Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 720/1163/16-ц
провадження № 61-40221св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Косовський Максим Вікторович, на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Владичана А. І., Одинака О. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
15 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 10 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту № 11195659000.
До договору споживчого кредиту № 11195659000 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду від 10 серпня 2007 року № 1, додаткову угоду від 06 жовтня 2008 року № 2, додаткову угоду від 27 лютого 2009 року № 2 (щодо зміни схеми погашення), додаткову угоду від 27 лютого 2009 року № 3 (щодо зміни умов кредитного договору при реструктуризації) та додаткову угоду від 27 лютого 2009 року № 3 (щодо зміни схеми погашення).
Виконання зобов'язання ОСОБА_1 забезпечено договорами поруки № 132603 та №133096, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 .
Крім того, 27 лютого 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 2 до договору поруки від 10 серпня 2007 року № 132603, додаткову угоду від 27 лютого 2009 року № 3 до договору поруки від 10 серпня 2007 року № 132603 та додаткову угоду від 06 жовтня 2008 року № 1 до договору поруки від 10 серпня 2007 року № 133096.
30 березня 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги про дострокове виконання зобов'язання, які відповідачами були проігноровані.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачами зобов'язань за договором споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000, ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 кредит у сумі 20 096,59 євро, проценти - 1 013,95 євро, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 5 607,11 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у сумі 2 454,68 грн.
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними.
Посилалися на те, що перед укладенням договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 АКІБ «УкрСиббанк» не надало ОСОБА_1 у письмовому вигляді достовірну інформацію про сукупну вартість кредиту, вартість усіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань.
Додаткову угоду від 10 серпня 2007 року № 1 до договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 ОСОБА_1 не підписувала, у зв'язку з чим позивачі вважали умови договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 несправедливими, такими, що порушують принцип добросовісності та спричиняють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати недійсними договір споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року №11195659000, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , додаткові угоди до договору від 10 серпня 2007 року № 1, від 06 жовтня 2008 року № 2, від 27 лютого 2009 року № 2 (щодо зміни схеми погашення), від 27 лютого 2009 року № 3 (щодо зміни умов кредитного договору при реструктуризації) та від 27 лютого 2009 року № 3 (щодо зміни схеми погашення).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.
Зустрійний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсними: договір споживчого кредиту 10 серпня 2007 року № 11195659000 з додатковими договорами, укладеними між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 ; договір іпотеки від 10 серпня 2007 року № 60709, укладений між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , у частині забезпечення договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновком Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 13 липня 2017 року № 880-к встановлено, що у додатковій угоді між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 від 10 серпня 2007 року № 1 до договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 та в додатку № 1 «Тарифи банку» підписи виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Керуючись положеннями частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, суд вважав обґрунтованими вимоги зустрічного позову, оскільки ОСОБА_1 , на порушення вимог підпункту «д» пункту 2 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, не отримала інформацію про графік платежів і сукупну вартість кредиту.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції послався на визнання договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2017 року скасовано.
Позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» кредитну заборгованість у сумі 20 096,59 євро, проценти - 1 013,95 євро, пеню - 8 061,79 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договорів недійсними відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що визнаючи додаткові угоди № 2, № 3 до договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000, укладені між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 27 лютого 2009 року, недійсними, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки такі вимоги не були предметом позову у цій справі.
Ураховуючи відсутність волевиявлення ОСОБА_1 щодо укладення додаткової угоди від 10 серпня № 1 до договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000, що підтверджується висновком Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 13 липня 2017 року № 880-к, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про ненадання АКІБ «УкрСиббанк» інформації ОСОБА_1 про сукупну вартість кредиту та тарифи банку.
Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ПАТ «УкрСиббанк» заявило про сплив позовної давності за вимогами зустрічного позову у цій справі.
ОСОБА_1 як сторона договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 та додаткових договорів, які нею оспорюються, була обізнана про зміст договорів з моменту їх укладення.
Тому перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000, додаткової угоди від 10 серпня 2007 року № 1, договору між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 іпотеки від 10 серпня 2007 року № 60709 недійсними розпочався 10 серпня 2007 року, а до додаткової угоди від 06 жовтня 2008 року № 2 - з 06 жовтня 2008 року, до додаткової угоди від 27 лютого 2009 року № 2 - з 27 лютого 2009 року.
Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом у листопаді 2016 року зі спливом строку позовної давності.
Судом першої інстанції встановлено невиконання ОСОБА_1 умов договору про надання споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000.
30 березня 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» направило вимогу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове виконання зобов'язання.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 ОСОБА_1 не виконала зобов'язання з повернення кредиту у розмірі 20 096,59 євро, за період з липня 2015 року до червня 2016 року - процентів за користування кредитом в сумі 1 013,95 євро, за період з липня 2015 року до червня 2016 року - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі 5 607,11 грн та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами в сумі 2 454,68 грн.
Підстав для висновку про припинення поруки судом не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Косовський М. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 31 травня 2018 року і залишити в силі рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовної давності у цій справі, зокрема, щодо моменту виникнення у них права на позов, не узгоджуються з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16, а також суперечать прецедентній практиці Європейського суду з прав людини. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обізнаність ОСОБА_1 щодо порушення її прав, починаючи з 10 червня 2007 року, оскільки зазначена дата стосується договору, який вона не підписувала. Крім того, апеляційним судом надано неповну оцінку доводам зустрічного позову ОСОБА_1 , залишено без уваги її аргументи щодо відсутності у кредитному договорі істотних умов для договору такого виду відповідно до Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. З огляду на викладене підстави для стягнення кредитної заборгованості відсутні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Косовський М. В., на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 31 травня 2018 року, витребувано матеріали цивільної справи № 720/1163/16-ц з Новоселицького районного суду Чернівецької області.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними призначено до судового розгляду.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи
10 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту № 11195659000.
До договору споживчого кредиту № 11195659000 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду від 10 серпня 2007 року № 1, додаткову угоду від 06 жовтня 2008 року № 2, додаткову угоду від 27 лютого 2009 року № 2 (щодо зміни схеми погашення), додаткову угоду від 27 лютого 2009 року № 3 (щодо зміни умов кредитного договору при реструктуризації) та додаткову угоду від 27 лютого 2009 року № 3 (щодо зміни схеми погашення).
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 10 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 60709.
Виконання зобов'язання ОСОБА_1 також забезпечено договорами поруки від 10 серпня 2007 року № 132603 та № 133096, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2
27 лютого 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 2 до договору поруки від 10 серпня 2007 року № 132603, додаткову угоду від 27 лютого 2009 року № 3 до договору поруки від 10 серпня 2007 року № 132603 та додаткову угоду від 06 жовтня 2008 року № 1 до договору поруки від 10 серпня 2007 року № 133096.
У матеріалах справи наявна додаткова угода від 10 серпня 2007 року № 1 до договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року №11195659000, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 .
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 13 липня 2017 року № 880-к у додатковій угоді від 10 серпня 2007 року № 1 до договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000, укладеній між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 , та в додатку № 1 «Тарифи банку», підписи виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Під час розгляду справи ПАТ «УкрСиббанк» заявило про сплив позовної давності (а. с. 174, т. 1).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року №11195659000, наданого банком, ОСОБА_1 не виконала зобов'язання з повернення кредиту у розмірі 20 096,59 євро, процентів за користування кредитом у сумі 1 013,95 євро за період з липня 2015 року до червня 2016 року, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі 5 607,11 грн за період з липня 2015 року до червня 2016 року та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами в сумі 2 454,68 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не у повній мірі відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосуються її незгоди з висновками апеляційного суду в частині вирішення питання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, що відповідно до положень частини третьої статті 257 ЦК України є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а також безпідставності вимог банку про стягнення з неї кредитної заборгованості.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача.
Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
Вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачка за зустрічним позовом не довела належними та допустимими доказами факт її обізнаності про існування оспорюваних договорів, починаючи з 23 червня 2016 року, коли до неї банком було пред'явлено первісний позов про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Судом обґрунтовано зазначено, що за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності необхідно пов'язувати не тільки з днем, коли особа дізналася (довідалася) про порушення свого права, а й з днем, коли вона повинна була (могла) про це дізнатися.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначала про відсутність волевиявлення щодо укладення додаткової угоди від 10 серпня 2007 року № 1 до договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000, що підтверджується висновком Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 13 липня 2017 року № 880-к.
Несправедливість умов договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 ОСОБА_1 пов'язувала із ненаданням інформації про сукупну вартість кредиту та умови кредитування, визначені у додатковій угоді № 1.
Водночас саме по собі непідписання нею додаткової угоди від 10 серпня 2007 року № 1 до договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 указує на її необізнаність з умовами кредитування з моменту виникнення між сторонами кредитних правовідносин.
Сама по собі відсутність інформації у кредитному договорі про сукупну вартість кредиту та умови кредитування (у нашому випадку за рахунок доведення обставин щодо непідписання ОСОБА_1 додаткової угоди, яка таку інформацію містить) вказує на виникнення в особи можливості оскаржити такі недоліки договору шляхом визнання його недійсним.
Порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» у момент укладення правочину вказує на можливість особи саме в цей момент дізнатися про порушення його прав недотриманням указаних нормативно-правових актів.
Подібний за змістом висновок щодо визначення початку перебігу строку позовної давності висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 910/9452/17.
Факт підписання договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 та часткове виконання зобов'язань за цим договором ОСОБА_1 не заперечує.
За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 як сторона договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 та додаткових договорів, які нею були підписані та оспорюються у цій справі, була обізнана щодо змісту договорів з моменту їх укладення, є правильним.
Доводи касаційної скарги в цій частині в їх сукупності зводяться до неправильного розуміння скаржником вимог чинного законодавства України та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Водночас, колегія суддів частково погоджується із доводами касаційної скарги про необґрунтованість вимог банку щодо стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитної заборгованості у розмірі, визначеному банком.
Вирішуючи питання про розмір заборгованості, який підлягає солідарному стягненню із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк», апеляційний суд вважав обґрунтованим нарахування процентів за користування кредитом за період з липня 2015 року до червня 2016 року.
Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду помилковими з огляду на таке.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Одним із способів припинення зобов'язання відповідно до статті 599 ЦК України є його виконання, проведене належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України належне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором передбачає, у тому числі, дотримання визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено правовий висновок про те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування коштами. Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку, на який надавалась позика, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлено, що строк дії договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 визначено сторонами до 09 серпня 2014 року.
Відповідно до змін, внесених до договору споживчого кредиту від 10 серпня 2007 року № 11195659000 додатковою угодою від 06 жовтня 2008 року № 2, укладеною між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , строк повернення кредиту сторони визначили до 08 серпня 2014 року (т. 1, а. с. 27).
Додатковою угодою від 27 лютого 2009 року № 2, укладеною між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , строк повернення кредиту сторонами змінено на 08 серпня 2024 року (т. 1, а. с. 28-30).
30 березня 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів, змінивши таким чином строк виконання основного зобов'язання.
З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 30 березня 2016 року позивач за первісним позовом не міг такі проценти нараховувати.
У зв'язку з викладеним, постанова апеляційного суду підлягає зміні в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.
Відповідно до документів, наданих банком на підтвердження наявності у ОСОБА_1 кредитної заборгованості, вбачається, що станом на 30 березня 2016 року заборгованість останньої за процентами за користування кредитом становить 645,26 євро. Відповідно, розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами становить 1 262,35 грн.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Косовський Максим Вікторович, задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 31 травня 2018 року змінити.
Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» проценти за користування кредитом у розмірі 645 (шістсот сорок п'ять) євро 26 євроцентів та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 1 262 (одна тисяча двісті шістдесят дві) грн 35 коп.
У частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» основної заборгованості за кредитом у сумі 20 096,59 євро, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 5 607,11 грн, а також у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 31 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк