13 серпня 2020 року Справа № 160/2690/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЮхно І. В.
при секретаріГлавчеві В.Ф.
за участі: представника позивача представника відповідача представника третьої особи Чабанової В.В. Пономаренка О.О. Росітюк Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа - Дніпропетровська міська рада, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення, -
10.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №4111-1303 від 20.06.2017 року, винесене ГУ ДПС у Дніпропетровській області про зобов'язання ОСОБА_2 сплатити податкове зобов'язання, а саме: земельний податок з фізичних осіб, податковий період - 2017 рік, сума податкового зобов'язання складає 48 659 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №4110-1303 від 20.06.2017 року, винесене ГУ ДПС у Дніпропетровській області про зобов'язання ОСОБА_2 сплатити податкове зобов'язання, а саме: земельний податок з фізичних осіб, податковий період - 2017 рік, сума податкового зобов'язання складає 175 867,54 грн;
- скасувати податкову вимогу від 12.09.2019 року №115645-51 ГУ ДПС у Дніпропетровській області;
- скасувати рішення №115645-51 про опис майна у податкову заставу від 12.09.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою та рішенням про опис майна, зазначаючи наступне:
- відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення з аналогічних підстав, якими було нараховано податкове зобов'язання за 2018 та 2019 роки, які були оскаржені в адміністративному порядку та скасовані ДФС України у 2018 році та ДПС України у 2019 році;
- безпосереднім платником плати за землю під будинком, який повністю або частково належить на праві власності будь-якій особі, виступає особа, щодо якої здійснено реєстрацію державних прав на земельну ділянку під будинком та прибудинкову територію;
- земельна ділянка, на якій розташована належна позивачці частина нерухомого майна, позивачкою не орендована та не належить на праві приватної власності чи праві постійного користування;
- позивач, також, зазначає, що нею не порушено строк звернення до суду, оскільки про наявність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало відомо з відповіді ГУ ДПС у Дніпропетровській області на адвокатський запит, яку було отримано 28.01.2020 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), що підтверджується матеріалами справи.
06.04.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління ДПС у Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке:
- згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, фізична особа ОСОБА_2 є співвласником нежитлових приміщень (їдальня та підсобні приміщення), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов'язок щодо сплати сум податкових зобов'язань з плати за землю у власника будівлі виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою.
10.04.2020 року від представника Дніпропетровської міської ради надійшло клопотання про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, здійснення розгляду справи в загальному порядку за участю представника Дніпропетровської міської ради.
Ухвалою суду від 13.04.2020 року залучено до участі у справі №160/2690/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дніпропетровську міську раду (код ЄДРПОУ 26510514; адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Д. Яворницького, буд.75) та надано строк для надання до суду пояснень щодо позову або відзиву.
15.04.2020 року від позивачки надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що є однозначна позиція вищого органу Державної податкової служби України, який при аналогічних вимогах, сумах та об'єкту нерухомості повністю задоволено адміністративну скаргу ОСОБА_2 від 03.07.2019 року та 19.07.2018 року та скасовано аналогічні вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області, за якими ОСОБА_2 за 2018 та 2019 роки було нараховано податкове зобов'язання з земельного податку фізичних осіб.
Відповідно до вимог ст. 258 КАС України, справа повинна була розглянута до 11.05.2020 року, при цьому суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юхно І.В. з 04.05.2020 по 13.05.2020 року перебувала на лікарняному.
13.05.2020 року Дніпровською міською радою надані письмові пояснення, в яких зазначено, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, оскільки з часу коли ОСОБА_2 набула у власність об'єкти нежитлової нерухомості в силу положень ч.1, ч.2 ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями ст. 377 Цивільного кодексу України у неї виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташованій об'єкт. Таким чином, відповідно до вимог Податкового кодексу України, земельна ділянка під об'єктом нерухомості, яким володіє позивачка, є об'єктом оподаткування в 2017 роках, позивач, як користувач земельної ділянки, є платником земельного податку.
З метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі ухвалою суду від 14.05.2020 року ініційовано питання про витребування додаткових доказів від ГУ ДПС у Дніпропетровській області 14.05.2020 року, вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 09 червня 2020 року о 13:15 год.
09.06.2020 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення слухання справи, у зв'язку з продовженням карантину із-за (COVID-19).
09.06.2020 року представником відповідача надано розрахунок сум земельного податку в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях.
09.06.2020 року до зали суду прибув представник позивача, інші сторони судового засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, клопотання про відкладення слухання справи, у зв'язку з продовженням карантину із-за (COVID-19) було задоволено та наступне підготовче судове засідання на 07.07.2020 о 13:15.
В підготовче судове засідання, призначене на 07.07.2020 року, прибули представники сторін та третя особа, підтримали обрані правові позиції, судом відкладено підготовче засідання на 21.07.2020 року, для надання додаткових доказів.
10.07.2020 року до суду надійшла заява від представника позивача про проведення судового засідання без участі позивача та/ або його представника.
21.07.2020 року за участю представника відповідача та третьої особи відбулось підготовче судове засідання, представником відповідача в судовому засіданні надано поштовий конверт, в якому було надіслано податкове повідомлення-рішення позивачеві, та який повернувся до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в зв'язку з закінченням терміну зберігання. Вказаний конверт розпаковано в даному засіданні, знято копії, які долучено до матеріалів справи. Також у підготовчому судовому засіданні були надані всі наявні докази, учасники справи підтримали раніше обрані правові позиції, та надали згоду на закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 21.07.2020 року закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 13.08.2020 року.
В судове засідання, призначене на 13.08.2020 року, прибули представники сторін та третьої особи, підтримали обрані правові позиції, у суду достатньо доказів для прийняття рішення у справі.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
З Державного реєстру речових на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомо, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить частини: будівля їдальні літ. Б4-2, яка складається з приміщення підвалу площею 463,5 кв.м., І поверх площею 471,0 кв.м., II поверх площею 483,6 кв.м, загальною площею 1418,1 кв.м. відповідно до свідоцтва від 19.03.2001 року, виданого приватним нотаріусом Столяровою В.М., реєстровий №1141 та реєстраційного посвідчення БТІ від 22.03.2001 року, записаного в реєстрову книгу за №20-НФ, реєстровий №1086-93.
Згідно листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 28.01.2020 року №9596/10/04-36-10-03-14 на запит позивача від 22.01.2020 року б/н, ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник земельного податку за земельні ділянки по фактичному розміщенню нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, кадастрові №1210100000:02:112:0052 та №1210100000:02:112:0053, площами 0,049 га та 1,1771 та відповідно, за якими відповідно у 16.12.2017 році виник податковий борг з земельного податку з фізичних осіб у сумі 220 631,14 грн. Станом на 30.08.2019 року згідно АІС «Податковий блок» податковий борг позивача складає 220 631,14 грн.
ГУ ДПС у Дніпропетровській області було прийнято податкові повідомлення-рішення:
- форми «Ф» №4111-1303 від 20.06.2017 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 48659,00 грн. за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік;
- форми «Ф» №4110-1303 від 20.06.2017 року відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 175867,54 грн. за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік.
На підставі несплати до бюджету суми податкового боргу, відповідачем в автоматизованому режимі сформовано на направлено позивачу податкову вимогу форми «Ф» від 12.09.2019 №115645-51.
З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 12.09.2019 року №115645-51 та зареєстровано обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з п. п. 16.1.4 п. 6.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки ,та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справні
За приписами ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
Плата за землю справляється відповідно до закону.
Положенням п.п. 14.1.14. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за; земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
Згідно з положеннями п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування, є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Положеннями п. 274.1 ст.274 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Згідно з п. 281.1 ст. 281 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Статтею 285 Податкового кодексу України передбачено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців),
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для . нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Пунктом 287.1 ст. - 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруді (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Поряд з цим, під час розгляду заяви, судом встановлено наявність Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 р. №602.
Відповідно до даної Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 р. №602 особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.
Згідно з п. 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що особа набуває статусу платника земельної ділянки лише у випадку оформлення права власності або користування на таку земельну ділянку.
Як встановлено судом встановлено вище, позивач є власником ? частини нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, кадастрові №1210100000:02:112:0052 та №1210100000:02:112:0053, площами 0,049 га та 1,1771 га. Право власності, право користування або право оренди позивачем не були набуті у встановленому законом порядку, іншого відповідачем не доведено.
Відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач зазначив, що розрахунок земельного податку здійснений на підставі даних державного земельного кадастру.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 року №1386 затверджено Порядок подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів (Порядок №1386).
Так, пунктами 4, 9, 10 Порядку №1386 передбачено, що Держгеокадастр та Мін'юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі:
- Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача;
- Мін'юст - про землевласників або землекористувачів, зокрема про найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), назву, номер та дату правовстановлюючого документа, кадастровий номер земельної ділянки, площу відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дату державної реєстрації речового права, цільове призначення, місцезнаходження земельної ділянки (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), розмір частки у праві спільної власності на земельну ділянку (у разі коли майно належить на праві спільної часткової власності), а також про об'єкти незавершеного будівництва.
Згідно з пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.
Пунктом 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ст. 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
У відповідності до ч.10 статті 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Аналізуючи вищенаведені норми, особа яка володіє нерухомим майном, яке розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не встановлені, не можливо вважати платником земельного податку в розумінні ст.269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом.
Пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника.
Суд звертає увагу, що за вказані земельні ділянки кадастрові №1210100000:02:112:0052 та №1210100000:02:112:0053, площами 0,049 га та 1,1771 га за аналогічних обставин позивачці було нараховано суми земельного податку до сплати податковими повідомленнями-рішеннями за наступні періоди:
- за 2018 рік: №350434-1309-0462, №350433-1309-0462 від 12.03.2018 року;
- за 2019 рік: №500842-5150-0462, №500843-5150-0462 від 14.03.2019 року.
Зазначені податкові повідомлення-рішення були скасовано ДПС України в порядку адміністративного оскарження, що підтверджується листами ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 24.12.2019 року №46857/04-36-51-40, від 17.09.2019 року №3427/04-36-51-40, листом ДПС України від 18.09.2019 року №2217/6/99-00-08-06-02 та рішеннями ДПС України про результати розгляду скарги від 28.08.2019 року №7344/М/99-99-11-05-01-25 та від 14.09.2018 року №14117/М/99-99-11-02-01-14.
В основу скасування податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу у 2018 та 2019 роках сум земельного податку за земельні ділянки кадастрові №1210100000:02:112:0052 та №1210100000:02:112:0053, площами 0,049 га та 1,1771 га за аналогічних обставин податковим органом центрального рівня покладено в позицію про те, що при проведенні нарахування земельного податку ОСОБА_2 , контролюючим органом не дотримано вимоги п. 287.6 ст. 287, п. 286.6, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України щодо отримання інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, судом встановлено, що оскільки за позивачкою не зареєстровано право користування земельними ділянками кадастрові №1210100000:02:112:0052 та №1210100000:02:112:0053, площами 0,049 га та 1,1771 га, враховуючи вищевикладену позицію податкового органу, вона в силу наведених вимог законодавства, не може вважатись платником земельного податку, що виключає нарахуванням сум податку оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.
Розглядаючи підстави нарахування сум земельного податку за земельні ділянки кадастрові №1210100000:02:112:0052 та №1210100000:02:112:0053, площами 0,049 га та 1,1771 га у 2017 році, судом, також, не встановлено дотримання податковим органом вимог п. 287.6 ст. 287, п. 286.6, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України щодо отримання інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки відповідачем жодними належними доказами не доведено суду реєстрацію права користування вказаними земельними ділянками за позивачкою.
Відтак, судом під час розгляду справи не підтверджено правомірність нарахування податку відповідачем оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.
Стосовно винесеної податкової вимоги від 12.09.2019 року №115645-51 та рішення №115645-51 про опис майна у податкову заставу від 12.09.2019 року суд зазначає наступне.
У відповідності до пп. 93.1.4 п.93.1 ст.93 Податкового кодексу України майно платника податків звільняється з податкової застави з дня, отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.
З урахуванням викладеного, враховуючи те, що податкове повідомлення-рішення №4111-1303 від 20.06.2017 року та податкове повідомлення-рішення №4110-1303 від 20.06.2017, на підставі яких виник податковий борг та за наслідком яких було винесено податкову вимогу від 12.09.2019 року №115645-51 та рішення №115645-51 про опис майна у податкову заставу від 12.09.2019 року визнано судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню, то вимога позивача щодо скасування податкової вимоги від 12.09.2019 року №115645-51 ГУ ДПС у Дніпропетровській області та скасування рішення №115645-51 про опис майна у податкову заставу від 12,09.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави для їх винесення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 3926,87 грн., що документально підтверджується квитанціями від 05.03.2020 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 3926,87 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В позовній заяві позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії малють бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Суду не надано жодних доказів на підтвердження наявності витрат позивача на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
У зв'язку з недоведеністю, витрати на правову допомогу не підлягають задоволенню судом.
Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 43145015), третя особа - Дніпропетровська міська рада (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ: 26510514), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №4111-1303 від 20.06.2017 року, винесене головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про зобов'язання ОСОБА_2 сплатити податкове зобов'язання, а саме: земельний податок з фізичних осіб, податковий період - 2017 рік, сума податкового зобов'язання складає 48 659 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №4110-1303 від 20.06.2017 року, винесене головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про зобов'язання ОСОБА_2 сплатити податкове зобов'язання, а саме: земельний податок з фізичних осіб, податковий період - 2017 рік, сума податкового зобов'язання складає 175 867,54 грн.
Скасувати податкову вимогу від 12.09.2019 року №115645-51 головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Скасувати рішення №115645-51 про опис майна у податкову заставу від 12.09.2019 року головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 43145015) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3926,87 грн. (три тисячі дев'ятсот двадцять шість гривень вісімдесят сім копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення згідно з вимогами частини 3 статті 243 КАС України складений 14 серпня 2020 року.
Суддя І.В. Юхно