Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1471/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голді Груп", м Кременчук
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Форт-Пост", м. Харків
про стягнення 440 498,36 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Голді Груп", м. Кременчук звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Форт-Пост", м. Харків заборгованість за договором поставки №ПРХ 23.09.2019.1 від 23.09.19р. в сумі 464 882,74 грн., яка складається з: 297 366,30 грн. - основна заборгованість; 30043,59 грн. - 3% річних; 103 483,47 грн. - пеня; 4 252,75 грн. - інфляційні втрати; 29 736,3 грн. - штраф. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 18.05.20р. прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "10" червня 2020 р. о 10:00 год.
Підготовче засідання у справі №922/1417/20 було відкладено протокольною ухвалою суду на "23" червня 2020 р. 11:30 год., яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 10.06.2020р.
Ухвалою суду від 23.06.20р. закрито підготовче провадження по справі №922/1471/20. Призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на "03" липня 2020 р. о 12:30 год.
Ухвалою суду від 03.07.20р. продовжено строк розгляду справи по суті на строк дії карантину. Оголошено перерву в судовому засіданні до "17" серпня 2020 р. об 11:30 год.
12.08.20р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення, яке обґрунтовано продовженням строку дії карантину на всій території України та необхідністю в повній мірі реалізувати відповідачем свої процесуальні права.
Суд, дослідивши дане клопотання, не вбачає підстав для його задоволення у зв'язку з наступним.
02.04.20р. набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Пунктом 11 вищевказаного закону в Господарський процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) внесено зміни, зокрема: розділ Х «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 4 такого змісту: « 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
На виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", суд ухвалою від 03.07.20р. строк розгляду справи по суті на строк дії карантину.
У відповідності до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (18 червня 2020 року, № 731-IX) "з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України постановила:
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України: (зокрема)
1. Пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викласти в такій редакції:
"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
II. Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом."
Даний закон набрав чинності 17.07.20р., у зв'язку з чим, у строк до 06.08.20р. (включно) учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Відповідачем, у строки, встановлені вищевказаним законом, не подано заяву про продовження строку розгляду справи по суті.
Також, суд зазначає про те, що запровадженні карантинні заходи, на які посилається заявник у клопотанні, не передбачають обмеження гарантованої ст.33 Конституції України свободи пересування, зокрема - в межах м. Харкова (місцезнаходження Відповідача та Господарського суду Харківської області), зважаючи на що не вбачається будь-якого обґрунтування існування об'єктивних перешкод в участі у судовому засіданні, явку в яке не було визнано обов'язковою.
Також, обізнаність відповідача ТОВ БК "Форт-пост" про розгляд справи та факт подання ним чотирьох заяв про його відкладання вказує на наявність можливості письмово висловити свою позицію відносно предмету спору, що не було реалізовано відповідачем та не надано відзиву на позовну заяву та в свою чергу дає суду підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.
14.07.20р. від позивача надійшла уточнена позовна заява в якій зменшив розмір суми пені з урахуванням положень ЗУ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", ЗУ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19".
В даній заяві позивач здійснив перерахунок суми пені та здійснив розрахунок за період прострочення з 31.10.2019 - 11.03.2020, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача пеню в сумі 79 099,09 грн.
У відповідності до ч.1, п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
З матеріалів справи вбачається, що заяву про зменшення розміру позовних вимог позивачем подано вже на стадії розгляду справи по суті, проте, оскільки, позивачем здійснено перерахунок пені та зменшено її розмір, суд вважає за можливе прийняти її до розгляду та задовольнити. Подальший розгляд справи ведеться з урахуванням нової ціни позову - 440 498,36 грн.
Представник позивача в судове засідання 17.08.20р. не з'явився.
Представник відповідача в судове засідання 17.08.20р. не з'явився.
Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
23 вересня 2019р. між ТОВ «Голді Буд» (надалі - Позивач/Продавець), правонаступником якого є ТОВ «ГОЛДІ ГРУП» та ТОВ БК «ФОРТ -ПОСТ» (надалі - Відповідач/Покупець) було укладено договір поставки №ПРХ 23.09.2019.1 на поставку металопродукції.
На підставі договору Позивач передав у власність Відповідача металопродукцію (надалі - Товар), а Відповідач мав сплатити за Товар відповідно п. 2.3 Договору протягом 14 календарних днів з дати відвантаження Товару, однак в будь-якому випадку не пізніше останнього дня місяця.
Згідно видаткової накладної № X-1510/4 від 15.10.2019 р. на підставі Довіреності № 357 від 15.10.2019 року було поставлено Товар на суму 297 366,30 грн.
Поставлений Товар мав бути оплачений в строк до 31.10.2019 року.
Позивач 25.02.2020р. направив на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість, яку отримано відповідачем 28.02.20р. за вх. №18, що підтверджується вхідним штампом на претензії. (а.с. 16)
В позовній заяві позивач зазначив про те, що відповіді на претензію від відповідача не надходило. Дані твердження відповідачем не спростовано.
Станом на 06.05.2020 р. обов'язок щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару відповідачем не виконаний, заборгованість в сумі 297366,30 грн. не сплачено, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 297 366,30 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 297 366,30 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 297 366,30 грн. заборгованості, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до п. 7.2. Договору за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,2% від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 79 099,09 грн. за період з 31.10.19р. по 11.03.20р. в розмірі 0,2% за кожен день прострочення.
Здійснивши перевірку розрахунку пені, наданого позивачем, судом встановлено, що він не відповідає положенням чинного законодавства, а розмір пені, передбачений п. 7.2. Договору в розмірі 0,2% від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, як це встановлено в частині 2 статті 343 Господарського кодексу України.
Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені частково, а саме в сумі 28 967,03 грн. В частині стягнення пені в сумі 50132,06 грн. відмовити.
Пунктом 7.1. Договору сторони передбачили. що у випадку невиконання зобов'язань з оплати поставленого товару в строк, що перевищує 30 (тридцять) календарних днів з дати поставки товару (підписання видаткової накладної), покупець сплачує продавцю штраф к розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми.
Відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку потрібно сплатити в разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Верховний Суд неодноразово зазначав у власній судовій, практиці, про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачених ч. 2 ст. 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Дану правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду: від 08.08.2018 р. по справі № 908/1843/17, від 25.05.2018 р. по справі № 922/1720/17, від 22.03.2018 р. по справі № 911/1351/17, від 18.12.2018 р. по справі № 908/639/18.
Верховний Суд у справі № 917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності можна застосовувати різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у Постанові від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18.
Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 29 736,3 грн. - штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 30043,59 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4252,75 грн., суд зазначає таке.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є не вірним, та не відповідає нормам чинного законодавства.
Судом здійснено перерахунок нарахованих позивачем 3% річних та встановлено, що заявлено до стягнення сума 3% річних підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 4245,27 грн. В частині стягнення 3% річних в сумі 25798,32 грн. відмовити.
Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 4252,75 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У відповідності до ч.1 ст. 14 ГПК України Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням положень ч. 1 ст. 14 ГПК України, у відповідності до яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог, дійшов висновку про те, що заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 4252,75 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, 546, 548, 549, 610-612, 623-625, 629, 631 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 224, 225 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БК «ФОРТ-ПОСТ» (код ЄДРПОУ 33412743, 61060, м.Харків, пр-т Льва Ландау, 171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОЛДІ ГРУП» (код ЄДРГІОУ 41171986, 39631, м. Кременчук, вул. Бетонна, будинок 23) заборгованість в сумі 297 366,30 грн.; штраф в сумі 29 736,63 грн.; пеню в сумі 28 967,03 грн.; 3% річних в сумі 4 245,27 грн.; інфляційні збитки в сумі 4 252,75 грн.; судовий збір в сумі 5468,3 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення пені в сумі 50 132,06 грн. відмовити.
В частині стягнення 3% річних в сумі 25 798,32 грн. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 27.08.20р.
Суддя Л.В. Шарко