Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 2-1984/2010
провадження № 61-5780 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Мурованська сільська рада Сокальського району Львіської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Мурованської сільської ради Сокальського району Львіської області про визнання права власності на майно - земельну ділянку в порядку спадкування за законом.
Позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його прабаба - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема земельну ділянку площею 2,4143 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мурованської сільської ради. Заповітом від 26 січня 1994 року все належне їй майно ОСОБА_4 заповіла його бабі - ОСОБА_2 .
У встановлений законом строк баба не звернулася у нотаріальну контору для отримання свідоцтва про право про право на спадщину і в даний час не претендує на спадкове майно, відмовилася від нього на його користь, проте не у встановлений законом строк, про що повідомила нотаріус.
Крім того, при зверненні у нотаріальну контору виявилось, що Державний акт на право приватної власності на землю серії І - ЛВ №032923, виданий на ім'я ОСОБА_4 після її смерті - 30 січня 2003 року , що унеможливлює прийняття спадщини у нотаріальному порядку.
Позивач вважав, що набув право на спадкове майно, оскільки після смерті прабаби користується спадковим майном та доглядає його.
З урахуванням зазначених обставин ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 2,4143 га, яка розташована на території Мурованської сільської ради Сокальського району Львівської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня 2010 року у складі судді Ніткевича А. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку площею 2,4143 га, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І -ЛВ №032923 від 30 січня 2003 року, що розташована на території Мурованської сільської ради Сокальського району Львівської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за життя ОСОБА_2 відмовилася від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , подавши до суду відповідну заяву, а тому останній як спадкоємець п'ятої черги, відповідно до статті 1265 ЦК України має право на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
У квітні 2019 року ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у справі, подала до апеляційного суду апеляційну скаргу й просила поновити строк апеляційного оскарження.
Ухвалою судді Львівського апеляційного суду Трус Л. Б. від 24 квітня 2019 рокупоновлено ОСОБА_3 строк апеляційного оскарження та відкрито апеляційне провадження.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 30 грудня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції мотивував своє судове рішення тим, що на час ухвалення рішення у ОСОБА_1 не було перешкод оформити спадкова права в нотаріальній конторі, а, крім того, суд не з'ясував усіх спадкоємців померлої ОСОБА_5 та не залучив до участі у справі ОСОБА_3 , яка є її правнучкою, тому рішенням суду порушені права заявника. Також апеляційний суд зазначив, що втручання у принцип res judicata є виправданим для формування єдиної судової практики.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення апеляційного суду й залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 2-1984/2010 із Сокальського районного суду Львівської області і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_3 строк апеляційного оскарження, пропущений на значний термін, без поважних на те причин щодо рішення суду, яке набрало законної сили майже 10 років назад й, крім того, вона не має права на оскарження рішення суду, ким її права не порушені, так як вона спадщину не прийняла й не може на неї претендувати.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 84 роки померла ОСОБА_4 (а. с. 8).
За життя ОСОБА_4 склала заповіт від 26 січня 1994 року, яким все належне їй майно заповіла своїй дочці - ОСОБА_2 (а. с. 9).
На підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 27 січня 2003 року № 29 ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва площею 2,4143 гектарів, що розташована на території Мурованської сільської ради (а. с. 73-74).
30 січня 2003 року на померлу ОСОБА_4 було видано державний акт на право приватної власності на землю на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 27 січня 2003 року № 29 (а. с. 5).
Позивач ОСОБА_1 та особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 є правнуками ОСОБА_4 та відповідно онуками ОСОБА_2 .
У суді першої інстанції відповідача ОСОБА_2 визнала позов повністю і не заперечувала проти його задоволення, відмовилася від прийняття спадщини за заповітом від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 (а. с. 12).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
та Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 додала свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_4 , і довідку про її смерть, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції (а. с. 33, 34). На стадії апеляційного провадження ці докази були повторно подані (а. с. 135, 152).
Отже, факт того, що сторона у справі - відповідач ОСОБА_2 померла, суду апеляційної інстанції було достовірно відомо.
Згідно з частиною четвертою статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі, у даному випадку до відкриття апеляційного провадження.
Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Таким чином процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі.
За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду чи апеляційного перегляду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, й в силу вказаного не могла бути стороною у справі.
Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження
Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначила, що в даному випадку є підстави для втручання у принцип res judicata з метою виправлення помилки суду першої інстанції та формування єдиної судової практики.
Верховний Суд з цього приводу зазначає таке.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі заперечує обґрунтованість дій суду апеляційної інстанції, який поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Також вважає, що останнє не впливає на права й обов'язки ОСОБА_3 , яка не була учасником справи.
Верховний Суд зазначає, що суддя апеляційної інстанції однособово, що є порушенням норм ЦПК України, постановляючи 24 вітня 2019 року ухвалу про поновлення ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, виходила лише із того, що заявник не була залучена до участі у справі та не отримувала копії судового рішення. При цьому суддею взагалі не зазначано, чому ОСОБА_3 має право апеляційного оскарження рішення суду, не будучи учасником справи.
У зв'язку з цим Верховний Суд вказує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), треба розуміти у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду.
Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов'язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки з цього принципу можуть бути лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, § 40), зокрема з метою виправлення «суттєвих недоліків» або «судової помилки» («Сутяжник проти Росії» (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява № 8269/02, § 35).
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Proninа v. Ukraine), заява № 63566/00, § 23).
У зв'язку з цим Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд не навів детальної мотивації поновлення строку на апеляційне оскарження в ухвалі суду апеляційної інстанції від 24 квітня 2019 року майже на 10 років, що може бути втручанням у принцип res judicata.
При цьому апеляційний суд має врахувати, що особа, яка не була залучена до участі у справі, має довести своє право апеляційного оскарження рішення суду, надавши відповідні докази. У справі, яка переглядається, такими доказами можуть бути документи, які підтверджують, що ОСОБА_3 на момент подачі апеляційної скарги вже є спадкоємцем, яка прийняла спадщину.
Пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до помилкового апеляційного перегляду справи за участю померлої особи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2020 рокускасувати, справу передатина новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк