Головуючий у суді першої інстанції: Бабко В.В.
Єдиний унікальний номер справи № 754/12514/19
Апеляційне провадження №22ц/824/ 8759/2020
13 серпня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Савченка С.І.,, Яворського М.А.
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року (про забезпечення позову) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У серпні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про стягнення заборгованості.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
До суду першої інстанції, 28 січня 2020 року, надійшла заява від представника позивача - адвоката Радченко Вікторії Юріївни про забезпечення позову, відповідно до якої вона просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме групу нежитлових приміщень № 4,5 в літ. "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1887212380000, площею 90,6кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яким володіє ОСОБА_1 у частці 66/100, і нерухоме майно, яке складається із групи нежитлових приміщень № 1,2,3 в літ. "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1887196280000, площею 267.4кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яким володіє ОСОБА_1 у частці 66/100.
У заяві зазначала, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити виконання рішення суду, враховуючи що відповідачем здійснено відчуження корпоративних прав та прав власності на інше нерухоме майно, інших активів, існує досить висока ймовірність того факту, що відповідач в будь - який момент може здійснити відчуження нерухомого майна на користь інших осіб, і за таких обставин, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року заяву задоволено.
Накладено арешт на 66/100 частин нерухомого майна - група нежитлових приміщень № 4,5 в літ. "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1887212380000, за адресою: АДРЕСА_1 , яким володіє ОСОБА_1 .
Накладено арешт на 66/100 частин нерухомого майна - група нежитлових приміщень № 1,2,3 в літ. "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1887196280000, за адресою: АДРЕСА_1 , яким володіє ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права. В апеляційній скарзі зазначав, що вартість майна на яке накладено арешт, значно перевищує суму боргу, яку просить стягнути позивач, а відтак заходи забезпечення позову не відповідають критерію співмірності, крім того, суд постановив ухвалу на припущеннях, будь-яких доказів того, що він збирається розпорядитися майном суду не надано, як і те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 13 серпня 2020 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Від представника позивача ОСОБА_2 , адвоката Бандуристого Р.С. на адресу апеляційного суду 13 серпня 2020 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на обмеження встановлені КМ України у зв'язку із карантином через хворобу COVID- 19, разом з тим до клопотання будь-яких доказів на підтвердження того, що представник позивача, або позивач, перебувають на самоізоляції у зв'язку із хворобою і не можуть прибути у судове засідання не надано, а відтак клопотання про відкладення розгляду справи є безпідставними, з огляду на роз'яснення Верховного Суду щодо розгляду справ під час карантину (Постанова КГС ВС від 16 липня 2020 року справа 924/369/19).
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
У провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 1 136 394,81 грн.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, до яких, в томі числі, відносяться і такі види як накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії.
Згідно з ч. 3 ст.150 цього ж Кодексу заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.4 постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Згідно ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Судовий захист повинен бути ефективним, що вимагає ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Як видно із матеріалів справи, між сторонами існує спір, зокрема щодо стягнення суми боргу в розмірі 1 136 394,81 грн.
Аналіз обставин справи свідчить про те, що відповідач може відчужити об'єкт нерухомого майна у власність інших осіб, крім того, доказів, що відповідач має кошти на рахунках у банківських установах в достатній кількості для погашення боргу, матеріали справи не містять, внаслідок чого виконання рішення суду у разі задоволення позову, стане неможливим.
З метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд правильно вважав, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки у разі вчинення будь-яких дій відносно нерухомого, пов'язаних із розпорядженням або відчуженням, у випадку задоволення позову ОСОБА_2 , виконання рішення суду може бути утруднено, або взагалі буде неможливим.
Разом з тим, суд при вирішенні питання про забезпечення позову не врахував вартість майна, на яке накладається арешт, та положення ст. 48 , ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року).
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.
У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини в пілотному рішенні «Іванов проти України», право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). Необґрунтована затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення становить порушення Конвенції (рішення у справі «Бурдов проти Росії»).
Враховуючи наведене, в даному випадку забезпечення позову щодо нерухомого майна (нежитлові приміщення: 66\100 частин майна, яке складається з групи нежитлових приміщень № 4,5 в літ. "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1887212380000, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 981 000 грн), яке належить на праві власності ОСОБА_1 є втручанням у право відповідача на мирне володіння майном.
Натомість, таке втручання є не тільки виправданим, але й необхідним, оскільки воно спрямовано на забезпечення виконання рішення суду. Крім того, таке забезпечення не перешкоджає відповідачу вільно володіти та користуватись майном. Ці обставини свідчать про те, що такий вид забезпечення позову щодо нерухомого майна відповідає ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та не порушує ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши заяву про забезпечення позову, її обґрунтування та додані до неї матеріали у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, з урахуванням підстав ризиків невжиття заходів забезпечення позову та їх доказів, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, вид пропонованого забезпечення позову, дійшов правильного висновку про необхідність задоволення заяви і вжиття заходів забезпечення позову.
Разом з тим, враховуючи наявні в матеріалах справи звіти щодо оцінки майна, та положення ст.ст. 48 , 50 Закону України «Про виконавче провадження» , колегія суддів вважає, що накладення арешту на майно, яке складається з групи нежитлових приміщень № 4,5 в літ. "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1887212380000, за адресою: АДРЕСА_1 , (вартістю 1 981 000 грн), буде співмірним із заявленими позовними вимогами та достатнім для забезпечення виконання майбутнього рішення суду.
В частині накладення арешту на інше нерухоме майно, яке складається з групи нежитлових приміщень № 1,2,3 в літ. "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1887196280000, за адресою: АДРЕСА_1 ,вартістю 5 228 000 грн, яким володіє ОСОБА_1 , колегія суддів вважає за можливим ухвалу суду в цій частині скасувати, враховуючи, що в даному випадку забезпечення позову не відповідає критерію співмірності заявленим позовним вимогам.
Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом норм ст. 154 ЦПК України, колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на те, що доказів завдання можливих збитків відповідачу в разі відмови у позові ОСОБА_3 , апелянт суду не надав.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року (про забезпечення позову) в частині накладення арешту на 66\100 частин нерухомого майна, яке складається з групи нежитлових приміщень № 1,2,3 в літ. "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1887196280000, за адресою: АДРЕСА_1 ,вартістю 5 228 000 грн, яким володіє ОСОБА_1 скасувати.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлений 18 серпня 2020 року.
Головуючий
Судді