Справа №463/6074/20
Провадження №2-н/463/773/20
про відмову у видачі судового наказу в частині вимог
25 серпня 2020 року суддя Личаківського районного суду м. Львова Леньо С.І., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» про видачу судового наказу з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за фактично надані послуги газопостачання, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання,
встановив:
Заявник ТОВ «Львівгаз збут» звернулось до Личаківського районного суду м. Львова із заявою про видачу судового наказу з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за фактично надані послуги газопостачання в розмірі 3345,74 грн., інфляційних втрат в розмірі 301,68 грн. та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 166,65 грн., а всього 3814,37 грн.
Розглянувши надані матеріали, приходжу до висновку, що в частині вимог слід відмовити у видачі судового наказу виходячи з наступного.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність ? це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 ? 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ст. 68 ЖК УРСР, квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.
Аналогічні положення щодо строку оплати житлово-комунальних послуг закріплювались у ст. 32 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004р. та у ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017р., в період чинності яких виникла спірна заборгованість.
Таким чином, оскільки плата за житлово-комунальні послуги здійснюється щомісячно, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання боржником кожного із цих зобов'язань.
Згідно матеріалів справи, з заявою про видачу судового наказу заявник звернувся у липні 2020р. Відповідно, право на стягнення заборгованості обмежується трьохрічним строком позовної давності, тобто з червня 2017р., оскільки обов'язок щодо сплати заборгованості за червень 2017р. виник у липні 2017 року.
Як вбачається з представленого стягувачем розрахунку, обрахована до стягнення заборгованість виникла не з 01.06.2017р., а раніше, оскільки станом на 01.06.2017р. розмір заборгованості вже становив 702,09 грн., що поза межами строку позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
Під час розгляду цивільної справи № 464/5927/15 (постанова від 21.11.2019р.) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не знайшов підстав відступити від таких висновків.
Разом з тим, подані матеріали не свідчать про переривання строку позовної давності, зокрема, щодо вчинення боржником дій, які свідчать про визнання ним заборгованості за попередні періоди, оскільки як вбачається з того ж розрахунку, боржник взагалі не сплачував заборгованості як за поточними, так і за попередніми періодами. Як наслідок, вимога про стягнення заборгованості до червня 2017р. пред'явлена поза межами строку позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Таким чином, в частині вимог про стягнення заборгованості за фактично надані послуги з газопостачання до червня 2017р. в розмірі 702,09 грн. належить відмовити у видачі судового наказу. В іншій частині, що стосується стягнення заборгованості починаючи з червня 2017р. в розмірі 2643,65 грн. (3345,74 - 702,09 = 2643,65) судовий наказ належить видати.
Згідно поданих розрахунків, інфляційні втрати та три відсотки річних обчислюються стягувачем в межах трьохрічного строку звернення до суду, а тому, такі суми не підлягають зменшенню.
Керуючись ст. ст. 161, 165 ЦПК України, -
ухвалив:
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» у видачі судового наказу з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за фактично надані послуги газопостачання за період до червня 2017 року і розмірі 702,09 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355, пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Суддя Леньо С. І.