ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 серпня 2020 року м. Київ № 640/9144/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління Держпраці у Київській області
провизнання протиправними та скасування постанов,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправними та скасування постанов Головного управління Держпраці у Київській області від 05.03.2019 №КВ376/1520/АВ/ТД/ФС-158 та №КВ376/1520/АВ/іп/ФС-59.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що оскаржувані постанови відповідачем винесено безпідставно, оскільки жодна із вказаних в акті перевірки осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - ніколи не перебували у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , а взаємовідносини між вказаними особами ґрунтуються на цивільно-правових договорах, які виконані у повному обсязі, а з виплаченою даним особам винагороди позивачем утримано та перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок. Крім того, у позовній заяві наголошено на тому, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/8917/17 Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 скасована, що вказує на протиправність проведення інспекційного відвідування відповідачем та, як наслідок, акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням закону та не має юридичної значимості.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечення, а також витребувано від відповідача матеріали інспекційного відвідування (зокрема акт інспекційного відвідування від 13.02.2019 №КВ376/1520/АВ) та інші матеріали, на підставі яких останнім винесено оскаржувані постанови.
Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2019 від Головного управління Держпраці у Київській області повторно витребувано від Головного управління Держпраці у Київській області матеріали інспекційного відвідування (зокрема акт інспекційного відвідування від 13.02.2019 №КВ376/1520/АВ) та інші матеріали, на підставі яких останнім винесено оскаржувані постанови, та відмовлено у задоволенні заяви гр. ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про вступ у справу в якості третьої особи на стороні позивача.
16.01.2020 від представника відповідача через канцелярію суду надійшли витребувані ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2019 матеріали, а 27.01.2020 - додаткові пояснення, в яких представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що оскаржувані постанови винесено правомірно та у межах наданих Головному управлінню Держпраці у Київській області повноважень, з огляду на виявлені під час проведення інспекційного відвідування порушення вимог трудового законодавства в частині допуску осіб до роботи без укладення трудового договору, з урахуванням того, що процес організації діяльності у магазині регулюється із ознаками трудових, а саме: зазначена тривалість робочого дня, посада, графік роботи та інформація про ознайомлення з інструктажем з питань охорони праці на робочому місці та правилами внутрішнього розпорядку. На додаток, представником відповідача зауважено, що станом на момент проведення спірної перевірки та винесення оскаржуваних постанов Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 була чинною, а тому підлягала застосуванню.
Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Головним управлінням Держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у період з 12.02.2019 по 13.02.2019, за результатами чого складено акт від 13.02.2019 №КВ376/1520/АВ, в якому вказано, що під час проведення вказаного інспекційного відвідування виявлено, що у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 (ТРЦ Глобус) здійснюють діяльність три наймані особи, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яких допущено до роботи без оформлення трудових відносин, відповідно до діючого законодавства України, чим порушено ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.
З огляду на викладене, Головним управлінням Держпраці у Київській області винесено постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05.03.2019
№КВ376/1520/АВ/ТД/ФС-158, якою, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (допущення трьох працівників до роботи без оформлення трудових відносин) на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 375 570,00 грн.
№КВ376/1520/АВ/іп/ФС-59, якою, на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (неповідомлення органи ДФС), на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 4 173,00 грн.
Вважаючи вказані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
У силу ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким органом, у відповідності до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (надалі - Положення №96 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), є Державна служба України з питань праці (Держпраці), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з пп. 6 п. 4 Положення №96, серед основних завдань Держпраці визначено, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення №96).
На виконання вказаних положень Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).
Слід одразу звернути увагу, що факт визнання нечинним даного Порядку №295 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 мав місце уже після виникнення спірних правовідносин (проведення перевірки та винесення оскаржуваних рішень), відтак, не впливає на зміст спірних правовідносин.
Державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, у тому числі, Держпраці та її територіальних органів (п. 2 Порядку №295).
Відповідно до п.п. 19 та 20 Порядку №295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності (п. 27 Порядку №295).
Так, в акті зазначено, що під час проведення вказаного інспекційного відвідування виявлено, що у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 (ТРЦ Глобус) здійснюють діяльність три наймані особи, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яких допущено до роботи без оформлення трудових відносин, відповідно до діючого законодавства України, чим порушено ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.
Приписами ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз. 2); порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати (абз. 8).
Отже, виходячи зі змісту спірних правовідносин, для правильного вирішення справи має значення правова кваліфікація правовідносин між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичними особами ( ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 ), зокрема, їх належність до трудових.
Взаємовідносини громадянина і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому, сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі, згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовник) укладено наступні цивільно-правові договори від 04.02.2019 №1-1/02/19 з гр. ОСОБА_5 (виконавець), від 01.02.2019 №1-2/02/19 з гр. ОСОБА_7 (виконавець) та від 01.02.2019 №1-4/02/19 з гр. ОСОБА_3 (виконавець), умовами яких передбачено, що виконавець зобов'язується надати замовнику послуги (виконати роботу) в обсязі і на умовах, передбачених цими договорами, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги (роботи), а саме: послуги з консультування покупців з питань асортименту, наявності та технічних характеристик товарів замовника. Виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг (виконання робіт). Факт надання відповідних послуг (робіт) з боку виконавця засвідчується актами прийму наданих послуг (виконаної роботи).
На підтвердження виконання робіт (послуг) за вказаними договорами, укладеними з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 позивачем надано до суду копії актів надання послуг від 28.02.2019 №1, а також платіжні доручення на підтвердження оплати винагороди вказаним особам за відповідними договорами, а також сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску, що відповідачем під час судового розгляду справи не заперечувалось.
Вказане у своїй сукупності свідчить про те, що цивільно-правові договори між позивачем та фізичними особами ( ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ) укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці. Укладені угоди не містять обов'язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, обов'язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. У зв'язку з викладеним, тлумачення відповідачем змісту цивільно-правових угод як таких, що насправді містять ознаки трудового договору, є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах та законодавстві.
Разом з тим, згідно з наявною у матеріалах справи копією акту надання послуг від 28.02.2019 №1, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 на виконання договору від 01.02.2019 №1-4/02/19 останньою виконано послуги з консультування покупців з питань асортименту, наявності та технічних характеристик на суму « 0,00 грн.». У той же час, згідно з наявними у матеріалах справи поясненнями гр. ОСОБА_3 від 12.02.2019, остання працює на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , починаючи з 12.02.2019, тривалість робочого дня з 12:00 до 15:00, оформлення «стажист», розмір фактично отриманої заробітної плати - 6 500,00 грн.
Наведене свідчить про те, що гр. ОСОБА_3 роботи (послуги) на виконання цивільно-правового договору від 01.02.2019 №1-4/02/19 не виконувались, про що свідчить зміст акту надання послуг від 28.02.2019 №1, натомість, остання фактично допущена позивачем до роботи без оформлення трудових відносин, відповідно до діючого законодавства України, чим порушено ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України. Іншого з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що оскаржувана постанова Головного управління Держпраці у Київській області від 05.03.2019 №КВ376/1520/АВ/ТД/ФС-158 є протиправною та підлягає скасуванню в частині накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 250 380,00 грн. (щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ), з наведених вище підстав. В іншій частині (щодо ОСОБА_3 ) на суму штрафу 125 190,00 грн. є правомірною та такою, що винесена у межах повноважень відповідача.
У свою чергу, інша постанова Головного управління Держпраці у Київській області від 05.03.2019 №КВ376/1520/АВ/іп/ФС-59, якою, на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (неповідомлення органи ДФС), на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 4 173,00 грн., з огляду на встановлені судом обставини (підтвердження фактичних трудових відносин позивача з гр. ОСОБА_3 ) також є правомірною та скасуванню не підлягає.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 23.05.2019 №34, під час звернення з даним позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 3 797,43 грн., який підлягає присудженню на користь останнього у розмірі 2 502,51 грн., з урахуванням розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 139, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 05.03.2019 №КВ376/1520/АВ/ТД/ФС-158 в частині накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 250 380,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Присудити здійснені фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 2 502,51 грн. (двох тисяч п'ятисот двох грн. 51 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (код ЄДРПОУ 39794214, адреса: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок