19 серпня 2020 року м. Дніпросправа № 340/278/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 р. (суддя Пасічник Ю.П.) в справі № 340/278/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплати боргу (недоїмки) № Ф-5426-17 від 08.07.2019 р., якою їй визначено суму боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) в розмірі 40 769,76 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 р. позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-5426-17 від 08.07.2019 р. в сумі 5508,36 грн., в іншої частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на неврахування судом першої інстанції, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичну особу-підприємця. Та обставина, що позивач протягом періоду перебування у статусі фізичної особи-підприємця була в трудових відносинах з Кіровоградською дирекцією АТ «Укрпошта» з лютого 2019 р. по грудень 2019 р. не звільняє позивача від обов'язку сплати єдиного внеску. Позивачем за період 2013-2017 р.р. не подавались звіти, позивач не зверталась із заявою про зняття з обліку як платника ЄСВ.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань період з 01.09.2008 р. по 28.08.2019 р. позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, починаючи з 31.12.2015 р., за відповідачем обліковується заборгованість з єдиного внеску.
08.07.2019 р. відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5426-17 щодо сплати єдиного внеску в сумі 40 769,76 грн.
Також судом першої інстанції встановлено, що позивач протягом періоду перебування у статусі фізичної особи-підприємця перебувала у трудових відносинах (була найманим працівником) з Кіровоградською дирекцією АТ «Укрпошта» з лютого 2019 р. по грудень 2019 р.
Враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом в постанові від 04.12.2019 р. в справі № 440/2149/19, яка полягає у тому, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність нарахування позивачеві до сплати єдиного внеску за 2019 р. в сумі 5508,36 грн.
В іншій частині суд першої інстанції вважав обґрунтованим визначення позивачу суми боргу з єдиного внеску, зазначивши, зокрема, про помилковість доводів позивача щодо відсутність обов'язку сплачувати страхові внески в період перебування у відпустці по догляду за дитиною, оскільки такі доводи суперечать положенням Закону № 2464-VI.
Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині скасування вимоги на суму 5508,36 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 01.09.2008 р.
28.08.2019 р. проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності за власним рішенням.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, починаючи з 31.12.2015 р., за відповідачем обліковується заборгованість з єдиного внеску.
ГУ ДФС у Кіровоградській області 08.07.2019 р. прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5426-172, якою вимагається від ОСОБА_1 сплатити суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка становить 40 769,76 грн.
Також судом встановлено, що в період з січня 2013 р. по жовтень 2015 р. позивач отримувала допомогу до догляду за дитиною, що підтверджено довідкою УПСЗН Подільської районної у м. Кропивницький ради.
Відповідно до довідки Кіровоградської дирекції АТ «Укрпошта» № 74 від 28.01.2020 р. позивач з лютого 2019 р. по грудень 2019 р. перебувала в трудових відносинах з Кіровоградською дирекцією АТ «Укрпошта» та за неї сплачено ЄСВ в розмірі 22%.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є правомірність нарахування єдиного внеску фізичній особі-підприємцю, який не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує доходу від підприємницької діяльності, та одночасно перебуває у трудових відносинах з юридичною особою, якою утримується із заробітної плати такої особи єдиний внесок.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI), відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI).
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI).
Також платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Верховним Судом в постанові від 04.12.2019 р. в справі № 440/2149/19 висловлена правова позиція, яка полягає у тому, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Таким чином, зважаючи на те, що позивач в період з лютого по грудень 2019 р. була найманим працівником, тобто була застрахованою особою, а платником єдиного внеску (роботодавцем) за неї сплачувався єдиний внесок щомісячно, суд погоджує висновок суду першої інстанції в частині протиправності оскарженої вимоги в частині суми ЄСВ в розмірі 5508,36 грн.
Доводи апелянта стосовно того, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичну особу-підприємця, а факт перебування позивача в трудових відносинах з Кіровоградською дирекцією АТ «Укрпошта» з лютого 2019 р. по грудень 2019 р. не звільняє позивача від обв'язку сплати єдиного внеску, спростовані приведеною вище правовою позицією Верховного Суду, яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України має враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 р. в справі № 340/278/20 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 р. в справі № 340/278/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 19.08.2020 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 19.08.2020 р.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко