Справа № 420/7988/20
25 серпня 2020 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали позовної заяви громадської організації «Правозахисна спілка військовослужбовців, ветеранів військової служби та учасників бойових дій «Наша військова справа» до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, приватного підприємства «ПРОЕКТ-АКТИВ» про визнання договору №303/36/385 УКБ від 05.07.2016 року «про будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул. Маршала Жукова, 116-б у м. Одеса» не законним та зобов'язати вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 20 серпня 2020 року надійшов адміністративний позов громадської організації «Правозахисна спілка військовослужбовців, ветеранів військової служби та учасників бойових дій «Наша військова справа» до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, приватного підприємства «ПРОЕКТ-АКТИВ», в якому позивач просить:
- визнати Договір №303/36/385 УКБ від 05.07.2016 року «про будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул. Маршала Жукова, 116-6 у м. Одеса» між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та ПП «ПРОЕКТ-АКТИВ» в особі його правонаступника ТОВ «ПРОЕКТ-АКТИВ» незаконним;
- зобов'язати ТОВ «ПРОЕКТ-АКТИВ» негайно передати земельну ділянку кадастровий номер 5110136900:14:006:0028 Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України;
- судові витрати покласти на рахунок відповідачів солідарно.
Відповідно до п.п.3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя вважає, що у відкритті провадження по даному позову слід відмовити з наступних підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суддя зазначає, що поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Як встановлено ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
У п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України зазначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №911/1681/18 і суд не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції, зокрема: «За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства».
Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Судом встановлено, що предметом спору в даній справі є визнання незаконним договору №303/36/385 УКБ від 05.07.2016 року «Про будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул. Маршала Жукова, 116-б у м. Одеса» та зобов'язання негайно передати земельну ділянку за кадастровим номером №5110136900:14:006:0028 Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вищевказаний договір складено з порушенням вимог «Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №715 від 06 липня 2011 року.
З викладеного вбачається, що спір між сторонами виник з приводу правомірності укладеного Договору №303/36/385 УКБ від 05.07.2016 року.
Суд зазначає, що договір, укладений між юридичними особами, одним з яких є суб'єкт владних повноважень, на реалізацію своєї компетенції у сфері управління, проте на підставі вільного волевиявлення, на засадах рівності сторін, відповідно до норм цивільного та/або господарського законодавства, є цивільним та/або господарським, а не адміністративним, оскільки в такому договорі наявні відносини між замовником та підрядником (переможцем конкурсу) та відсутні відносини влади і підпорядкування. Наявність у замовника державних закупівель статусу суб'єкта владних повноважень, за відсутності факту здійснення ним владних управлінських функцій, із яких би випливали права та обов'язки осіб, які становлять зміст договору, не є достатнім для висновку про відповідність такого договору поняттю адміністративного, що закріплено у пункті 16 ч.1 ст.4 КАС України.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 року по справі №127/19956/16-а (провадження №К/9901/43072/18).
Відповідно до ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 зазначеного Кодексу передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст.20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
- інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Відтак зважаючи на викладене, а також беручи до уваги суб'єктний склад сторін та предмет спору, суд дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на що вказана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом». У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду»", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом» національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, у відкритті провадження у справі за позовом громадської організації «Правозахисна спілка військовослужбовців, ветеранів військової служби та учасників бойових дій «Наша військова справа» до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, приватного підприємства «ПРОЕКТ-АКТИВ» про визнання договору №303/36/385 УКБ від 05.07.2016 року «про будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул. Маршала Жукова, 116-б у м. Одеса» не законним та зобов'язати вчинити певні дії слід відмовити.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.1 ст.170, ст.256 КАС України, суддя,-
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом громадської організації «Правозахисна спілка військовослужбовців, ветеранів військової служби та учасників бойових дій «Наша військова справа» до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, приватного підприємства «ПРОЕКТ-АКТИВ» про визнання договору №303/36/385 УКБ від 05.07.2016 року «про будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул. Маршала Жукова, 116-б у м. Одеса» не законним та зобов'язати вчинити певні дії - відмовити.
Роз'яснити позивачу про право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя С.О. Стефанов