Єдиний унікальний № 324/427/20 Головуючий в 1 інст. Каретник Ю.М.
Провадження №33/807/523/20 Доповідач в 2 інст. Дадашева С.В.
Категорія ч.1 ст. 130 КУпАП
27 липня 2020 року місто Запоріжжя
Суд апеляційної інстанції у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Дадашевої С.В., за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Богдана В.М. розглянув в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , за апеляційною скаргою останнього на постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 27 червня 2020 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований і проживає у АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 (десять тисяч двісті) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 420,40 грн.
Згідно з постановою суду, 28 березня 2020 о 22 годині 40 хвилин в АДРЕСА_2, водій ( ОСОБА_1 ) керував автомобілем ВАЗ 2103, д.н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп'яніння: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей, мова нечітка, нестійка хода. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. Водій відсторонений від керування транспортним засобом. Даний факт зафіксовано на нагрудну камеру №3, яка стоїть на балансі в Пологівському ВП, чим порушив п.2.5 ПДР.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати, а провадження в справі закрити.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, не сприяв повному, всебічному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Також апелянт зазначає, що суд у якості доказів його провини взяв до уваги відеозапис, з якого, на думку суду, вбачається, що після зупинки автомобіля поліцейськими із водійського сидіння хтось перелазить на заднє сидіння автомобіля.
Апелянт вважає, що це неналежний доказ, так як, з відеозапису вбачається, що після зупинки автомобіля через заднє скло у світі фар було видно рухи головами осіб, які сиділи на задньому сидінні і більше нічого конкретно не видно.
Проте, суд першої інстанції взяв до уваги не те, що дійсно відображено на відео, а процитував твердження поліцейського, якому здалося, що хтось перелазив у автомобілі з сидіння водія на заднє сидіння.
Більш того, доданий до адміністративного матеріалу відеозапис спростовує час, місце та суть вчиненого адміністративного правопорушення. Місцем події є зовсім інша місцевість, час також інший ніж вказаний у протоколі
Відеозапис, який доданий до матеріалу про адміністративне правопорушення, який зафіксований за допомогою відеокамери, закріпленої на форменому одязі працівника поліції, не підтверджує ані факт керування ним транспортним засобом, ані факт ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки, тобто на вул.Л.Українки у м.Пологи.
З відео вбачається, що коли поліцейські підійшли до автомобіля, він сидів на задньому сидінні.
Той факт, що хтось перелазив у автомобілі з сидіння водія на інше, не підтверджується відеозаписом, і більш того, ОСОБА_2 після зупинки автомобіля пересідав з водійського крісла на пасажирське.
Вказаний відеозаписніяким чином не підтверджує факт керування ним транспортним засобом.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що «Переліком технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху», затвердженого Наказом МВС від 01 березня 2010 року №33, який є чинним, чітко визначений виключний перелік технічних засобів для фіксування порушень ПДР, серед який власний мобільний телефон чи власна відеокамера, відео реєстратор відсутні.
З відео, доданого до протоколу вбачається, що відеофіксування було здійснено із кількох пристроїв, проте у протоколі вони зазначені не були.
Суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог законодавства.
Також апелянт зазначає, що у протоколі не зазначено місце вчинення адміністративного правопорушення, тобто, зазначено, що місцем вчинення адміністративного правопорушення є АДРЕСА_2 , у той час коли він відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у Пологівській ЦРЛ, яка розташована на вул. Імені Героя України Сацького, що підтверджується поясненнями особи, яка складала протокол, відеозаписом та показаннями свідків.
Підтвердженням того, що медичний заклад знаходиться на вул. ім Героя України Сацького в м. Пологи, слугує Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та осіб - підприємців та громадських формувань.
Крім того, у протоколі не викладено суть адміністративного правопорушення, а саме: не відображено місце вчинення адміністративного правопорушення. У протоколі зазначено про те, що ОСОБА_3 , відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у м Пологи, вул. Л. Українки, буд 166, а з матеріалів справи, пояснень свідків та поліцейського вбачається, що він відмовився від проходження медичного огляду на стан сп'яніння у Пологівській ЦРЛ на вул. Сацького міста Пологи, у присутності свідків.
Факт відмови від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу (по вул. Л. Українки, 166) не підтверджується наявними доказами у справі. Свідки, допитані у судовому засіданні, та поліцейський підтвердили той факт, що відмову від проходження огляду він висловив не на місці зупинки, а у Пологівській ЦРЛ по вул. Сацького м.Пологи.
Суд першої інстанції у постанові зазначив про те, що з відео, доданого до адміністративного матеріалу, вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки автомобіля, тобто на вул.Л Українки, буд 166 м.Пологи. Проте факт того, що він поїхав з поліцейськими до медичного закладу, спростовує таку відмову.
Також апелянт зазначає, що суд не взяв до уваги те, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки авто повинна була засвідчена у присутності двох свідків, яких на місці зупинки авто не було.
Також, суд не звернув увагу на те, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки автомобіля не тягне за собою відповідальність передбачену ч.1 ст 130 КУпАП, тому, що відповідно до вимог ч.3 ст. 266 КУпАП, у разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, або в разі незгоди з його результатами, огляд проводиться у закладах охорони здоров'я.
Таким чином, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що в порушення вимог вказаної норми закону, у протоколі серії ОБ № 062197 місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення не відповідають дійсності, тому що відмова від проходження медичного огляду на стан сп'яніння відбулася лише на території медичного закладу, розташованого по вул.Сацького м. Пологи, а не на вул. Л. Українки, як вказано у протоколі.
Судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що поліцейським було порушено вимоги ч.2 ст. 266 КУпАП та розділу 2 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Так, суд першої інстанції зазначив, що чинне законодавство не містить чіткого переліку саме конкретних фраз, які мають використовуватись при висловленні пропозиції пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі.
Апелянт вважає, що таке твердження суду є необґрунтованим, оскільки вимоги ч. 2 ст. 266 КУпАП та розділ 2 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» містять чітке визначення, а саме: «Перед проведенням огляду на стан сп'яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки» (п.5 розд II Інструкції),
Із відеозапису вбачається, що поліцейський запропонував на місці зупинки апелянту «Давайте подихаємо». У судовому засіданні поліцейський також чітко не зміг пояснити, як саме він запропонував пройти огляд на стан сп'яніння.
Вказана термінологія «Давайте подихаємо» є недопустимою, тому, що процедура проходження огляду на стан сп'яніння чітко визначена на законодавчому рівні і термінологія «Давайте подихаємо», «Продуття алкотестеру» (як вказав поліцейський у судовому засіданні) ні законом, ні іншими нормативними актами не передбачена.
Також апелянт зазначає, що допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 (яка є медичним працівником) повідомила, що вона не пам'ятає ні дати ні часу, коли привезли поліцейські у приймальне відділення особу. Чи був це ОСОБА_3 чи інша особа, вона не знає. Поліцейські запитали цю особу «ти будеш дихати?». При ній поліцейські його ні по імені ні прізвище не називали, і хто це був вона не знає. Впізнати цю особу вона не може. Відбувалося це на території Пологівської ЦРЛ по АДРЕСА_1 . Протокол вона не читала.
Аналогічні показання надала свідок ОСОБА_5 яка також протокол не читала. Проте показання вказаних свідків, які не змогли назвати особу, яка відмовлялася від проходження огляду на стан сп'яніння, суд залишив поза увагою.
В порушення вимог вищевказаного пункту Інструкції, замість інформування про порядок застосування спеціального технічного засобу, поліцейський склав протокол з порушенням вимог вказаних нормативних актів.
Суд першої інстанції, на думку апелянта, безпідставно відхилив його показання та показання ОСОБА_2 , який підтвердив той факт, що апелянт не керував автомобілем.
Також, суд у якості доказів того, що саме апелянт керував транспортним засобом, узяв лише протокол, складений поліцейським, та його пояснення у суді, та не врахував, що поліцейський є зацікавленою особою у справі.
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи, і не може вважатися беззаперечним доказом вини особи.
Заслухавши пояснення особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Богдана В.М., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в апеляційній скарзі, переглядаючи оскаржувану постанову в межах поданої апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався при розгляді справи.
Висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 судом виконані вимоги ст.ст.280, 283 КУпАП та повно, всебічно з'ясовані обставини справи, дотримані вимоги закону щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення.
Суд дійшов правильного висновку про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, в повному обсязі підтверджена даними, що містяться: у протоколі про адміністративне правопорушення серії ОБ № 062197 від 28 березня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_1 у зазначений час керував транспортним засобом «ВАЗ 2103, д.н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп'яніння: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей, мова нечітка, нестійка хода, від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився в присутності двох свідків; зі змістом протоколу ознайомлений, будь-яких зауважень чи клопотань не заявляв; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; актом огляду; письмовими поясненнями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 від 28 березня 2020 року, згідно з якими, ОСОБА_1 працівниками поліції, у зв'язку із наявністю в останнього ознак алкогольного сп'яніння, було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатору «Alkotest Drager» та в медичному закладі, проте останній відмовився від проходження такого огляду; DVD-диском з відеозаписом, з якого вбачається, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ 2103, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та у салоні автомобіля окрім ОСОБА_1 знаходилась лише дівчина у якості пасажира.
Зазначені докази у їх сукупності підтверджують те, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, при викладених в постанові суду обставинах.
Висновки суду першої інстанції, викладені у постанові, є обґрунтованими, належним чином вмотивованими та повністю відповідають фактичним обставинам справи та містяться відповіді .
При апеляційному розгляді ОСОБА_1 пояснив, що свою вину він не визнає. 28 березня 2020 року він разом із друзями відпочивали у нього вдома. Пізніше до них приєднався ОСОБА_2 . Вони з дівчиною на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_2 поїхали на автозаправну станцію по цигарки. При цьому, за кермом його автомобіля був саме ОСОБА_2 . Він разом із ОСОБА_8 , прізвище якої він не знає, оскільки тільки в той вечір вони познайомилися, сидів на задньому сидінні автомобіля. Купили сигарки, побачили поліцейських, які подали сигнал, щоб зупинитись. ОСОБА_2 зупинив автомобіль, щоб не порушувати Правила дорожнього руху. Коли ОСОБА_2 зупинив автомобіль, то виявив, що забув вдома посвідчення водія. Тоді, щоб не бути притягнутим до відповідальності за керування автомобілем без посвідчення водія, він пересів на переднє пасажирське сидіння. Поліцейський, який зупинив автомобіль, підійшов відразу до нього і сказав, що він бачив, як той перелазив на пасажирське сидіння. Він дійсно відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння із-за конфлікту з поліцейським. Коли поліцейські повезли його до лікарні для проходження огляду на стан сп'яніння, автомобіль відігнав до нього додому ОСОБА_2 .
Доводи апелянта про те, що він не був за кермом, спростовуються матеріалами справи та відеозаписом, який був відтворений при апеляційному розгляді, з першого файлу якого вбачається, що ОСОБА_1 спочатку не заперечував, що був за кермом, але казав, що поліція це не доведе. Про ОСОБА_2 він взагалі не казав. З відеозапису вбачається, що в салоні автомобіля окрім ОСОБА_1 знаходилась лише дівчина та сам ОСОБА_1 . Порушень з боку поліцейських при оформленні адміністративного матеріалу не вбачається.
Твердження ОСОБА_1 про те, що відеофіксування було здійснено із кількох пристроїв, проте у протоколі вони зазначені не були, є непереконливими та спростовуються самим протоколом, у якому зафіксовано, що відеофіксація здійснювалась на нагрудну камеру №3, яка стоїть на балансі в Пологівському ВП. Використання таких камер не суперечить вимогам закону та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року №1026 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 січня 2019 року за №28/32999.
Доводи апелянта про те, що у протоколі неправильно зазначено місце вчинення адміністративного правопорушення, спростовуються матеріалами справи, згідно з якими, керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння ОСОБА_1 у АДРЕСА_2, де і був зупинений транспортний засіб під його керуванням працівниками поліції.
Вищевказаним записом підтверджується те, що саме на місці зупинки автомобіля поліцейський вперше запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння і останній вперше відмовився від проходження такого огляду. Також на місці зупинки транспортного засобу поліцейський роз'яснив ОСОБА_1 його права. На викладене обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції в своїй постанові.
Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складений з дотриманням вимог ст.256 КУпАП та має всі необхідні для розгляду справи відомості, передбачені цією статтею.
Ознаки сп'яніння, які були встановлені у ОСОБА_1 поліцейськими, зазначені не тільки в протоколі, а й у доданому до протоколу Акті огляду, який ОСОБА_1 відмовився підписувати, та у направленні на огляд.
Протокол про адміністративне правопорушення та додані до цього протоколу докази узгоджуються між собою та у своїй сукупності підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення.
Твердження ОСОБА_1 про те, що поліцейським порушено вимоги ч.2 ст.266 КУпАП та розділу 2 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», є безпідставними.
При дослідженні матеріалів справи, в т.ч. при перегляді відеозапису, порушень з боку поліцейських, які оформлювали адміністративний матеріал, не встановлено.
Показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в судовому засіданні суду першої інстанції, на які посилається апелянт, жодним чином правильності висновків суду не спростовують. Вказані свідки підтвердили той факт, що хлопець, якого привозили поліцейські до лікарні, відмовився проходити огляд на стан сп'яніння. Обличчя хлопця вони не пам'ятають, до відділення він не заходив. Протокол вони підписували.
Сам ОСОБА_9 не заперечує факту своєї відмови проходити медичний огляд на стан сп'яніння.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі з'ясував обставини справи, дослідив всі докази, які наявні в матеріалах справи, надав цим доказам належну оцінку та прийшов до правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
При цьому суд обґрунтовано критично поставився до показань свідка ОСОБА_2 про те, що саме він був за кермом автомобіля, оскільки ці показання суперечать фактичним обставинам справи і дослідженим доказам. З відеозапису не вбачається, що окрім ОСОБА_1 та невідомої дівчини ще хтось знаходився у автомобілі.
Оскаржувана постанова суду містить всі відомості, передбачені ст.283 КУпАП.
При накладенні адміністративного стягнення суд дотримався вимог ст.33 КУпАП, оскільки врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини і наклав стягнення у межах, встановлених цим Кодексом.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи, не встановлено.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 27 червня 2020 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду С.В. Дадашева
Дата документу Справа № 324/427/20