ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 серпня 2020 року м. Київ № 759/9262/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу
ОСОБА_1
доУправління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації
третя особаДепартамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації
провизнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Святошинського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, в якому просить суд:
- визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської РДА у м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни 2 групи та видачі посвідчення інваліда війни неправомірними.
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської РДА у м. Києві встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни 2 групи та видати посвідчення інваліда війни.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19.06.2018 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії передано за підсудністю на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційний припис та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Він приймав участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання статусу інваліда війни з видачею посвідчення встановленого зразка.
У своєму відзиві на адміністративний позов, представник Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, заперечуючи проти позову, вказує, що підставою для надання учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є довідки, що надаються управліннями з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і підтверджують залучення особи до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС із зазначенням назви формування, зміну перебування у зоні відчуження та причинний зв'язок інвалідності із захворюванням, пов'язаним з цією аварією.
Враховуючи, що позивач не надавав підтверджуючих документів щодо залучення його особисто та підприємства, установи, де він працював та звідки був направлений на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС до складу формувань Цивільної оборони, відповідач вважає , що законних підстав для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відсутні.
Представник Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у своєму відзиві на адміністративний позов, зазначає, В архіві Департаменту, під грифом «обмеження доступу», наявні Розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області з питань ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видані починаючи з 26 квітня 1986 року.
Зазначені розпорядчі документи начальника ЦО Київської області містять прямі вказівки щодо організації заходів Цивільної оборони, завдання з цього приводу всім службам Цивільної оборони Київської області, а також обласним організаціям та установам. При цьому вони не містять відомостей щодо залучення до цих робіт конкретних підприємств та окремих громадян.
Враховуючи вищевикладене, оскільки департамент не являється правонаступником Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, у департаменту відсутні правові підстави для видачі довідки про підтвердження залучення до формувань Цивільної оборони конкретних підприємств та окремих громадян..
Вивчивши доводи сторін, викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, які містяться у справі, суд встановив наступне.
Позивач являється учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Має посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, категорія 1.
Відповідно до експертного висновку від « 26» квітня 1993р. позивачу встановлено зв'язок її захворювання з участю у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до довідки МСЕК від « 13»травня 1993р. позивачу встановлено 2 групу інвалідності безстроково.
Відповідно до довідки №06-3987 від « 15» вересня 1992 р. позивач брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
« 11» травня 2018р. позивач звернулась до відповідача із заявою про встановлення статусу інваліда війни 2 групи та видати їй відповідне посвідчення.
Від відповідача було отримано лист № 8025/35-01/22 від « 23» травня 2018р., яким відповідачем відмовлено у наданні статусу інваліда війни, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують факт залучення до формувань цивільної оборони та факт виконання мною заходів по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі таких формувань.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991р. №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків, відтак, на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.
Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 7 Положення про цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 201-78 (далі - Положення), підготовка країни з цивільної оборони проводиться завчасно в мирний час з урахуванням розвитку зброї масового ураження та інших засобів нападу. Цивільна оборона СРСР організовується за територіальним принципом на всій території країни. Загальне керівництво цивільної оборони СРСР здійснює Рада Міністрів СРСР, а безпосереднє керівництво - Міністерством оборони СРСР. Керівництво цивільною обороною на об'єктах народного господарства здійснює керівник такого об'єкту, який виконує свої функції через штаби і служби цивільної оборони
Згідно з п. 12 Положення служби цивільної оборони створюються для виконання інженерно-технічних, медичних та інших спеціальних заходів цивільної оборони, підготовки сил та засобів, а також для забезпечення діяльності невоєнізованих формувань в ході проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Служби цивільної оборони поділялися на загальнорадянські, республіканські, крайові, обласні, районні, міські служби та служби об'єктів народного господарства. Такі служби створювалися з урахуванням рекомендацій керівника цивільної оборони СРСР.
Відповідно до п. 13 Положення силами цивільної оборони СРСР були невоєнізовані формування цивільної оборони та військові частини, а також залучені у відповідності до плану цивільної оборони організації та установи міністерств, відомств і виконавчих комітетів Рад депутатів робітників.
Комплектування невоєнізованих формувань цивільної оборони особовим складом, технікою та матеріально-технічними засобами здійснюється керівниками цивільної оборони і керівниками служб цивільної оборони за рахунок об'єктів народного господарства, на базі яких вони створені.
Згідно з п. 16 Положення до невоєнізованих формувань цивільної оборони можуть в обов'язковому порядку зараховуватися громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, за винятком військовозобов'язаних, які мають мобілізаційні приписи, інвалідів І та ІІ груп, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, а жінок з середньою та вищою медичною освітою - до 2 років.
Громадяни СРСР, зараховані до невоєнізованих формувань, зобов'язані приймати участь в рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних роботах і виконанні інших завдань цивільної оборони.
Таким чином, особа з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи має право на встановлення статусу інваліда війни у разі, якщо вона приймала участь у ліквідації таких наслідків у складі штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони СРСР.
Формування цивільної оборони підлягали створенню на кожному об'єкті народного господарства, мали визначену чисельність, а їх укомплектування здійснювалося за рахунок громадян СРСР. Певна група громадян СРСР могла бути залучена до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони в обов'язковому порядку.
За змістом п. 16 Положення громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону.
Крім того, особа підлягала залученню до штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони певного рівня - загальнорадянського, республіканського, крайового, обласного, районного, міського чи певного об'єкта народного господарства.
Разом з тим, позивачем не надані письмові докази, які б підтверджували його залучення до складу формувань цивільної оборони та направлення на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі одного із формувань Цивільної оборони.
Відтак, відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда війни на законних підставах.
Під час розгляду та вирішення даної справи суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, згідно якого не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Позивач не брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому висновок судів про відмову в задоволенні цього позову є обґрунтованим.
Відповідні правові позиції викладені також в постановах Верховного суду України від 7 червня 2018 р. № 377/797/17, від 27 лютого 2018 р. справа № 368/1579/14.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних причин.
Враховуючи викладене, суд визнає, що відповідач, відмовляючи позивачу у встановленні статусу інваліда війни, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, та дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем. Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність дій, що оскаржувалися позивачем.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 14-Б, код ЄДРПОУ 37498541), третя особа Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 21) про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур