справа № 278/1581/20
25 серпня 2020 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Грубіяна Є.О. за участю секретаря Фурман О.А., розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, яким просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення від 13.06.2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Прийняте рішення позивач вважає незаконним з огляду на те, що протокол про адміністративне правопорушення не складався, останньому не були роз'яснені його права.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін сторонами у визначений судом строк не надходило.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №063527 від 13.06.2020 року, складеної інспектором Житомирського районного відділу поліції ГУНП в Житомирській області, старшим лейтенантом поліції Драбишом М.І., позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн (а.с. 4).
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вказано в зазначеній постанові, 13.06.2020 року о 22 год. 50 хв., позивач, керуючи автомобілем марки "Чері Тіго" д.н.з. " НОМЕР_1 " у с. Кодня Житомирського району Житомирської області, не пред'явив для перевірки посвідчення водія категорії "В" та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Як зазначає позивач, в цей день та місці о 23 год. 25 хв. був зупинений на вимогу поліцейського, після чого останній попросив пред'явити документи. Причиною зупинки слугувало відпрацювання та орієнтировка на схожий автомобіль, причетний до крадіжки.
У відповідь на зазначене позивач відмовився надати документи та повідомив поліцейського, що правил дорожнього руху не порушував, крадіжок не вчиняв, а необхідні документи надасть слідчо-оперативній групі.
Після цього поліцейськими, за участю свідків, було винесено оскаржувану постанову, під час винесення якої позивач повідомив поліцейських, що порушення не визнає та оспорює його.
Крім цього зазначає, що під час винесення спірної постанови надавав для огляду посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Окремо позивач звертає увагу суду на тому, що відповідачем порушено порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення, адже його не було ознайомлено зі ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, а також відсутність доказів, крім пояснення, які додаються до спірної постанови.
В свою чергу, позивачем до позовної заяви долучено диск з двома відеофайлами з місця події.
Відповідач не скористався своїм правом надати до суду відзив на позов, свого ставлення до позовної заяви не висловив.
У відповідності до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005р. № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Згідно ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Органи Національної поліції у відповідності до ст. 222 КУпАП розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, в тому числі, про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, ( частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126,) тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Пунктом 1.1 Правил дорожнього руху України визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
За приписами п. 2.4. ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: a) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, судом встановлено, що зміст постанови відповідає вимогам ст. 283 КУпАП.
Зупинення працівником поліції транспортного засобу за наявності інформації про причетність його до крадіжки, вчинено в межах повноважень, зазначених у п. 3 ч. 1 ст. 35 ЗУ "Про національну поліцію".
Вимоги відповідача щодо пред'явлення позивачем посвідчення на право керування транспортним засобом відповідають положенням п. 2 ч. 1 ст. 32 ЗУ "Про національну поліцію", за яким поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках, зокрема: 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; та вимогам п. 2.4 Правил дорожнього руху за яким, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 09.06.1998 року, "Яллог проти Німеччини" від 11.07.2006 року, "Шабельник проти України" від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі "Лавентес проти Латвії" та від 08.02.2011 року по справі "Берктай проти Туреччини" наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій".
Доводи позивача щодо безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 2.4 а ПДР повністю спростовуються належними та достовірними доказами, дослідженими судом, серед іншого, і відеозаписами подій, які передують складанню постанови про притягнення позивача до відповідальності за ст.126 ч.1 КУпАП, наданими самим позивачем.
Так, із відеозаписів вбачається, що позивач, попри неодноразові пояснення поліцейськими причини зупинки та законним вимогам надати для огляду посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, надав такі документи для огляду лише свідкам, залученим при складанні постанови. Поліцейським такі документи для повноцінного огляду позивачем надані не були, що суперечить обставинам, викладеним в позовній заяві.
Позивачем не долучено до матеріалів справи пояснення, які згідно п. 7 спірної постанови додавалися до неї в той час, як на такі пояснення останній посилався.
Не відповідають дійсності і посилання позивача на те, що під час складання спірної постанови його не ознайомили зі ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, оскільки останній власноручним підписом підтвердив факт ознайомлення з такими правами у п. 8 спірної постанови (а.с. 4).
Таким чином, дане правопорушення було встановлено інспектором Житомирського районного відділу поліції ГУНП в Житомирській області, старшим лейтенантом поліції Драбишом М.І під час виконання своїх службових обов'язків, про що відповідач розглянув дану справу та виніс відповідну постанову про накладення адміністративного стягнення серії БАА №063527 від 13.06.2020 року, яка відповідає вимогам ст. 283 КУпАП. Аміністративне стягнення, накладене на позивача в розмірі згідно санкцій відповідної статті КУпАП та відповідає характеру вчиненого правопорушення та всім обставинам справи, застосоване таке з метою виховання особи, в дусі додержання законів України, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень.
Отже, доводи позивача, викладені ним в адміністративному позові, про те, що оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, суд розцінює як версію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, що спростовуються дослідженими та наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача є правомірними та свідчать про законність прийнятого ним рішення стосовно винесення постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача, за вчинене останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 243 - 247 КАС України, суд, -
В задоволенні позову - відмовити.
Повне рішення складено - 25 серпня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є.О. Грубіян