П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 серпня 2020 р.м.ОдесаСправа № 947/12038/20
Головуючий в 1 інстанції: Васильків О.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 роти 2 батальйону управління патрульної поліції в Одеській області сержанта поліції Степового Олега Валерійовича, управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,-
14 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою, в якій просив скасувати постанову серії ЕАМ №2518888 від 11.05.2020 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором роти 1 батальйону 2 поліції УПП в Одеській області сержантом поліції Степановим О.В. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП та закрити провадження по даній справі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною, незаконною та необґрунтованою. Вона не містить посилань на докази, які б свідчили про склад правопорушення у діях позивача. Крім того, працівником патрульної поліції не роз'яснено його процесуальні права, що свідчить про порушення порядку оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення. Також ОСОБА_1 зазначає, що порушень правил дорожнього руху він не допустив, оскільки діяв відповідно до п. 8.10, 8.11, 16.8 ПДР України.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що факт проїзду регульованого пішохідного переходу на заборонений жовтий сигнал світлофора позивачем зафіксовано відео реєстратором, встановленому в службовому транспортному засобі. Під час підготовки та розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачем не надано письмових пояснень та клопотань по суті вчиненого ним правопорушення. Крім того, зразок постанови про накладення адміністративного стягнення не передбачає внесення до нього відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність у його діяннях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідачем застосовано спрощений підхід, а саме обґрунтування вини сформовано без застосування доказів, які б достовірно, достатньо та беззаперечно підтверджували наявність або відсутність вини певної особи, обставини складу правопорушення (показання свідків, технічних приладів, засобів тощо), що в силу ст. 62 Конституції України є неприпустимим.
Відповідачем надіслано заперечення на відповідь на відзив, які фактично дублюють доводи відзиву на позовну заяву.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, УПП в Одеській області ДПП подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Зокрема апелянт зазначає, що факт допущеного правопорушення зафіксовано відповідним відео реєстратором. Поліцейським під час розгляду справи повністю дотримано визначену процедуру. До суду надавалися додаткові докази щодо місця вчинення правопорушення, що розглядається. Крім того, не доведено, що позивач не вчиняв правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки немає доказів чи посилань, що це спростовують. В іншому апелянт посилається на доводи, що містилися у відзиві на позовну заяву.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін в зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
В зв'язку із неявкою сторін, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно п.2 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.
11 травня 2020 року о 19:37 год. інспектором УПП в Одеській області сержантом поліції Степовим О.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАМ № 2518888 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за порушення вимог ч.2 ст.122 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
Зазначено постановою встановлено, що позивач 11.05.2020 року о 19:18 год. у м. Одеса по вул. Ак. Корольова, 27, керуючи автомобілем TOYOTA RAV 4 номерний знак НОМЕР_1 , порушив пункт 8.7.3 «ґ» Правил дорожнього руху України, а саме проїхав регульований пішохідний перехід на заборонений жовтий сигнал світлофора.
Крім того, частина 6 оскаржуваної постанови містить посилання, що правопорушення зафіксовано на відеореєстратор.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис, а саме серію та номер технічного засобу або номерний знак транспорту на якому його встановлено. Наявність в даній постанові посилань на те, що правопорушення зафіксовано на відеореєстратор, без зазначення додаткових відомостей щодо вказаного пристрою, є не в повній мірі зазначенням технічного засобу, яким здійснено відеозапис. Матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Правове регулювання оскаржуваних правовідносин здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993р. № 3353, Правил дорожнього руху, затвердженими постановою Кабміну України від 10.10.2001р. №1306.
Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 14 Закону № 3353 встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Частина 2 ст.122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, в т.ч. за проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, у вигляді штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
За змістом ст. 222 КУпАП розгляд справ за ч. 1,2,3,5 ст.122 КУпАП віднесено до компетенції органів Національної поліції.
Згідно з п. 8.1 Правил дорожнього руху регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Відповідно до п. 8.7.3. Правил дорожнього руху сигнали світлофора мають такі значення, зокрема, пункт ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
Відповідно до п 8.10 Правил дорожнього руху у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Відповідно до п. 8.11 Правил дорожнього руху водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Проаналізувавши дані норми, судова колегія дійшла висновку, що для встановлення факту проїзду на заборонний сигнал світлофора необхідно належним чином підтвердити порушення вимог п. 8.10 ПДР, а також відсутність умов передбачених п. 8.11 ПДР.
Відповідно ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху повинна містити, в т.ч., відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, невичерпний перелік яких наведений у ст.251 Кодексу.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб та забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
На користь висновку про необхідність доведення факту вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху відео або фотозйомкою свідчить і зміст ст.283 КУпАП, відповідно до якої постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити в т.ч. відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Відповідно до п.2 розділу ІV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року №1395, зареєстрованого в Мінюсті України 10.11.2015 року №1408/27853 (далі - Інструкція №1395), зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Відповідно до цього ж пункту Інструкції №1395 постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Незрозумілими є доводи апелянта, що додатком 5 до Інструкції №1395 не передбачено внесення до постанови про накладення адміністративного стягнення відомостей щодо технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис, оскільки оскаржувана постанова містить інформацію, що фіксацію правопорушення здійснено на відеореєстратор. За таких умов апелянт спростовує необхідність здійснення вже виконаних ним дій.
Крім того, пунктом 7 додатку 5 Інструкції №1395 передбачена графа «До постанови додаються» для зазначення відповідних відомостей.
Судом першої інстанції вірно зазначено про відсутність будь-якої інформації для можливості ідентифікації зазначеного в оскаржуваній постанові відеореєстратора, проте це не позбавило суду можливості надати оцінку наявним в матеріалах справи доказам.
Наявні в матеріалах відеозаписи 01879@2018010510403810, 01879@2018010510453810, 01879@2018010510503810, 01879@2018010510553910, 01879@2018010511003810 фіксують процес розгляду справи про адміністративне правопорушення, в ході якого позивачу належним чином роз'яснили його процесуальні права.
Разом з тим, вони свідчать, що позивач не заперечує здійснення ним проїзду регульованого пішохідного переходу, проте свою вину не визнає, оскільки в його діях не було складу адміністративного правопорушення, так як початок проїзду здійснено на зелений сигнал світлофора та в ході проїзду якого загорівся жовтий заборонний.
Матеріали даної справи містять пояснення ОСОБА_1 , що його швидкість складала 50 км/год., у момент увімкнення жовтого сигналу світлофора він не міг зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, а тому здійснював рух далі, дотримуючись безпеки дорожнього руху.
З наданих відеозаписів IMG_2627, IMG_2626 неможливо чітко визначити відстань до пішохідного переходу в момент увімкнення жовтого сигналу світлофора, а тому з урахуванням характеру руху позивача, судова колегія погоджується, що його дії відповідали п. 8.11 ПДР.
Також відеозапис IMG_2627 00:16-00:20 свідчить, що до пішохідного переходу, з ціллю його перетину, пішоходи наблизилися через 4 секунди після його проїзду позивачем, що підтверджує доводи про дотримання безпеки руху.
Судова колегія звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого процесуального законодавства покладено на відповідача.
Відтак, у даному спорі саме управління патрульної поліції, має довести правомірність та законність прийнятої постанови.
Аналогічна правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 по справі № 161/10598/16-а, від 17 липня 2019 року по справі № 295/3099/17, від 07 серпня 2019 року по справі № 754/10826/16.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких інших доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, відповідачем не надано.
Враховуючи викладене, беручі до уваги невизнання позивачем своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, судова колегія приходить до висновку, що відповідачем достатніми та достовірними доказами не підтверджено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, та як наслідок, правомірність прийняття оскаржуваної постанови.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, судова колегія вважає за необхідне погодитися з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Суд першої інстанції помилково не надав оцінку наданим відповідачем доказам, проте в іншому вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Статтею 286 КАС України встановленні особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч.3 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,316,321,322,325,272 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко