19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/4370/17
касаційне провадження № К/9901/2433/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2019 (головуючий суддя: Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 (головуючий суддя: Шурко О.І., судді: Степанюк А.Г., Ганечко О.М.) у справі №826/4370/17 за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплун Юрія Вікторовича, треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про визнання протиправним і скасування рішення,
У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі - відповідач), треті особи: ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (далі - ПАТ «НАСК «ОРАНТА»), в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3150362 від 23.09.2016 (09:17:11) щодо державної реєстрації права власності на квартиру (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 665935580000) за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору, серія та номер:825, виданого 24.06.2015, видавник: Левчук І.І., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; договір про внесення змін до іпотечного договору, серія та номер: 1052, виданий 12.08.2015, видавник Левчук І.І., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час здійснення державної реєстрації права власності в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) мало місце порушення відповідачем вимог Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV), зокрема, оскаржуване рішення прийнято без належного встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2019, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачу роз'яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскарження рішення про державну реєстрацію права власності за третьою особою квартири безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо користування, розпорядження та володіння нерухомим майном. Таким чином суди дійшли висновку, що спір направлений на захист прав цивільних, а отже виходячи із суб'єктного складу сторін та характеру спірних правовідносин такий підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу у якій просить суд касаційної інстанції скасувати ці рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржник стверджує, що у цій справі відсутній спір про право позаяк дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії приватного нотаріуса, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень. Відповідно, захист прав та інтересів відповідної особи від наслідків рішень, прийнятих суб'єктом владних повноважень з порушеннями, що полягають у перевищенні повноважень, недотриманні строків, порядку та процедури, у мов та інших визначених законодавством особливостей вчинення реєстраційних дій, є завданням адміністративного судочинства та має розглядатися у встановленому КАС України порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18.08.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Інші учасники процесу правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.09.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. прийнято рішення №31530362 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру загальною площею 78,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру. Позов подано на захист порушеного права власності на спірну квартиру.
Отже, між позивачем та третьою особою у справі існує спір про право власності на об'єкт нерухомого майна, що унеможливлює вирішення заявлених позовних вимог у порядку адміністративного судочинства.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.
Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17).
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, позаяк приватний нотаріус, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації права іншої особи, а не позивача.
Належним відповідачем у такому спорі має бути особа, реєстрацію речового права якої оскаржує позивач. Участь нотаріуса як співвідповідача, в разі, якщо позивач вважає його винним у порушенні його прав, не змінює приватноправового характеру цього спору.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
З огляду на те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правового договору (іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Верховний Суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є правильним.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо підсудності цього спору господарському суду.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 у справі №826/4370/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С. М. Чиркін
О. П. Стародуб
В. М. Шарапа