25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/4611/17
адміністративне провадження № К/9901/14258/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року
у справі №826/4611/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління МВС України в м. Києві, Національної поліції України Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві
про зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління МВС України в м. Києві (далі - ГУ МВС в м.Києві), Національної поліції України, Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві (далі - Дарницьке РУ ГУ МВС України в м.Києві), в якому, з урахуванням подальших уточнень, просив:
- визнати протиправним зазначення у наказі ГУ МВС України в м. Києві від 28 лютого 2017 року № 11 о/с «Щодо особового складу» стосовно звільнення з органів внутрішніх справ дільничого інспектора міліції відділу ДІМ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві капітана міліції ОСОБА_1 дати звільнення з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України;
- визнати недійсним запис у трудовій книжці позивача про його звільнення 06 листопада 2015 року та зобов'язати ГУ МВС України в м.Києві здійснити відповідний запис у трудову книжку позивача про його звільнення 07 червня 2017 року з урахуванням його права на 105 діб відпустки;
- зобов'язати ГУ МВС України в м.Києві здійснити перерахунок вислуги років позивачу на день його звільнення 07 червня 2017 року;
- зобов'язати ГУ МВС у м.Києві нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби;
- зобов'язати ГУ МВС у м.Києві та Дарницьке РУ ГУ МВС України в м.Києві нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористані відпустки за 2015 -2017 роки;
- зобов'язати ГУ МВС у м.Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 20 грудня 2016 року та після його поновлення на посаді за період з 21 грудня 2016 року по 28 лютого 2017року;
- зобов'язати Національну поліцію України виділити кошторисні призначення ГУ МВС України у м. Києві для виплати позивачу невиплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 20 грудня 2016 року та після його поновлення на посаді за період з 21 грудня 2016 року по 28 лютого 2017 року, компенсації за невикористані відпустки за 2015-2017 роки, а також одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби;
- стягнути з Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань даного суб'єкта владних повноважень на користь позивача 10 400,00 грн. як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, 1 10 000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди та сплачений судовий збір в розмірі 640,00 грн.;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Національної поліції України подати у 30-денний термін з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним зазначення у наказі ГУ МВС України в м. Києві від 28 лютого 2017 року № 11 о/с «Щодо особового складу» стосовно звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , дільничного інспектора міліції відділу ДІМ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві дати звільнення з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України, зазначивши дату такого звільнення датою наказу - « 28 лютого 2017 року»;
- визнано недійсним запис у трудовій книжці позивача про його звільнення з 06 листопада 2015 року та зобов'язати ГУ МВС України у м.Києві здійснити відповідний запис у трудову книжку позивача про його звільнення з 28 лютого 2017 року ;
- зобов'язано ГУ МВС України у м.Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 листопада 2015 року по 20 грудня 2016 року та за період з 21 грудня 2016 року по 28 лютого 2017 року в розмірі 43799,60 грн.;
- стягнуто з ГУ МВС України у м.Києві за рахунок бюджетних асигнувань даного суб'єкта владних повноважень на користь позивача компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5200,00 грн., сплачений судовий збір в розмірі 320,00 грн.;
- допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2799,56 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу ГУ МВС України в м.Києві задоволено частково шляхом змінення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року, а саме виклено абзац 4 (чотири) його резолютивної частини наступним чином: «Зобов'язати Головне управління МВС України у місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 вересня 2015 року по 28 лютого 2017 року в розмірі 44 029,59 грн..». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
25 травня 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали касаційної скарги ГУ МВС в м.Києві у справі №826/4611/17, в якій скаржник просить судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору та не зазначенням в ній підстав для касаційного оскарження відповідно до частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали, для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали, в перебіг якого не враховується строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (№0102930023458) копія ухвали Верховного Суду від 30 червня 2020 року отримана скаржником 03 липня 2020 року.
27 липня 2020 року до Верховного Суду надійшло платіжне доручення №114 від 13 липня 2020 року про сплату судового збору в сумі 3840 грн., заява про усунення недоліків та уточнена касаційна скарга, у якій позивач зазначає, що підставами для касаційного оскарження, є пункти 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Таким чином, особою, що подала касаційну скаргу, були усунуті недоліки касаційної скарги, які були зазначені в ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2020 року, що дає змогу вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, серед основних засад судочинства, закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно пункту 20 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України “Про запобігання корупції” займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
З оскаржуваних судових рішень та зі змісту касаційної скарги слідує, що предметом розгляду у даній адміністративній справі є скасування наказу про звільнення позивача, та здійснення у зв'язку з цим відповідних виплат.
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді, дільничного офіцеру поліції, яка не відноситься до посад, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища.
Скаржник зазначає, що зазначена касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
Крім цього, до касаційної скарги відповідачем подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій скаржником порушено питання про визнання причин пропуску цього строку поважними та поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування такого клопотання зазначено, що скаржник отримав копію оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції 24 березня 2020 року, а касаційну скаргу вперше було направлено до Верховного Суду 13 квітня 2020 року, Проте, ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику у зв'язку з недоведеністю представником відповідача наявності повноважень на представництво.
Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ, внесені зміни в КАС України, якими встановлено, що під час дії карантину строки, визначені КАС України, продовжуються на строк дії карантину.
Відповідно до вимог частини третьої статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Розглянувши обгрунтування клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про поважність причин його пропуску та наявність підстав для його поновлення.
Також суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі №420/7543/19.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
................................
................................
................................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду