25 серпня 2020 року справа №1240/2560/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Ястребової Л.В., за участю секретаря судового засідання - Ашумова Т.Е., представника відповідача - Скорженка А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 1240/2560/18 (головуючий суддя І інстанції Ірметова О.В., складене у повному обсязі 17 квітня 2020 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Лугансьгаз» до Офісу великих платників податків ДПС про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 липня 2018 року № Ю-78-17,-
23 серпня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Лугансьгаз» до Офісу великих платників податків ДПС про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 липня 2018 року № Ю-78-17 (а.с. 4-7 т. 1).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України від 04 липня 2018 року № Ю-78-17 на суму 98305,13 грн. (а.с. 101-104 т.2).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Офіс великих платників податків ДПС подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ,просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у їх задоволені позовним вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, знаходиться на обліку в Запорізькому управлінні Офісу ВПП ДФС та подає звіти про суми нарахованої заробітної плати за основним місцем обліку, а саме до Запорізького управління.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (код за ЄДРПОУ 40268230) - юридична особа зі статусом платника - головне підприємство, має стан платника податку за основним місцем обліку. Підприємство знаходиться на обліку в ДПІ у м.Сєвєродонецьку, як платник єдиного внеску подає звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і сплачує нарахований єдиний внесок за своїх працівників за основним місцем обліку.
Відповідно до частини 9 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.
Законодавством встановлено випадки, коли сплата єдиного внеску від імені платника допускається третьою особою.
Так, згідно з частиною 8 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі ліквідації юридичної особи - платника ЄВ або втрати платником з інших причин статусу платника ЄВ сума недоїмки сплачується за рахунок коштів та іншого майна платника. У такому разі відповідальними за погашення недоїмки є: ліквідаційна комісія - щодо юридичної особи - платника ЄВ, що ліквідується, юридична особа - щодо утворених нею філії, представництва або іншого відокремленого підрозділу - платника ЄВ, що ліквідується.
У разі недостатності у платника ЄВ коштів та іншого майна для сплати недоїмки відповідальними за її сплату є: засновники або учасники юридичної особи - платника ЄВ, що ліквідується, якщо згідно із законом вони несуть повну чи додаткову відповідальність за її зобов'язаннями, юридична особа - щодо утворені нею філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу - платника ЄВ, що ліквідується, правонаступники юридичної особи - платника ЄВ, що ліквідується.
У разі злиття, приєднання виділення, поділу, перетворення платника ЄВ зобов'язання із сплати недоїмки покладаються на осіб, до яких відповідно до законодавства перейшли його права та обов'язки.
Передача своїх обов'язків щодо сплати єдиного соціального внеску за договором Доручення або філіями відповідно Статуту підприємства не передбачені законодавством.
Таким чином, позивача, згідно вимог чинного законодавства, не звільнено від обов'язку щодо сплати ЄВ, а отже і від відповідальності за його несвоєчасне внесення до бюджету, відтак, вимог є такою, що не підлягає скасуванню.
Зазначив, що застосування положень Цивільного кодексу України про договір доручення при вирішенні справи є протиправним, оскільки спеціальним законом таке не передбачено.
Вважає, що посилання на сертифікат ТПП не є доречним у цій справі, оскільки він не є підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу заявника або розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу (а.с. 110-113 т.2).
20 серпня 2020 року від позивача найшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що державним виконавцем примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в рамках виконавчого провадження №33280183, винесені постанови про арешт коштів боржника, відповідно до яких накладений арешт на кошти, що містяться на усіх відкритих рахунках, що належать боржнику: ПАТ «Луганськгаз» (том 1 а.с. 133-136).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 15.12.2016 знято арешт з коштів, накладений з постановами державного виконавця 03.08.2016 та 20.10.2016 ВП № 33280183 (том 1 а.с. 137-138).
19.09.2016 між ПАТ «Луганськгаз» (довіритель) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (повірений) укладений договір доручення № Д-3, відповідно до пунктів 1.1., 1.2 якого повірений зобов'язується від імені, в інтересах та за рахунок довірителя виконувати грошові зобов'язання. Виконані грошові зобов'язання, вчинені повіреним на виконання цього договору, створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки довірителя (том 1 а.с. 29-30).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у даному договорі, забезпечити повіреного інформацією та надати повний пакет документів.
На виконання вказаного договору позивач видав ТОВ “Луганськгаз Збут” (повіреному) довіреність від 19.09.2016 № 103, згідно умов якої позивач уповноважує повіреного сплачувати (перераховувати) від імені ПАТ “Луганськгаз”, зокрема єдиний соціальний внесок (том 1 а.с. 32 зворотній бік).
Додатковою угодою до договору доручення № Д-3 від 19.09.2016 підтверджується, що Позивач (Довіритель) доручає ТОВ “Луганськгаз Збут” здійснювати від імені і за рахунок Довірителя розрахунки (платежі) по зобов'язанням Довірителя (том 1 а.с. 33).
На підтвердження виконання умов договору надані копії платіжних доручень про оплату ТОВ “Луганськгаз Збут” як «платником» відповідних сум єдиного внеску за імені ПАТ “Луганськгаз”, про що прямо зазначено в призначенні платежу в кожному платіжному дорученні (том 1 а.с. 34-62).
Листами від 08.11.2016 № 01-02-59/1953 та від 22.11.2016 № 01-02-59/2112 позивач довів до відома податковий орган про те, що перерахування у вересні-листопаді 2016 році єдиного соціального внеску по заробітній платі працівників було здійснено ТОВ “Луганськгаз Збут” по договору Доручення № Д-3 від 19.09.2016 та просило зарахувати зазначену оплату в рахунок сплати ЄСВ по ПАТ “Луганськгаз”. Додатками до цих листів були копії договору доручення від 19.09.2016 року № Д-3 (том 1 а.с. 63, 64).
Відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-78-17 від 04.07.2018 позивачу визначений податковий борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 98305,13 грн. (том 1 а.с. 20).
Не погодившись з вимогою, 16.07.2018 ПАТ “Луганськгаз” звернулось до Державної фіскальної служби України зі скаргою про скасування вищевказаної вимоги (том 1 а.с. 21).
Рішенням Державної фіскальної служби про результати розгляду скарги від 10.08.2018 № 26374/6/99-99-11-02-02-25 зазначена скарга позивача була залишена без задоволення (том 1 а.с. 24-26).
Прийняття податковим органом вищевказаної вимоги є спірним питанням даної справи.
Задовольняючи позов та скасовуючи спірну вимогу суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено фактів того, що внаслідок обраного позивачем способу реалізації обов'язку зі сплати єдиного внеску (через третю особу) допущено порушення законодавства, зокрема, частини дев'ятої статті 25 Закону №2464, відтак спірна вимога є такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 (далі - Закон № 2464).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 2 ст. 6 Закону № 2464 встановлений обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464-VІ, якою передбачено, що:
- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті зокрема шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування (частина п'ята статті 9);
- для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску; обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина шоста статті 9);
- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома статті 9);
- днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (пункт 1 частини десятої статті 9);
- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9).
Згідно з частиною дев'ятою статті 25 Закону № 2464 передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що Закон № 2464, який є спеціальним, покладає на позивача як платника єдиного внеску безумовний, пріоритетний (частина дванадцята статті 9) обов'язок зі сплати єдиного внеску шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів (частина п'ята статті 9) з його банківського рахунку (частина сьома статті 9).
При цьому, за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття спірної вимоги є наявність у позивача податкового боргу.
Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками податкового органу щодо її наявності з огляду на наступне.
Як вже зазначалось у позивача виникли обставини, які унеможливлюють виконання позивачем зазначеного обов'язку (арешт коштів) у спосіб, визначений Законом № 2464, тобто шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів.
Законом № 2464 не врегульовано випадки наявності обставин, що виключають (унеможливлюють) виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску.
Тобто у спеціальному законі, виключно яким визначається порядок сплати єдиного внеску (частина друга статті 2), наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого Законом № 2464 обов'язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов'язку.
Наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов'язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахований осіб (стаття 3), а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 1).
Відтак, складання позивачем з ТОВ “Луганськгаз Збут” договору доручення по сплаті, зокрема, ЄСВ, мало на меті виконання покладеного на нього безумовного та пріоритетного обов'язку зі сплати єдиного внеску, а тому здійснювало пошук шляхів виконання цього обов'язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не погоджує твердження відповідача щодо імперативності заборони передачі платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам у випадках коли своєчасне виконання обов'язків щодо сплати податків і зборів унеможливлено наявністю арешту коштів такого платника.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Цивільний кодекс України є нормативно-правовим актом матеріального права в значенні статті 7 КАС України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237). Представництво виникає на підставі зокрема договору (частина третя статті 237).
Частиною першою статті 1000 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Відповідно до статті 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
З огляду на зміст вищенаведених положень цивільного законодавства доцільним є висновок, що в результаті реалізації між позивачем та його повіреним їхніх взаємовідносин за договорами доручення не відбулося передачі третім особам обов'язку платника (позивача) зі сплати єдиного внеску, що заборонено частиною дев'ятою статті 25 Закону № 2464.
Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев'ятої статті 25 Закону № 2464.
У випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі № 2464 - щодо порядку (способу) виконання обов'язку платника зі сплати єдиного внеску, за умов об'єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом способом виконання такого обов'язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов'язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справах № 817/85/16 (К/9901/22068/18) та від 06.02.2020 року в справі №812/1281/17 (К/9901/39057/18). Як вбачається з матеріалів справи, листами від 08.11.2016 № 01-02-59/1953 та від 22.11.2016 № 01-02-59/2112 позивач довів до відома податковий орган про те, що перерахування у вересні-листопаді 2016 році єдиного соціального внеску по заробітній платі працівників було здійснено ТОВ “Луганськгаз Збут” по договору Доручення № Д-3 від 19.09.2016 та просило зарахувати зазначену оплату в рахунок сплати ЄСВ по ПАТ “Луганськгаз”. Додатками до цих листів були копії договору доручення від 19.09.2016 року № Д-3 (том 1 а.с. 63, 64).
При цьому, своєчасна сплата податку підтверджується платіжними дорученнями (том 1 а.с. 34-62).
Відтак, висновки суду першої інстанції щодо необхідності скасування спірної вимоги у зв'язку із своєчасним виконанням обов'язків щодо сплати ЄСВ є обґрунтованими та такими, що не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не надає оцінку доводам апеляційної скарги в частині сертифікатів ТПП, оскільки такі сертифікати не регулюють та не впливають на спірні правовідносини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апелянтом не доведено суду правомірність прийняття спірної вимоги, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 1240/2560/18 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 25 серпня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 серпня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Л.В. Ястребова