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи постанова від від 12.01.2018 Балтійського районного суду Одеської області у справі №493/2528/17 (провадження №3/493/21/18) та поліс №АМ/002003755 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника (водія) транспортного засобу "DAF FT XF 105.460", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , саме відповідачем.
Нормами статті 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Враховуючи те, що винна у дорожньо-транспортній пригоді особа має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, то відповідно до статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Абзацом 2 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "DAF FT XF 105.460", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 18.12.2017 була застрахована Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" за полісом № АМ/002003775 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності та за вирахуванням франшизи.
За таких обставин, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" з розглядуваним позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 99 000,01 грн (в межах лімітів відповідальності, з врахуванням франшизи, встановлених полісом № АМ/002003775) є обґрунтованим.
Щодо заявлених до стягнення позивачем пені в розмірі 12 099,70 грн, 3 458,22 грн - 3% річних та 9 035,81 грн - інфляційних витрат, суд зазначає наступне.
У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (частина 1 статті 992 ЦК України).
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Страховик зобов'язаний, зокрема у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункт 3 частини першої статті 988 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 14 ЦК України виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (частина 1 статті 992 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання1 Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частини 1 та 3 статті 549, частина 1 статті 624 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика за статтю 992 Цивільного кодексу України.
Враховуючи зміст статей частини 3 статті 549, частини 1 статті 979, частини 1статті 982, частини 1 статті 990, частини 1 статті 992 ЦК України, зобов'язання відповідача перед позивачем, які випливають з відповідного страхового полісу, виданого відповідачем третій особі, є грошовими зобов'язаннями.
Крім того, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування та 3% річних, нараховані на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, у статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Враховуючи зазначене, законодавством передбачене нарахування пені за відповідне прострочення відповідача у разі його наявності. Також до прострочення його грошового зобов'язання застосовується частина 2 статті 625 ЦК України. Основою для розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних втрат є сума завданої шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 по справі №212/319/16-ц.
Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику, до якого перейшло право вимоги внаслідок виплати ним страхового відшкодування, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) вимоги до відповідача.
За приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Враховуючи, що правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, як і правовідносини сторін у розглядуваній справі, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму виплаченого страхового відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 07.02.2018 Верховного Суду по справі №910/18319/16.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав заяву позивача про виплату страхового відшкодування 05.04.2018, однак, не сплатив суму виплаченого страхового відшкодування у визначений пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк, тобто до 04.07.2018 включно, надавши 01.06.2018 відповідь про відмову у виплати страхового відшкодування, у зв'язку з чим у відповідача виникла прострочка виконання відповідного зобов'язання.
За висновками суду, розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат в межах визначних періодів, що наведені позивачем у позові, є арифметично вірними, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного суду по справі № 910/13407/17.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму страхового відшкодування.
Враховуючи те, що заявлена до стягнення сума страхового відшкодування майнової шкоди 99 000,01 грн, а також нараховані пеня в розмірі 12 099,70 грн, 3% річних в сумі 3 458,22 грн та інфляційні втрати в розмірі 9 035,81 грн підтверджені належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення 123 593,74 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 232, 236 - 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 123 593,74 грн суми сплаченого страхового відшкодування - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, місто Київ, Подільський район, вулиця Кирилівська, будинок 40; ідентифікаційний код 20602681) на Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Федорова, будинок 32-А; ідентифікаційний код 30859524) витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 99 000,01 грн (дев'яносто дев'ять тисяч гривень 01 копійка), 12 099,70 грн (дванадцять тисяч дев'яносто дев'ять гривень 70 копійок) пені, 3 458,22 грн (три тисячі чотириста п'ятдесят вісім гривень 22 копійки) 3% річних, 9 035,81 грн (дев'ять тисяч тридцять п'ять гривень 81 копійку) інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ