ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 серпня 2020 року м. Київ № 640/22661/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) (надалі - відповідач або ГУ ПФУ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за 2014-2016 роки (3764,40 грн.);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити та провести виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2018 роки, з 31 травня 2019 року.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на протиправність бездіяльності відповідача щодо непроведення перерахунку пенсійних виплат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі № 640/22661/19 у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання; витребувано у ГУ ПФУ належним чином завірені копії пенсійної справи ОСОБА_1 .
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову та зазначає, що у даному випадку мало місце переведення з одного виду пенсії на інший, то при перерахунку пенсії застосовується ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і при цьому буде застосований показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час перерахунку пенсії за вислугу років.
У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача з посиланням на судову практику у подібних правовідносинах.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 з 01.04.2003 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
22.05.2019 позивачу виповнилося 60 років, що у відповідності до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", він є пенсіонером за віком.
В травні 2019 року, після досягнення пенсійного віку, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
31.05.2019 ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
23.07.2019 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про перерахунок пенсії, у зв'язку з тим, що під час призначення пенсії за віком відповідачем застосовано показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2014-2016 роки, яка враховувалась для перерахунку раніше призначених пенсій за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", замість показника за 2016-2017 роки, як це передбачено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 01.08.2019 № 172309/02/Т-10196 ГУ ПФУ повідомило позивача, що обчислити пенсію ОСОБА_1 з урахуванням показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2016-2018 роки - 6 188,89 грн., не має підстав.
Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, які призвели, на думку позивача, до зменшення розміру пенсії, вважаючи їх протиправними, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1-1 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі статтею 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
У частині першій статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
У частині третій статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Положеннями частини першої статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8 і 9 статті 11 цього Закону. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
За змістом частини 2 статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки.
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n);
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
З наведеного випливає, що у випадку призначенні пенсії на підставі Закону № 1058-IV, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Вказане відповідає позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі 21-612а14.
Як було зазначено вище, позивачу з 01.04.2003 було призначено пенсію за вислугу років як військовослужбовцю відповідно до Закону № 2262-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше.
В травні 2019 року, після досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, позивач виявив бажання перейти на інший вид пенсії - пенсію за віком, передбачену Законом № 1058-ІV.
Отже, фактично про призначення пенсії за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач звернувся вперше - в травні 2019 року.
При цьому суд зауважує, що на момент звернення до відповідача позивач набув право не на переведення з одного виду пенсії на інший на підставі статті 45 Закону № 1058-IV, а на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням у відповідності до приписів статті 40 Закону № 1058-IV, оскільки за таким призначенням він звернувся вперше.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1058-IV, розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Частиною 2 ст. 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
З огляду на зазначене, а також ураховуючи приписи ч.2 ст.40 Закону № 1058-IV, суд дійшов висновку, що при призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у 2019 році мав застосовуватись показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2018 роки, а не здійснюватися перерахунок пенсії через перехід з пенсії за вислугу років на пенсію за віком із застосуванням середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 9 червня 2015 року (справа № 21-550а15) та Верховного Суду - у постанові від 14 лютого 2018 року (справа № К/9901/1071/17) стосовно того, що при переведенні з пенсії призначеної згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» на пенсію згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні за 2014-2016 роки є протиправними, і тому вимоги позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити та провести виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2018 роки, з 31 травня 2019 року, підлягають задоволенню.
У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Проте, доказів які б спростовували доводи позивача, відповідачем до суду не надано.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 1 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за 2014-2016 роки (3764,40 грн.).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) призначити та провести виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2018 роки, з 31 травня 2019 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) судові витрати понесені позивачем за сплату судового збору у розмірі 1 536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко