26 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 920/121/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сумської обласної ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 квітня 2020 року (головуючий - Мальченко А. О., судді - Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2019 року (суддя Гумега О. В.) у справі
за позовом Сумської міської ради
до Сумської обласної ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного реєстратора прав на нерухоме майно Матусенко Тетяни Петрівни,
про визнання незаконними рішень
(за участю представників: позивача - Заїна І.В., Петрова Л.П.; відповідача - Дяченко Н.Г. )
Історія справи
Фактичні обставини справи, встановлені судами
1. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" за відповідним актом приймання-передачі в комунальну власність Сумського облвиконкому передано майно установ освіти, що станом 01.01.1992 були у підпорядкуванні Міністерства освіти України, зокрема позашкільні заклади (станції техніків, туристів, будинки піонерів, клуби, спортивні школи та інші) міста Суми балансовою вартістю 941,1 тис. грн.
2. За іншим актом приймання-передачі згадані позашкільні заклади міста Суми балансовою вартістю 941,1 тис. грн. Сумський облвиконкомом передав у комунальну власність Сумському міськвиконкому.
3. 18.10.2012 на підставі рішень Сумської міської ради (далі - позивач) від 22.06.2011 № 581-МР, від 30.05.2012 №1478-МР та виданого на їх підставі свідоцтва про право власності від 03.10.2012 САЕ №707328 проведено державну реєстрацію права власності територіальної громади м. Суми в особі Сумської міської ради на нерухоме майно (реєстраційний номер 37780062) - комплекс будівель і споруд, до складу якого включено адмінбудівлю літ. "А" площею 1 222,7 кв.м. у м. Суми по вул. Покровська (Жовтнева), 9.
3. Рішенням Сумської обласної ради (далі - відповідач) від 29.01.2016 внесено зміни до переліку об'єктів нерухомості спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, затвердженого рішенням відповідача від 20.06.2014, доповнивши його пунктом 1430-1 - нежитлове приміщення площею 420 м.кв. у м. Суми, вул. Петропавлівська, 54 (далі - спірне рішення -1). Іншим рішенням відповідача від 02.06.2016 внесено зміни в пункт 1430-1 рішення від 20.06.2014 шляхом визначення площі нежитлового приміщення 410,30 м.кв. (далі - спірне рішення-2).
4. На підставі рішення відповідача від 20.06.2014 (зі змінами, внесеними спірними рішеннями) та листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області від 23.06.2016 №05-04.02578 проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області в особі Сумської обласної ради на адміністративну будівлю літ. А-II площею 410,30 м.кв. у м. Суми по вул. Петропавлівська, 54.
Короткий зміст позовних вимог
5. У лютому 2018 року Сумська міська рада звернулася з позовом до Сумської обласної ради про визнання незаконними та скасування спірних рішень відповідача від 29.01.2016 та від 02.06.2016 щодо включення до переліку об'єктів нерухомості спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області нежитлового приміщення площею 410,30 м.кв. у м. Суми по вул. Петропавлівська, 54. .
6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що включене на підставі спірних рішень до переліку майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області нежитлове приміщення площею 410, 30 м.кв. у м. Суми по вул. Петропавлівська, 54 є складовою частиною комплексу нежитлових приміщень площею 1 227, 70 м.кв по вул. Покровська, 9 у м. Суми, яке є власністю територіальної громади м. Суми та зареєстровано за позивачем ще у 2012 році. Отже, відповідач не мав права розпоряджатися нерухомим майном, право власності на яке належить позивачу.
Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій
7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09 квітня 2020 року, позов задоволений, спірні рішення відповідача визнано незаконними та скасовано.
8. Суди попередніх інстанцій встановили, що включене відповідачем на підставі спірних рішень до складу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області нежитлове приміщення по вул. Петропавлівській, 54 площею 410,30 м.кв. є складовою частиною належних позивачу на праві власності нежитлових приміщень - будівель позашкільних закладів освіти площею 1 222,70 м.кв. по вул. Покровській, 9. З наявних у справі документів (пункт 3 Постанови) вбачається, що відповідне речове право на нерухоме майно по вул. Покровській, 9 у м. Суми зареєстровано за позивачем ще у 2012, а отже спірні рішення прийняті відповідачем з перевищенням повноважень та порушують право власності позивача.
9. При цьому суд апеляційної інстанції, мотивовано задовольнивши відповідне клопотання позивача, долучив до справи додатковий доказ - акт приймання-передачі, зі змісту якого встановив, що передані Сумському облвиконкому від держави в особі Міністерства освіти України у 1992 році позашкільні заклади освіти були у свою чергу передані відповідачем у комунальну власність територіальної громади міста Суми, що спростовує доводи відповідача про належність такого майна до спільної власності територіальних громад внаслідок передачі від держави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та касаційне провадження
10. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
11. Ухвалою Верховного Суду від 01.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи відповідача який подав касаційну скаргу (узагальнено)
12. Судами не враховано висновків Верховного Суду у справах № 923/1283/16 та № 904/8186/17 щодо відсутності у позивача матеріально-правових підстав для захисту права власності в судовому порядку у разі не підтвердження у встановленому порядку набутого на законних підставах речового права, яке оспорюється відповідачем.
13. Судами також не враховано висновок Верховного Суду у справі № 205/1178/16-ц щодо необхідності дослідження судом дотримання позивачем принципу добросовісності володіння майном при зверненні до суду з метою захисту свого права на майно, яке на момент звернення з позовом належало на праві власності відповідачу. Так, суди не досліджували докази набуття позивачем права власності на об'єкт по вул. Покровській, 9, до складу якого безпідставно включено будівлю відповідача по вул. Петропавлівській, 54 та помилково взяли до уваги лист КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" в якості доказу у підтвердження права власності позивача на спірне приміщення.
14. Суди не встановили правових підстав набуття позивачем права власності на нерухоме майно по вул. Покровській, 9 та не врахували, що в силу частини 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності на майно є його передача державою. Касаційна скарга у цій частині мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 60 та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у подібних правовідносинах.
15. У порушення статей 77, 80, 81, 86 ГПК України суди не дослідили наданий відповідачем доказ - рішення Виконавчого комітету Сумської обласної ради народних депутатів від 18.09.1985 №276 щодо присвоєння різних охоронних номерів окремим будівлям по вул. Леніна, 54 та Жовтневій, 9, у першій з яких ще у 1985 році розміщувався обласний комунальний заклад. Вказане унеможливило встановлення фактичних обставин справи та призвело до неправильного вирішення спору.
16. Суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права внаслідок: (1) неправомірного відхилення клопотання відповідача про залучення додаткових доказів та безпідставного задоволення аналогічного клопотання позивача; (2) не усунення допущеного судом першої інстанції процесуального порушення - невжиття заходів процесуального примусу до позивача в порядку статті 81 ГПК України у зв'язку з ненаданням останнім доказів на вимогу суду.
Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу
17. Наведені скаржником рішення Верховного Суду не відповідають визначеним частиною 2 статті 287 ГПК України підставам касаційного оскарження, оскільки прийняті не у подібних правовідносинах. Доводи касаційної скарги зводяться до висловлення незгоди з судовими рішеннями та вимог про дослідження доказів, переоцінку обставин справи, проте не стосуються питань права. Натомість встановлені у справі обставини підтверджують належність спірного майна на праві власності позивачу та, відповідно, незаконність оспорюваних рішень відповідача.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
18. Щодо доводів касаційної скарги в пунктах 12, 13 Постанови, то наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена в пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.
19. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої вказаною нормою, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
20. Так, постанови Верховного Суду у справах № 923/1283/16 та № 904/8186/17 (пункт 12 Постанови) прийняті у відмінних від даної справи правовідносинах - спорах про визнання права власності на нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України. При цьому зацитовані скаржником в касаційній скарзі тези з тексту постанов Верховного Суду стосуються не висновків касаційного суду з питань застосування конкретних норм матеріального чи процесуального права, а за своєю суттю є загальним алгоритмом доведення особою належного їй права, на захист якого подано відповідний позов.
21. Наведений скаржником (пункт 13 Постанови) висновок Верховного Суду у справі № 205/1178/16-ц зроблений у спорі про визнання права власності за набувальною давністю і висновки касаційного суду стосувались тлумачення критеріїв добросовісності володіння майном як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України.
22. Отже, висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за складом учасників, ні за предметом спору, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання.
23. Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
24. Щодо доводів касаційної скарги в пункті 14 Постанови Верховний Суд зазначає таке.
25. У статті 393 ЦК України унормовано, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
26. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. Позивачем за позовом, поданим на підставі статті 393 ЦК України, може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушено внаслідок видання незаконного акту.
27. Саме вказаний спосіб захисту права власності був обраний Сумською міською радою, яка у позові зазначала, що є власником нежитлового приміщення, яким незаконно розпорядився відповідач.
28. Отже, до предмету доказування у даному спорі перш за все входить доведення позивачем наявності у нього відповідного речового права, на захист якого подано позов, після чого суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення права з боку відповідача і відповідно ухвалює рішення на його захист чи відмову позивачу у захисті, встановивши необґрунтованість заявленого позову.
29. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачу на праві власності належить нерухоме майно (комплекс будівель і споруд) по вул. Покровській, 9 у м. Суми, державна реєстрація речового права позивача на це майно здійснена у 2012 році. За наслідками дослідження та співставлення відомостей технічної документації суди встановили, що спірне нежитлове приміщення по вул. Петропавлівській, 54, яке у 2016 році було включене відповідачем до складу майна спільної власності територіальних громад Сумської області, є складовою частиною належного позивачу на праві власності нерухомого майна по вул. Покровській, 9, яке територіально знаходиться між вулицями Петропавлівська та Покровська. Тобто відповідач при прийнятті спірних рішень перевищив свої повноваження, незаконно розпорядився частиною нерухомого майна, яке належить на праві власності позивачу та ще у 2012 році у встановленому порядку було зареєстровано за ним.
30. З огляду на положення статей 2, 13 ГПК України відповідач, посилаючись на те, що саме він є носієм речових прав на спірне майно, з урахуванням сутності принципу змагальності господарського судочинства, мав довести належними та допустимим доказами наявність у нього таких прав та, відповідно, наявність повноважень на прийняття спірних рішень, як власником майна. Проте судами встановлено, що доказів наявності таких обставин відповідачем не надано.
31. Верховний Суд звертає увагу скаржника на положення статті 328 ЦК України, якою визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов'язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.
32. У даній справі позивачем є Сумська міська рада, яка за встановленими судами обставинами справи довела належність саме їй права власності на спірне майно, правомірність набуття якого в силу статті 328 ЦК України презюмується, а протилежного відповідачем у справі не доведено
33. У той же час за змістом доводів касаційної скарги Сумська обласна рада, будучи відповідачем у справі, намагається довести наявність у неї речових прав на спірне майно шляхом оспорювання існування такого права у позивача та намаганням переконати суд касаційної інстанції втрутитись у фактичну складову судових рішень шляхом переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи, формально обґрунтовуючи свої доводи у цій частині неправильним застосуванням судами норм матеріального права (частково пункт 13 та пункт 14 Постанови).
34. З огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог та встановлені судами фактичні обставини справи Верховний Суд вважає, що застосування до спірних правовідносин приписів статті 60 та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не має правового значення для вирішення даного спору та, відповідно, не потребує надання висновку Верховного Суду щодо їх застосування саме до спірних правовідносин. У зв'язку з чим доводи касаційної скарги в пункті 14 Постанови Верховний Суд відхиляє як безпідставні.
35. Посилання скаржника в пункті 15 Постанови на недослідження судами зібраних у справі доказів Верховний Суд також відхиляє як такі, що спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.
36. Одночасно Верховний Суд наголошує, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до власної правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.
37. Суд зауважує, що аргументи касаційної скарги відповідача зводяться до необхідності встановлення обставин правомірності набуття позивачем права власності на майно та до переоцінки доказів у справі, тоді як, виходячи з визначених частиною другою статті 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, встановлення визначених обставин та здійснення переоцінки відповідних доказів не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
38. Твердження відповідача (пункт 16 Постанови) про неправомірні, на його думку, процесуальні дії апеляційного суду щодо розгляду клопотань сторін про долучення додаткових доказів також спростовуються змістом постанови апеляційного господарського суду, в якій судом чітко обгрунтовано підстави як задоволення клопотання позивача, так і відхилення аналогічного клопотання відповідача. Решта наведених відповідачем доводів щодо процесуальних порушень, Верховним Судом оцінюються як такі, що не вплинули на правильність вирішення спору, а тому не розглядаються з огляду на вимоги частини 2 статті 309 та частини 2 статті 311 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
39. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження щодо цієї частини касаційної скарги.
40. Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
41. Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень судами норм процесуального права то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не має.
Щодо судових витрат
42. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження у справі № 920/121/18 за касаційною скаргою Сумської обласної ради в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити.
2. Касаційну скаргу Сумської обласної ради в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 квітня 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2019 року у справі № 920/121/18 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.