ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 серпня 2020 року м. Київ № 640/21649/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, ідентифікаційний код 42098368) (надалі - відповідач або ГУ ПФУ), в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 стаж за період роботи з 06.02.1986 по 03.09.1993 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 вересня 2019 року.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо неврахування страхових періодів при перерахунку пенсійних виплат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання; звільнено позивача від сплати судового збору; витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначає, що спеціалістами ГУ ПФУ до страхового стажу позивача не враховано період роботи згідно записів у трудовій книжці з 06.02.1986 по 03.09.1993, оскільки відсутній запис про звільнення. За документами, які відповідають вимогам чинного законодавства, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 2 місяці 28 днів. За умови надання уточнюючої довідки про вищезазначений період роботи загальний страховий стаж позивача складатиме 29 років 9 місяців 25 днів. Відповідач наголошує, що, в зв'язку з відсутністю у відповідача необхідного страхового стажу (26 років) на дату досягнення пенсійного віку, підстави для призначення пенсії відповідно до його заяви від 22.08.2019 згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, що має право на призначення пенсії за віком у зв'язку із досягненням віку 60 років.
Страховий стаж позивача на момент досягнення ним пенсійного віку складав 29 років 9 місяців 25 днів.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років.
22.08.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 09.09.2019 № 197614/03 ГУ ПФУ повідомило позивача про те, що ГУ ПФУ до страхового стажу позивача не враховано період роботи згідно записів у трудовій книжці з 06.02.1986 по 03.09.1993, оскільки відсутній запис про звільнення. За документами, які відповідають вимогам чинного законодавства, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 2 місяці 28 днів. Також відповідач вказав про необхідність надання уточнюючої довідки про вищезазначений період роботи протягом трьох місяців з дня повідомлення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, вважаючи його необґрунтованим та протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникли у даній справі регулюються, зокрема, Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон або Закон № 1058-IV), Порядком підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637, тут і надалі нормативно-правові акти в редакції, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст. 2 Закону № 1788-ХІІ За цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
У частині 1 статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно з частиною першою ст. 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до п. 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (надалі - Порядок), днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Відповідно до п. 4.1. Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно з п. 4.2. Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Відповідно до абз. 1 п. 4.3. Порядку, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Також, згідно з ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Судом встановлено, що позивач, у зв'язку із досягненням пенсійного віку (60 років) та наявним страховим стажем (29 років 9 місяців 25 днів), 22.08.2019 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проте, рішенням ГУ ПФУ від 15.11.2019 о/р № НОМЕР_2 відмовлено позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу позивача не враховано період роботи згідно записів у трудовій книжці з 06.02.1986 по 03.09.1993, оскільки відсутній запис про звільнення. За документами, які відповідають вимогам чинного законодавства, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 2 місяці 28 днів. Також відповідач вказав про необхідність надання уточнюючої довідки про вищезазначений період роботи протягом трьох місяців з дня повідомлення.
Суд, вирішуючи питання про правомірність не врахування відповідачем період роботи позивача згідно записів у трудовій книжці з 06.02.1986 по 03.09.1993, виходить з такого.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що:
- 06.02.1986 позивач прийнятий на посаду старшого інженера-математика в Республіканський інформаційно-обчислювальний центр Міністерства заготівель УРСР;
- 02.04.1986 в зв'язку з перетворенням РІОЦ Міністерства заготівель УССР в РІОЦ Міністерства хлібопродуктів УССР, позивач призначений в порядку переведення (п. 5 ст. 36 КЗпП УССР) на посаду старшого інженера-математика;
- 01.04.1988 позивач був переведений на посаду провідного інженера п/с УХР;
- 02.01.1989 позивач був переведений на посаду провідного інженера-математика відділу моделювання та проектування систем управління ресурсами хлібопродуктів;
- 02.01.1990 позивач був призначений завідуючим відділу моделювання систем управління ресурсами хлібопродуктів;
- 03.09.1993 позивач був призначений в порядку переведення, п. 5 ст. 36 КЗпП України з РІОЦ Міністерства хлібопродуктів України в Орендне підприємство "Інформаційний центр" завідуючим відділення.
Вказані відомості у трудовій книжці позивача завірені відповідними печатками його роботодавця.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Відповідно до ч. 4 ст. 36 Кодексу законів про працю у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Суд зауважує, що законодавством України не передбачено яким має бути формулювання у трудовій книжці у разі переведення працівників у зв'язку із реорганізацією підприємства. Водночас, у листі Міністерства соціальної політики від 10.05.2012 № 75/06/186-12 роз'яснено, що: "До трудових книжок працівників слід внести запис про реорганізацію за аналогією з перейменуванням підприємства (пункт 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.93 р. за № 110)".
Відповідно до п. 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.93 р. за № 110, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Враховуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці позивача за період з 06.02.1986 по 03.09.1993 відображені належним чином і у відповідності до норм законодавства, які були чинні на момент внесення вказаних відомостей, а тому суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для не врахування період роботи позивача згідно записів у трудовій книжці з 06.02.1986 по 03.09.1993.
Крім того, суд бере до уваги те, що позивач звертався із запитами, з метою отримання уточнюючої довідки, до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Державної архівної служби України, Головного управління статистики у м. Києві та Головного управління регіональної статистики.
Так позивач з листа Головного управління регіональної статики від 17.10.2019 дізнався, що станом на 15.10.2019 Відкрите акціонерне товариство "Центр впровадження інформаційних технологій "ЦВІТ" (правонаступник - Орендного підприємства "Інформаційний центр") було зареєстроване у м. Донецьку та припинило свою діяльність.
У зв'язку з тим, що м. Донецьк на даний час є тимчасово окупованою територією, позивач не має можливості отримати від органів державної влади уточнюючі довідки про період роботи з 06.02.1986 по 03.09.1993.
У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Проте, доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем до суду не надано.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 стаж за період роботи з 06.02.1986 по 03.09.1993 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 01 вересня 2019 року.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, ідентифікаційний код 42098368) зарахувати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) стаж за період роботи з 06.02.1986 по 03.09.1993 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 вересня 2019 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, ідентифікаційний код 42098368) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко