Ухвала
13 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 462/6060/19
провадження № 61-11793ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі - ЛМКП «Львівтеплоенерго») на його користь 93 270,18 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 травня 2018 року по 03 липня 2019 року.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що з 03 лютого 2005 року він працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», в тому числі з 18 лютого 2014 року на посаді ізолювальника з термоізоляції п'ятого розряду з обмурівки та теплоізоляції спеціалізованого ремонтно-будівельного цеху. 03 травня 2018 року наказом №247-к він був звільнений з роботи на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням. Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 20 лютого 2019 року було стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на його користь 37 307,61 грн недоплаченої заробітної плати та 43 549,86 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. 03 липня 2019 року відповідач добровільно сплатив йому нараховані суми, тому він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Він подав до суду розрахунок, згідно з яким розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становив 93 270,18 грн.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 травня 2018 року по 03 липня 2019 року в розмірі 93 270,18 грн без врахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року апеляційну скаргу ЛМКП «Львівтеплоенерго» залишено без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада 2019 року - без змін.
06 серпня 2020 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до Львівського апеляційного суду.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.
Ціна позову в цій справі становить 93 270,18 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 462/6060/19 є малозначною в силу вимог закону.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ЛМКП «Львівтеплоенерго» обґрунтувало тим, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки при розгляді цієї категорії справ суди ухвалюють протилежні за висновками рішення. В оскаржуваних судових рішеннях суди не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 щодо застосування принципу співмірності при визначенні суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню. Справа становить значний суспільний інтерес, тому що в провадженні судів України перебуває понад вісімдесят аналогічних спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за участю ЛМКП «Львівтеплоенерго». Також справа має виняткове значення для ЛМКП «Львівтеплоенерго», оскільки підприємство є комунальним і фінансовий тягар, спричинений задоволенням необґрунтовано завищених позовних вимог суттєво відобразиться на стабільності діяльності теплопостачального підприємства.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15. За вказаною постановою суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою критеріїв. Тобто вказаним судовим рішенням Верховного Суду визначено підстави та умови, за наявності яких суд має право, а не імперативний обов'язок зменшувати розмір присудженого позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Такі обставини оцінюються судом в кожному конкретному випадку.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення, тому що це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Наявність значної кількості судових справ, у яких заявник є відповідачем, не свідчить про значний суспільний інтерес цієї справи, оскільки рішення в ній створює юридичні наслідки лише для двох осіб - сторін справи, а саме позивача як звільненого працівника підприємства та відповідача як роботодавця цього працівника. Доводи заявника про те, що справа має виняткове значення для підприємства, оскільки воно є комунальним, а отже фінансовий тягар, спричинений задоволенням необґрунтовано завищених позовних вимог суттєво відобразиться на стабільності його діяльності, також є неспроможними, оскільки визначення обґрунтованості позовних вимог є прерогативою суду, який на підставі встановлених обставин та наявних у справі доказів дає правову оцінку вимогам позивача, незгода з висновками суду щодо обсягу задоволених позовних вимог не є підставою для перегляду малозначної справи в касаційному порядку та не дає підстав для висновку про винятковість справи для заявника.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Зазначення у постанові Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ЛМКП «Львівтеплоенерго» про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
М. Ю. Тітов