Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 серпня 2020 р. Справа№200/5139/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мозгової Н.А.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
27 травня 2020 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 00022473, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця О.Тихого, будинок №6) про визнання протиправним та скасування рішення Донецької обласної державної адміністрації від 12.12.2019 року за протоколом №15 про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії і визнання безпідставною видачі відповідного посвідчення, зобов'язання видати посвідчення «Потерпілий від радіаційного опромінення» (категорія 2).
Обґрунтовуючи позов, зазначила, що згідно встановленого статусу, внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом іонізуючого опромінення, її було віднесено до 2-ї категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, про що відповідачем - Донецькою обласною державною адміністрацією 21.08.2003 року видано відповідне посвідчення за № НОМЕР_2 , що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеної до категорії 2, і яке є підставою для отримання встановлених пільг і переваг. Зв'язок ушкодження здоров'я позивача та впливом небезпечних радіаційних факторів було встановлено висновками Центральної міжвідомчої експертної ради на засіданні № 23 від 03.02.1993 року. За результатами розгляду матеріалів її особової справи, 12.12.2019 року за протоколом № 15 відповідачем було прийнято рішення про відмову у встановлені статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії, а видачу посвідчення визнано безпідставною. Відмовляючи у встановленні позивачу вищенаведеного статусу і у видачі посвідчення, відповідач не визнає надані нею документи достатньою підставою для встановлення спірного статусу. Зазначив, що в результаті неправомірного рішення відповідача порушено її право на належний рівень соціального захисту від наслідків впливу небезпечних радіаційних факторів не з її вини, оскільки через прийняте відповідачем рішення відбулося припинення виплат, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що змусило її звернутися до суду за захистом своїх порушених прав до суду.
Ухвалою суду від 01.06.2020 року адміністративний позов залишений без руху та позивачу надано строк на усунення недоліків.
17.06.2020 року позивач через відділ діловодства та документообігу суду надала документи на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 06.07.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Представник відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Зазначає, що 03 жовтня 2019 року позивач звернулась до Регіональної комісії із заявою про розгляд особової справи щодо встановлення статусу особи, потерпілої від радіаційного опромінення, та надав наступні документи: копію (далі мовою оригіналу) «Протоколу измерений мощности дозы естественного радиационного гамма-фона в воздухе жилых помещений и расчета лучевых нагрузок жильцов (с учетом возможного облучения от радиоактивного источника Cs-137, находившегося до 29 ноября 1989 года в межквартирной стене кв. АДРЕСА_2 )» від 14 січня 1990 року № 39; копію експертного висновку від 26 лютого 1993 року № 657; посвідчення громадянина, який евакуйований із зони відчуження у 1986 році від 21.08.2003 року серії НОМЕР_3 (категорія 2); копії паспорта та реєстраційного номеру облікової картки платника податків; копію експертного висновку від 26.02.1993 року №656; копію свідоцтва про народження; копію свідоцтва про одруження; згоду на обробку персональних даних.
На засіданні Регіональної комісії, що відбулося 12 грудня 2019 року, розглянуто документи, надані позивачем, та вирішено відмовити у встановленні статусу потерпілого від радіаційного опромінення, в зв'язку з тим, що у наданих документах відсутні підстави для встановлення статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії (а саме: акта державної комісії про нещасний випадок (радіаційну аварію), якщо такий зв'язок установлено закладами охорони здоров'я). Визнано безпідставною видачу посвідчення (протокол від 12 грудня 2019 року № 15).
Зауважив, що оскільки позивачем на розгляд Регіональної комісії не надано копії акту державної комісії про нещасний випадок (радіаційну аварію), встановити під час якої саме події або аварії позивач постраждав, є неможливим.
Відповідно до вимог пункту 3 Порядку № 674 та абзацу 4 пункту 11 Порядку мав місце факт необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії позивачу, тому Регіональною комісією позивачу було відмовлено у встановленні статусу потерпілого від радіаційного опромінення (а.с.28-35).
20.08.2020 року представник позивача через відділ діловодства та документообігу суду надав відповідь на відзив, у якому зазначив про те, що відповідачем не доведено, що «Протоколу измерений мощности дозы естественного радиационного гамма-фона в воздухе жилых помещений и расчета лучевых нагрузок жильцов (с учетом возможного облучения от радиоактивного источника Cs-137, находившегося до 29 ноября 1989 года в межквартирной стене кв. АДРЕСА_2 )» має відповідну юридичну силу. Посилаючись на п.5 Порядку віднесення дяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 02.12.1992 року №674, вказав, що експертний висновок відповідачем не оспорювався і до теперішнього часу його не скасовано. Тобто, п.5 Порядку не передбачає, що спірний статус має встановлюватися на підставі Протоколу і не включає цей документ до переліку документів на підставі яких має такий статус встановлюватися (а.с.85-88).
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно встановленого статусу, внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом іонізуючого опромінення, була віднесена до 2-ї категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, про що Донецької обласною державної адміністрацією 21.08.2008 року позивачу видано посвідчення № НОМЕР_2 , що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеної до категорії 2 і яке є підставою для отримання встановлених пільг і переваг (а.с.7).
Встановлення цього статусу відбулось через вплив на здоров'я позивача небезпечних факторів внаслідок порушення, не з вини позивача, правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною та правил зберігання радіоактивних речовин, зокрема, радіоактивного джерела Cs-137, що знаходився до 29 листопада 1989 року в міжквартирній стіні квартири АДРЕСА_2 .
Зв'язок ушкодження здоров'я позивача та впливом небезпечних радіаційних факторів встановлено висновками Центральної міжвідомчої експертної ради на засіданні № 23 від 09 лютого 1993 року.
Зі змісту вказаного експертного висновку вбачається, що захворювання позивача спричинені іонізованим випромінюванням, аналогічно пов'язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.5).
За цих підстав позивач набула право на отримання різноманітних пільг, компенсацій, допомоги та інших соціальних виплат, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
03.10.2019 року позивач звернулась до Регіональної комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Донецької обласної державної адміністрації із заявою про розгляд особової справи щодо встановлення статусу особи, потерпілої від радіаційного опромінення (а.с.37).
12.12.2019 року на засіданні Регіональної комісії з визначення сатусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи розглянуто документи, надані позивачем, та вирішено відмовити у встановленні статусу потерпілого від радіаційного опромінення, в зв'язку з тим, що у наданих документах відсутні підстави для встановлення статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії, визнано безпідставним видачу посвідчення, що підтверджено витягом із протоколу №15 (а.с.8).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796).
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону №796-ХІІ, цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до статті 9 Закону № 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до положень частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У відповідності до норми цієї статті також до потерпілих від Чорнобильської катастрофи віднесено: громадян, які захворіли на променеву хворобу або захворювання яких пов'язане з переопроміненням внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, які сталися не з вини потерпілих, якщо такий зв'язок встановлено медичними закладами, належать до категорій, зазначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до п. 3 Порядку відновлення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадяни із числа тих, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, відносяться: до категорії 2 - особи, захворювання яких пов'язано з переопроміненням внаслідок будь-якої аварії, порушенням правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушенням правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, які сталися не з вини потерпілих, що визначено актом за формою НI (у разі коли захворювання пов'язано з виробничою або професійною діяльністю) або актом державної комісії про нещасний випадок (радіаційну аварію), якщо такий зв'язок встановлено медичними закладами.
Таким чином, позивач віднесена до категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії.
Відповідно до п. 5 Порядку відновлення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, особам, зазначеним у пункті 3 цього Порядку, видаються посвідчення потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії на підставі висновку міжвідомчої експертної ради про причинний зв'язок інвалідності чи захворювання з відповідною аварією, порушеннями правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною тощо, а особам з інвалідністю й на підставі відповідної довідки медично-соціальної експертної комісії.
Відповідно до п. 6 цього Порядку, видача посвідчень указаним у цьому Порядку особам провадиться Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян № 551, визначено процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та передбачає видачу посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Відповідно до другого абзацу п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551, особам, віднесеним до категорії 2, захворювання яких пов'язано з переопроміненням внаслідок будь-якої аварії, порушенням правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушенням правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, які сталися не з вини потерпілих, що визначено актом за формою Н-1(якщо захворювання пов'язано з виробничою або професійною діяльністю) або актом державної комісії про нещасний випадок (радіаційну аварію), якщо такий зв'язок установлено закладами охорони здоров'я, видаються посвідчення «Потерпілий від радіаційного опромінення» (категорія 2) серії Я сірого кольору.
З протоколу № 15 від 12.12.2019 року слідує, що підставою для відмови у встановлені позивачу статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії зазначено відсутність підстав у наданих документах для встановлення такого статусу.
Суд зазначає, що позивачем надано експертний висновок, відповідно до якого позивачу встановлено діагноз у зв'язку з захворюваннями, спричиненими дією іонізуючого опромінювання, аналогічному тому, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Також, суд не погоджується з висновками відповідача, що експертний висновок не є достатньою підставою для підтвердження позивачу статусу потерпілого від радіаційного опромінювання, оскільки саме експертний висновок відповідно до положень Порядку № 551 є підставою для видачі посвідчення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Крім того, суд звертає увагу, що враховуючи той факт, що позивач отримала посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи у серпні 2003 року, нею було пред'явлено до уповноваженого органу всі необхідні документи, що підтверджують ушкодження здоров'я позивача та впливу небезпечних радіаційних факторів. Позивач не може бути позбавлена права отримання пільг, встановлених законодавством для ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.
Суд бере до уваги положення частини першої статті 6 КАС України де зазначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності.
Позивач тривалий час, а саме з 21.08.2003 року мала статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, користувалася відповідними пільгами, встановленими законодавством України та розраховувала на стабільність і передбачуваність свого статусу.
Згідно частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення Донецької обласної державної адміністрації від 12.12.2019 року за протоколом №15 про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії і визнання безпідставною видачі відповідного посвідчення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, дискреційне повноваження суб'єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження.
При реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
З огляду на вищевказане, суд зазначає, що вчинення відповідачем наведених дій є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб'єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Донецьку обласну державну адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2019 року та прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії з урахуванням висновків суду, які викладені у рішенні.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати посвідчення « Потерпілий від радіаційного опромінення» (категорія 2), суд зазначає, що передумовою оформлення та видачі даного посвідчення є прийняття відповідачем рішення про встановлення статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії. Оскільки судом визнано протиправним та скасовано рішення Донецької обласної державної адміністрації від 12.12.2019 року за протоколом №15 про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2019 року та прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії з урахуванням висновків суду, які викладені у рішенні, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. відповідно до платіжного доручення від 19.05.2020 року.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог немайнового характеру, судовий збір підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень у розмірі 420,40 грн. (50% від сплаченої суми судового збору).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 00022473, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця О.Тихого, будинок №6) про визнання протиправним та скасування рішення Донецької обласної державної адміністрації від 12.12.2019 року за протоколом №15 про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії і визнання безпідставною видачі відповідного посвідчення, зобов'язання видати посвідчення «Потерпілий від радіаційного опромінення» (категорія 2) - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Донецької обласної державної адміністрації від 12.12.2019 року за протоколом №15 про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу потерпілого від радіаційного опромінення відповідної категорії і визнання безпідставною видачі відповідного посвідчення.
Зобов'язати Донецьку обласну державну адміністрацію (код ЄДРПОУ: 00022473, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця О.Тихого, будинок №6) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 03.10.2019 року з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Донецької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 00022473, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця О.Тихого, будинок №6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
Повний текст судового рішення складено та підписано 25.08.2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження застосовується з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року №731-ІХ (який набрав чинності 17.07.2020 року).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Н.А. Мозговая