03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 758/7664/16
Головуючий у першій інстанції - Ларіонова Н.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3315/2020
12 серпня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві, Третя Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_12 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно, -
У січні 2006 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_13 , який в подальшому неодноразово уточнювався та в остаточній редакції (від 22 серпня 2014 року) просив:
1) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 видане 02 жовтня 2004 року державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_15 ;
2) визнати за позивачем право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , з приміщеннями житлового будинку під літерою «А», що зазначені в технічному паспорті 1984 року згідно акту прийняття будинку в експлуатацію: квартири № 2 (2-1 коридор площею 5,7 кв.м. , 2-2 коридор площею 5,7 кв.м., 2-3 житлова кімната площею 11,00 кв.м., 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв.м., 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв.м., 2-6 кухня площею 9,2 кв.м., 2-7 санвузол площею 4,1 кв.м) житловою площею 40,0 кв.м, загальною площею 64,7 кв.м; та квартири № 3 ( мансарда ) ( 3-1 кухня площею 6,7 кв.м., 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., 3-3 житлова кімната площею 16,3 кв.м, 3-4 ванна кімната 4,1 кв.м, 3-5 прихожа площею 8,9 кв.м, 3-6 житлова кімната площею 5,2 кв.), житловою площею 41,1 кв.м, загальною 125,кв.м; сарай під літерою «Б», погріб під літерою «Б», сарай під літерою «Г», погріб під літерою «Г», споруди 1-3, забор І, ворота, вбиральня під літерою «В»;
3) виділити ОСОБА_16 приміщення квартири № 1 : 1-1 площею 4,1 кв.м, 1-2 площею 8,1 кв.м, 1-2 площею 16,4 кв.м, 1-4 площею 7,8 кв.м, 1-5 площею 4,3 кв.м, житловою 24,2 кв.м, загальною 40,7.
Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що згідно рішення виконкому Подільської районного ради м. Києва від 16 лютого 1959 року та договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку від 08 квітня 1959 року за № 2558, укладеного між позивачем та виконкомом Подільської райради м. Києва, посвідченого 12 травня 1959 року державним нотаріусом 8-ої київської державної нотаріальної контори, позивачу під забудову було надано земельну ділянку площею 600 кв.м по АДРЕСА_1 .
Позивач вказував, що на даній земельній ділянці почав будівництво 1-поверхового будинку, що мав складатись з трьох кімнат та кухні, житловою площею 60 кв.м. При готовності будинку на 60% за договором дарування, посвідченим 04 грудня 1963 року державним нотаріусом 8-ої Київської державної нотаріальної контори, позивач подарував ОСОБА_14 1/3 частку недобудованого одноповерхового будинку, що становило 1 кімнату, та після укладання такого договору кожний з них самостійно приступив до добудови своєї відокремленої частки будинку.
Позивач зазначав, що ОСОБА_14 були збудовані приміщення, що становили квартиру № 1 , а він за свої кошти добудував будинок першого поверху приміщеннями, що становили квартиру № 2 . Відповідно до плану будинку в технічному паспорті станом на 14 вересня 1976 року будинок складався з 2 кімнат.
ОСОБА_3 вказував, що за спільною заявою співвласників в 1978 році ОСОБА_14 добудувала ванну кімнату, а він протягом 1974-1984 років для поліпшення житлових умов прибудував мансарду, що складається з житлових та нежитлових приміщень та утворює квартиру № 3 .
Також позивач посилався, що рішенням виконкому Шевченківської райради від 28 вересня 1984 року № 1000 затверджено акт прийняття будинку в експлуатацію, що складався з квартири №№ 1,2 та мансарди, після чого реєстрація будинку була здійснена згідно договору дарування недобудованого приміщення станом на 1963 рік і при цьому не було враховано, що власниками станом на 1984 рік вже були проведені роботи відповідно до своїх часток власності і з врахуванням добудови приміщень частки 1/3 та 2/3 не були ідеальними по відношенню до побудованих кожним власником приміщень, які знаходились у них в користуванні.
Окрім того, позивач зазначав, що займав відокремлені квартири №№ 2,3 та що ОСОБА_14 , яка займала ізольовану квартиру № 1 , визнавала його право на прибудовані приміщення і спору між ними з цього приводу не існувало.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 померла, після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її спадкоємцю за заповітом ОСОБА_17 державним нотаріусом 3-ої Київської державної нотаріальної було видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку даного будинку, проте позивач вважає, що дане свідоцтво на спадщину є недійсним, оскільки видане на більшу частку будинку, ніж відповідач ОСОБА_17 має право.
Не погоджуючись з обставинами, викладеними у первісному позові, у лютому 2006 року відповідач ОСОБА_17 через свого законного представника ОСОБА_18 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі, та ухвалою від 07 листопада 2014 року провадження у справі на підставі ст.201 ч.1 п.1 ЦПК України (2004 року) було зупинено в зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , до залучення правонаступників.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 08квітня 2016 року первісний позов був виділений у окреме провадження.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року, додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року та ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року позовна заява ОСОБА_17 була задоволена. А саме, спірне домоволодіння АДРЕСА_1 було розділене в натурі. ОСОБА_16 було виділено 1/3 частину домоволодіння, яка складається з наступних приміщень: 1-1 коридор площею 4,1 кв.м., 1-2 кухня площею 8,1 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв.м., 1-4 житлова кімната площею 7,8 кв.м., 1-5 ванна кімната площею 4,3 кв.м., 3-3 приміщення мансарди площею 16,3 кв.м. решта приміщень житлового будинку та всі господарські споруди були виділені ОСОБА_11 та ОСОБА_2 та стягнуто з останніх в рівних частинах на користь ОСОБА_17 11 497,00 грн. компенсації вартості виділеного майна та вартості ідеальної частки. В позові до ОСОБА_7 було відмовлено.
Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року було вирішено питання про розподіл судових витрат, а ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року було виправлено описку в частині розміру частки, яка виділяється відповідачкам, а саме було зазначено 2/3 частини спірного домоволодіння замість 1/3 частини.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року було вирішено питання судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року провадження у справі по перегляду рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року за вище зазначеним позовом про розподіл спірного домоволодіння в натурі за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_11 було зупинено до набрання чинності рішення суду у даній справі (№ 758/7664/16-ц).
Правонаступники позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_11 та ОСОБА_2 подали уточнену редакцію позову, в якому просили:
1) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_17 державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Марущак С.В.;
2) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини, яка належала ОСОБА_3 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з наступних приміщень: 2-1 коридор площею 5,7 кв.м., 2-2 коридор площею 5,7 кв.м., 2-3 житлова кімната площею 11,00 кв.м., 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв.м., 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв.м., 2-6 кухня площею 9,2 кв.м., 2-7 санвузол площею 4,1 кв.м. та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв.м., 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., 3-3 житлова кімната площею 5,2 кв.м., а також сарай під літерою «Б» з погребом під ним, сарай під літерою «Г» з погребом під ним, вбиральня під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка.;
3) визнати за ОСОБА_11 право власності на 1/2 частини, яка належала ОСОБА_3 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з наступних приміщень: 2-1 коридор площею 5,7 кв.м., 2-2 коридор площею 5,7 кв.м., 2-3 житлова кімната площею 11,00 кв.м., 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв.м., 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв.м., 2-6 кухня площею 9,2 кв.м., 2-7 санвузол площею 4,1 кв.м. та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв.м., 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., 3-3 житлова кімната площею 5,2 кв.м., а також сарай під літерою «Б» з погребом під ним, сарай під літерою «Г» з погребом під ним, вбиральня під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка.;
4) визнати за ОСОБА_17 право власності на квартиру АДРЕСА_8 , яка складається з наступних приміщень: 1-1 коридор площею 4,1 кв.м., 1-2 кухня площею 8,1 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв.м., 1-4 житлова кімната площею 7,8 кв.м., 1-5 ванна кімната площею 4,3 кв.м.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_11 та ОСОБА_2 , які є правонаступниками ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_11 подала апеляційну скаргу відповідно до якої просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_11 та ОСОБА_2 а саме:
1) визнати недійсним свідоцтво на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_17 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Марущак С.В.;
2) визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , та яка складається з наступних приміщень: 2-1-коридор площею 5,7кв.м., 2-2-коридор площею 5,7 кв.м., 2-3 житлової кімнати площею 11,0 кв.м., 2-4-житлової кімнати площею 19, кв.м., 2-5 житлової кімнати площею 9,6 кв.м., 2-6 кухні площею 9,2 кв.м., 2-7 санвузлу площею 4,1 кв.м. та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв.м., 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., 3-3 кімнати площею 16,3 кв.м., 3-4 ванна кімната площею 4,1 кв.м., 3-5 прихожа площею 8,9 кв.м., 3-6 житлова кімната площею 5,2 кв.м., а також сарай під літерою «Б» та погреб під ним, сарай під літерою «Г» та погреб під ним, вбиральню під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка;
3) визнати за ОСОБА_11 право власності на Ѕ частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , та яка складається з наступних приміщень: 2-1-коридор площею 5,7кв.м., 2-2-коридор площею 5,7 кв.м., 2-3 житлової кімнати площею 11,0 кв.м., 2-4-житлової кімнати площею 19, кв.м., 2-5 житлової кімнати площею 9,6 кв.м., 2-6 кухні площею 9,2 кв.м., 2-7 санвузлу площею 4,1 кв.м. та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв.м., 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., 3-3 кімнати площею 16,3 кв.м., 3-4 ванна кімната площею 4,1 кв.м., 3-5 прихожа площею 8,9 кв.м., 3-6 житлова кімната площею 5,2 кв.м., а також сарай під літерою «Б» та погреб під ним, сарай під літерою «Г» та погреб під ним, вбиральню під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка;
4) визнати за ОСОБА_17 право власності на квартиру АДРЕСА_8 , яка складається з: 1-1 коридор площею 4,1 кв.м., 1-2 кухня площею 8,1 кв.м., 1-3 житлової кімнати площею 16,4 кв.м., 1-4 житлової кімнати площею 7,8 кв.м, 1-5 ванної кімнати площею 4,3 кв.м.;
5) Судові витрати покласти на відповідача ОСОБА_17 .
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що вважає рішення суду першої інстанції таким, що не ґрунтується на засадах верховенства права, незаконне, необґрунтоване, при його прийнятті судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також допущено істотні порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що судом було порушено принцип змагальності сторін, необхідність доведення тих обставин, на які кожна із них посилалась, а саме в рішенні судом не описано, не проаналізовано, й відповідно, не спростовано поданих позивачем доводів та доказів, а навпаки їх було проігноровано.
ОСОБА_11 зазначає, що суд першої інстанції неповно дослідив природу відносин, що виникли між сторонами при будівництві спірного будинку, зокрема, у рішенні вказується, що право власності на будинок виникло в 1984 році, проте документ, на який посилається відповідач, як на факт первинного виникнення у ОСОБА_14 права власності на частину будинку, датований 1963 роком. Наведене призводить до того, що суд визнає наслідки правочину щодо передачі права власності на частину будинку, при цьому не визнаючи права власності на саму будівлю.
Апелянт ОСОБА_11 вказує, що судом не належно був оцінений і сам правочин, який став підставою для виникнення прав на будинок у відповідача, не досліджено належним чином, з якого часу та якими приміщеннями володіла кожна із сторін, неправомірно відхилено докази щодо будування ОСОБА_3 та його родиною мансардного поверху будинку, не досліджено факту прийняття участі ОСОБА_14 у будівництві спірного будинку.
Окрім того, апелянт вважає посилання суду на не зазначення у квитанціях прізвища платника необґрунтованим, оскільки наявність самих квитанцій у позивача вже саме собою підтверджує придбання даних матеріалів саме позивачем, та окрім цього на деяких з квитанцій прізвище таки присутнє.
Апелянт також вважає, договір дарування 1/3 частини будинку ОСОБА_14 нікчемним та таким що не може породжувати жодних правовідносин, оскільки він датований 1963 роком, при тому, що будинок як об'єкт нерухомості існував тільки з 1984 року.
ОСОБА_11 наголошує, що оспорюваним рішенням порушується ч. 4 ст. 357 ЦК України, відповідно до якої співвласник житлового будинку може зробити за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав, і така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який їх зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Наведене, на думку апелянта, призвело до того, що належна відповідачу частина, із подарованої позивачем ОСОБА_3 1/3 частини одноповерхового будинку, штучно збільшилась до 1/3 всього домоволодіння, яке було істотно збільшене з моменту такого дарування.
В подальшому ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу та просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_11 та ОСОБА_2 а саме:
1) визнати недійсним свідоцтво на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_17 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Марущак С.В.;
2) визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , та яка складається з наступних приміщень: 2-1-коридор площею 5,7кв.м., 2-2-коридор площею 5,7 кв.м., 2-3 житлової кімнати площею 11,0 кв.м., 2-4-житлової кімнати площею 19, кв.м., 2-5 житлової кімнати площею 9,6 кв.м., 2-6 кухні площею 9,2 кв.м., 2-7 санвузлу площею 4,1 кв.м. та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв.м., 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., 3-3 кімнати площею 16,3 кв.м., 3-4 ванна кімната площею 4,1 кв.м., 3-5 прихожа площею 8,9 кв.м., 3-6 житлова кімната площею 5,2 кв.м., а також сарай під літерою «Б» та погреб під ним, сарай під літерою «Г» та погреб під ним, вбиральню під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка;
3) визнати за ОСОБА_11 право власності на Ѕ частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , та яка складається з наступних приміщень: 2-1-коридор площею 5,7кв.м., 2-2-коридор площею 5,7 кв.м., 2-3 житлової кімнати площею 11,0 кв.м., 2-4-житлової кімнати площею 19, кв.м., 2-5 житлової кімнати площею 9,6 кв.м., 2-6 кухні площею 9,2 кв.м., 2-7 санвузлу площею 4,1 кв.м. та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв.м., 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., 3-3 кімнати площею 16,3 кв.м., 3-4 ванна кімната площею 4,1 кв.м., 3-5 прихожа площею 8,9 кв.м., 3-6 житлова кімната площею 5,2 кв.м., а також сарай під літерою «Б» та погреб під ним, сарай під літерою «Г» та погреб під ним, вбиральню під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка;
4) визнати за ОСОБА_17 право власності на квартиру АДРЕСА_8 , яка складається з: 1-1 коридор площею 4,1 кв.м., 1-2 кухня площею 8,1 кв.м., 1-3 житлової кімнати площею 16,4 кв.м., 1-4 житлової кімнати площею 7,8 кв.м, 1-5 ванної кімнати площею 4,3 кв.м.;
5) Судові витрати покласти на відповідача ОСОБА_17 .
Вимоги своєї апеляційної скарги ОСОБА_2 також мотивувала тим, що вважає рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено на підставі неповного з'ясування обставин справи, а також із порушенням норм матеріального та процесуального права, що пояснюється нижчевикладеним.
ОСОБА_2 посилається на порушення судом принципу змагальності, вказуючи, що судом надавалась перевага доказам і доводам відповідача, що проявилось у прийнятті судом «вступного слова» відповідача, що по факту було відзивом на позовну заяву, строк на подання якого відповідачем було пропущено. В судовому рішенні відсутній належний аналіз та спростування доводів позивача, проте, зміст рішення викладений таким чином, що позиція відповідача є основною, що призводить до суперечливих висновків в такому рішенні.
Також апелянт ОСОБА_2 вказує, що суд залишив поза увагою питання щодо правового аналізу договору дарування від 04 грудня 1963 року, за яким у ОСОБА_14 виникло право власності на 1/3 частину недобудованого будинку, готовність якого становила 60%, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Апелянт акцентує увагу, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження надання допомоги з боку ОСОБА_14 ОСОБА_3 її власними коштами у добудові будинку, саме після отримання нею в дар 1/3 частину будинку. Проте з іншого боку, судом повністю було проігноровано покази свідків стосовно відсутності у ОСОБА_14 фінансових можливостей брати участь у добудові будинку.
Разом з тим, ОСОБА_2 зазначає, що у рішення використано неточність формулювання показань первісного позивача та свідків, які були літніми людьми без фахової юридичної освіти. Суд повністю проігнорував та не надав оцінки планам БТІ, з яких вбачається будівництво мансарди, покази інших свідків, та існування на другому поверсі будинку стін, які не можливо віднести до горища, а також зміну конфігурації будинку.
ОСОБА_2 посилається ще й на те, що суд не прийняв до уваги покази свідків стосовно будівництва ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_7 та її чоловіком ОСОБА_6 за власні кошти мансардного поверху, що утворює квартиру АДРЕСА_9 . Стверджує, що мансардний поверх будувався в період 1976-1978-1984 роках і договором дарування від 1963 року не був передбачений, а обдаровувана ОСОБА_14 участі в подальшому будівництві будинку ОСОБА_3 не брала ні фізично, ні матеріально.
Апелянт вказує, що відповідно до набувальної давності ОСОБА_3 й відповідно його спадкоємці, мають право на визнання за ними квартир №2 та №3 , оскільки позивач більше 30 років добросовісно, відкрито та безперервно володів вказаними квартирами.
На адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року від представника ОСОБА_17 - ОСОБА_19 , відповідно до якого не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_11 .
Представник відповідачавказує, що позивачі не враховують того, що предмет договору дарування частини незавершеного будівництвом будинку та предмет договору дарування частини будинку, який завершено будівництвом та прийнято в експлуатацію, є різними та правові наслідки укладання таких договорів також є різними.
У відзиві також вказує, що первісний позивач ОСОБА_3 самостійно стверджував, що переобладнав горище під мансарду, а не побудовував її, це підтверджували й свідки, а наявність самих квитанцій на окремі будівельні матеріали не можуть бути безспірним доказом того, що саме ОСОБА_3 проводив переобладнання горища та проводив добудову спірного будинку після 1963 року самостійно та власним коштом, і вказане не доведено позивачами.
Виходячи з наведеного, представник відповідача адвокат Чучковська А.В. просила відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_3 , а рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2019 року залишити без змін.
Апелянти у справі ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з'явилися. Клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи колегією суддів відхилено як безпідставне, у зв'язку з чим суд керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України , розглянув вказаний спір у відсутність позивачів.
Представник відповідачки у справі ОСОБА_17 , адвокат Чучковська А.В при апеляційному розгляді справи заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Посилалася на те, що суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір, повно та всебічно дослідив наданні сторонами докази, врахував покази самого ОСОБА_3 , які ним давалися на початку розгляду справи по суті та які були викладенні у його письмових доказах та з врахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи ухвалив рішення. Дане рішення є на її думку законним та справедливим. Доводи апеляційної скарги, на її думку, не спростовують висновків суду викладених у рішенні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачки у справі, дослідивши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішення виконкому Подільської райради депутатів трудящих м. Києва від 16 лютого 1959 року № 111 ОСОБА_3 була надана земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 600 кв.м. для індивідуальної забудови (а.с.6 т.1).
26 березня 1959 року зазначена земельна ділянка була відведена ОСОБА_3 в натурі, про що був складений Акт та План індивідуальної забудови (а.с.7 т.1)
08 квітня 1959 року між позивачем та виконкомом Подільської Ради депутатів трудящих відділ комунального господарства виконкому Подільської Ради депутатів трудящих житлове управління Подільського району м. Києва був укладений договір № 2558 про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з кількістю кімнат від одної до п'яти включно. За умовами цього договору відповідач зобов'язався збудувати кам'яний одноквартирний будинок житловою площею 60 кв.м. на три кімнати. По завершенню будівництва, зведені на зеленій ділянці споруди вступають до експлуатації та стають особистою власністю забудовника після визнання приймальною комісією місцевої Ради депутатів трудящих до повної готовності зведених споруд, що оформлюється актом комісії. (п. 9 договору) До повного зведення житлового будинку та визнання комісією місцевої Ради депутатів трудящих годним для експлуатації, «Забудовник» не має права продавати будинок або його частину іншим особам або організаціям без згоди Подільського районного Виконкому місцевої Ради депутатів трудящих ( а.с.8-11 т.1)
Рішенням Виконкому Подільської райради депутатів трудящих № 997 від 21.10.1963 року встановлено, що згідно договору на право забудови № 2558 від 08.04.1959 р. домоволодіння по АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 , будинок має 60% готовності (збудовано одна кімната і кухня вартістю 1500 крб.), ОСОБА_3 звернувся до виконкому з проханням дозволити йому подарувати 1/3 частину недобудованого будинку рідній сестрі гр. ОСОБА_14 , яка проживає і прописана постійно в АДРЕСА_10 , як піднаймач, ОСОБА_14 своїми коштами допомагає своєму брату гр. ОСОБА_3 в будівництві будинка; ОСОБА_14 має сім'ю 2 чоловіка, працює в депо ім. Красіна, а тому дозволено гр. ОСОБА_3 подарувати своїй сестрі гр. ОСОБА_14 1/3 частину недобудованого будинка по АДРЕСА_1 готовністю 60% вартістю 1500 крб (а.с.111 т.2).
04 грудня1963 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_14 був укладений договір дарування 1/3 частини недобудованого будинку готовністю 60% за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно до умов договору майбутній житловий будинок повинен бути одноповерховий на три кімнати, однієї кухні. Також у вказаному договорі зазначено, що обдарована ОСОБА_14 бере на себе зобов'язання по будівництву згідно договору з Райжитлоуправлінням Подільського району № 2558 від 8.04.1959 року (а.с.103-105 т.2).
13 липня 1984 року працівниками Київського міського бюро технічної інвентаризації було виготовлено технічний паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 . відповідно до якого житловий будинок має загальну площу 166,2 кв.м. з них житлової 105,3 кв.м.(а.с. 13-20 т.1)
Рішенням Виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва № 1000 від 28 серпня 1984 року був затверджений акт прийняття будинку до експлуатації по АДРЕСА_1 , який будувався забудовниками ОСОБА_3 та ОСОБА_14 протягом 1959-1984 років та складається з будинку в один поверх з мансардою, містить дві квартири та має загальну площу 166,2 кв.м. з них житлової 105,3 кв.м.(а.с. 57, 123-126 т.1)
24 вересня 1984 року Київським міським бюро технічної інвентаризації за номером 25893 ОСОБА_3 було видане реєстраційне посвідчення, згідно якого останньому на праві особистої власності належить 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . (а.с.29 т.5) Аналогічне реєстраційне посвідчення на 1/3 частину спірного домоволодіння було видане ОСОБА_14 .
Крім того, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 28, 59 т.1)
За життя, 26 листопада 2002 року, ОСОБА_14 склала заповіт, в якому заповідала належну їй на праві власності 1/3 частину спірного домоволодіння ОСОБА_15 (а.с. 92 т.1).
02 жовтня 2004 року державним нотаріусом Третьої Київської нотаріальної контори ОСОБА_17 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Житловий будинок цегляний, позначений в плані під літерою А житловою площею 105,3 кв.м. (а.с. 116 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 6 т.5) . Спадкоємцями померлого ОСОБА_3 є ОСОБА_11 та ОСОБА_2 на підставі виданих свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом.
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач ОСОБА_3 , а в подальшому його спадкоємці ОСОБА_11 та ОСОБА_2 оспорювали правомірність видачі свідоцтва ОСОБА_15 на 1/3 частину житлового будинку житловою площею 105,3 кв.м, оскільки на їх думку померла ОСОБА_14 за життя фактично набула у власність лише 1/3 частину від будинку готовністю 60%, що на той час складало 20 кв.м. та в подальшому власними силами та за участю позивача добудувала приміщення до подарованої частини будинку, яка була сформована у квартиру №1 загальною площею 40.7 кв.м., а житловою 24,2 кв.м., а тому видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частину уже закінченого житлового будинку порушує їх права, оскільки спадкоємцем ОСОБА_14 - відповідачкою ОСОБА_20 оспорюється їх право на володіння та користування приміщенням 3-3 масандри, в будівництві якого померла ОСОБА_14 не приймала участь і за життя не претендувала на нього.
Вирішуючи спір між сторонами на підставі поданого ОСОБА_3 , а в подальшому уточненого спадкоємцями позову, місцевий суд дійшов висновку, що все домоволодіння АДРЕСА_1 , включаючи приміщення мансарди, з технічними параметрами згідно технічного паспорту на спірне домоволодіння від 13.07.1984 року будувалося співзабудовниками ОСОБА_3 та ОСОБА_14 протягом 1959-1984 років та належить останнім на праві спільної часткової власності в частках 2/3 частини та 1/3 частина. Право спільної часткової власності забудовників на спірне домоволодіння завершене будівництвом виникло з 28.08.1984 року. При цьому суд також виходив із того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не довели наявності письмової згоди з власниками будинку про створення спільної власності на будинок, не довели того, що з метою створення спільної власності було добудовано частину будинку - мансарду за їх власні кошти. З врахуванням викладеного суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовного позову.
Апеляційний суд погодитися із висновками суду першої інстанції не може виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідає з огляду на наступне.
Так, із матеріалів справи вбачається, що правовідносини щодо створення та набуття у власність нерухомого майна виникли у 1959 році та існували до 2004 року, тобто врегульовувалися нормативними актами - Цивільним кодексом Української РСР а також Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", який був чинний до 22 лютого 1988 року, поки не був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ.
Так, відповідно до ст. 100 ЦК УРСР у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин, визначено, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.
Згідно з частиною першою статті 102 ЦК Української РСР граничний розмір жилого будинку або його частини (частин), що належать зазначеним у статті 101 цього Кодексу громадянам, не повинен перевищувати вісімдесяти квадратних метрів жилої площі. Громадянин, який має велику сім'ю або право на додаткову жилу площу, з дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів вправі збудувати або придбати будинок (частину будинку), жила площа якого перевищує розмір, зазначений у частині першій цієї статті, але не перевищує розміру, визначеного для даної сім'ї за нормою жилої площі, встановленою Житловим кодексом Української РСР, а у відповідних випадках - також розміру належної додаткової жилої площі.
Частиною першою статті 112 ЦК УРСР було встановлено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 станом на 1963 рік житловий будинок АДРЕСА_1 був збудований на 60 % і після цього ним було подаровано своїй сестрі ОСОБА_14 1/3 частину недобудованого будинку.
Як вбачається із матеріалів справи, в період між укладенням договору дарування і до часу прийняття вказаного житлорвого будинку в експлуатаці в 1984 році, Київським міським бюро технічної інвентаризації здійснювався огляд та складався технічний паспорт на забудову, яка не була ще прийнята в експлуатації.
Так, 14 жовтня 1976 року працівниками Київського МБТІ було складено технічний паспорт на вказаний будинок (а.с. 138-143 т.1) із якого вбачається, що житловий будинок був одноповерховий та складався з двох окремих квартир загальною площею 101,1 кв.м., житловою 64,2 кв.м.
Зокрема, квартира №1 складалася із коридору площею 4,1, кв.м., кухні 8.1 кв.м., та двох житлових кімнат 16,4 та 7.8 квадратних метрів, всього 36.4 кв.м., житловою 24.2 кв.м.;
Квартира №2 складалася із двох коридорів площею по 5.7 кв.м. кожний, трьох житлових кімнат площею, 11.0 кв.м., 19.4 кв.м., 9.6 кв.м., кухні 9.2 кв.м., санвузла площею 4.1 кв.м., всього 64,7 кв.м., житловою 40.0 кв.м.
20 липня 1978 року працівниками Київського МБТІ було складено технічний паспорт на вказаний будинок (а.с. 120-124 т.2) із якого вбачається, що крім приміщень першого поверху в будинку вже був облаштований масандровий поверх в якому побудовано кухню приміщення 3-1 площею 6.7 кв.м., та три житлові кімнати приміщення 3-2 площею 19,6 кв.м., приміщення 3-3 площею 16.3 кв.м., приміщення 3-4 ванної кімнати площею 4.1 кв.м., приміщення 3-5 столової площею 8.9 кв.м., приміщення 3-6 житлової кімнати площею 5.2 кв.м.
Також із матеріалів справи вбачається, що 13 липня 1984 року працівниками Київського МБТІ було складено технічний паспорт на вказаний будинок (а.с. 14-21 т.1) із якого вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 був побудований ОСОБА_3 , та ОСОБА_14 та на час прийняття в експлуатацію складався із ізольованої квартири №1 до якого входили приміщення: 1-1 коридору площею 4,1, кв.м., 1-2 кухні площею 8.1 кв.м., 1-3 житлової кімнати площею 16,4 кв.м. , 1-4 житлової кіманти площею 7.8 кв.м. та 1-5 ванної кіманти площею 4.3 кв.м., всього 40.7 кв.м., житловою 24.2 кв.м.;
Квартира №2 складалася із приміщення 2-1 коридор площею 5.7 кв.м., 2-2 коридор площею 5.7 кв.м., 2-3 житлова кімната площею 11.0 кв.м., 2-4 житлова кімната площею 19.4 кв.м., 2-5 житлова кімната площею 9.6 кв.м., приміщення 2-6 кухні площею 9.2 кв.м., приміщення 2-7 санвузла площею 4.1 кв.м., всього 64,7 кв.м., житловою 40.0 кв.м.
Масандра, що складалася із приміщень: приміщення 3-1 площею 6.7 кв.м., та 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., приміщення 3-3 житлова кімната площею 16.3 кв.м., приміщення 3-4 ванної кімнати площею 4.1 кв.м., приміщення 3-5 прихожа площею 8.9 кв.м., приміщення 3-6 житлової кімнати площею 5.2 кв.м., всього по масандровому поверху загальна площа 60.8 кв.м., житлова 41.1 кв.м.
На підставі вказаного технічного паспорту та правовстановлюючих документів на виділення земельної ділянки, дозволу на будівництво та договору дарування було складено Акт прийому в експлуатацію індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 згідно до якого прийнято в експлуатацію вказаний житловий будинок забудовників ОСОБА_3 та ОСОБА_14 (а.с.123-126 т.1).
В подальшому 15 лютого 2002 року працівниками Київського МБТІ було складено технічний паспорт на вказаний будинок (а.с. 61-21 т.1) із якого вбачається, що житловий будинок в цілому не змінювався, лише до квартири №2 був прибудований тамбур площею 15.0 кв.м., а приміщення квартири №1 та масандра фактично залишалися не зміною.
З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що за життя між співвласниками житлового будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_14 склалися відносини щодо створення та подальшого користування спільним частковим майном, згідно до якого ОСОБА_3 за власні кошти та власними силами було збудовано приміщення квартири №2 та масандровий поверх, а ОСОБА_14 за власні кошти та власними силами було збудовано приміщення квартири №1 .
Приходячи до вказаного висновку колегія суддів враховує аналіз технічної документації щодо етапів будівництва зазначеного житлового будинку, розподіл вказаного будинку між сторонами на дві окремі ізольовані квартири із самостійними входами, обладнання та поєднання масандри технічно із квартирою №2 системами опалення водо-, газо- та електропостачання, що повністю підтвержує доводи позивачів щодо погодження між ОСОБА_3 та ОСОБА_14 , як забудовниками, прав на забудову, встановлення забудовниками - власниками порядку користування та володіння збудованим будинком.
Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також висновком №968/969 судової будівельно-технічної експертизи, складеної експертами КНДІСЕ 20 лютого 2008 року (а.с.41-56 т.3) .
Зокрема згідно до висновку даної експертизи склад приміщень, що входять до квартири №1 становлять 30/100 від всього будинку (а.с.51 т.3) та запропоновано виділити співвласникам приміщення, якими вони фактично користуються. При цьому розподіл житлових приміщень, за яким до власника квартири №1 приєднати житлове приміщення №3-3 не можливий виходячи із положень викладених в нормативних актах. Зокрема, тому, що вказаний виділ суперечитиме : «Правилам забудови м.Києва», затвердженого рішенням сесії Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 11/2587; вимогам ДБН В.2.2.-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ВСН 61-89 (р) Реконструкция и капитальный ремонт жилых домов , ДБН В.2.5-20-2001 «Газоснабжение» (а.с. 56 т.3).
Також, довідкою начальника Комунального підприємства «Поділ-Житло» від 09 червня 2006 року підтверджується, що квартира №2 та квартира №3 (масандра) мають спільні між собою та окремі від квартири №1 системи опалення водо-, газо- та електропостачання (а.с. 163 т.1).
Актом комісії КП «Поділ-житло» від 11 квітня 2006 року підтверджується, що власник квартири АДРЕСА_8 ОСОБА_18 без попередження та погодження із ОСОБА_3 самовільно демонтувала перекриття з квартири №1 на горище розміром 1.0 м. на 1.0 м. ( а.с. 128 т.1). Зазначені обставини свідчать, що спір між сторонами щодо прав на користування приміщенням 3-3 площею 16.3 кв.м., виник після оформлення спадщини ОСОБА_17 після смерті ОСОБА_14 , а до цього між співвласниками будинку спорів щодо цієї кімнати не виникало.
Безпідставним на думку колегії суддів є висновок суду щодо преюдиційності фактів, встановлених рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , КП «КМБТІ», треті особи ОСОБА_21 та інші про визнання права власності в рівних частинах на приміщення мансарди - квартиру № 3 , оскільки зазначене рішення місцевого суду не набрало законної сили.
Апеляційний суд, оцінюючи наявний матеріалах справи висновок повторної судової будівельно-технічної експертизи від 02 березня 2010 року проведеної ТОВ «Експерт» на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва від 11 червня 2009 року вважає, що зазначеною експертизою не спростовані експертні дослідження та результати вказаних досліджень, які викладені у висновку №968/969 судової будівельно-технічної експертизи, складеної експертами КНДІСЕ 20 лютого 2008 року щодо технічної неможливості приєднання кімнати 3-3 площею 16.3 кв.м. до ізольованої квартири АДРЕСА_8 з дотриманням діючих Державних будівельних норм та Правил забудови міста Києва. Зазначений висновок містить лише порівняльний метод вартісного підходу поділу наявних житлових приміщень, без врахування обставин будівництва зазначеного об'єкту нерухомості його попередніми власниками ОСОБА_3 та ОСОБА_14 та забезпечення кімнати 3-3 системами опалення, водо-, газо- та електропостачання та порядок його вирішення з дотриманням ДБН, тому не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , як спадкоємців та правонаступників ОСОБА_3 .
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, що спростовують висновки суду першої інстанції у вказаній справі, саме рішення суду ухвалено на неповно встановлених обставинах справи, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, які врегульовують вказані правовідносини, судом при ухваленні рішенні не надано правової оцінки наданим сторонам доказам, а тому вказане рішення залишене в силі не може бути.
Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_11 та ОСОБА_2 по суті позовних вимог, то колегія суддів враховує наступні пложення норм матеріального права.
Так, згідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч.1 ст. 356 ЦК України)
Статтею 358 ЦК України, передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно до його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто становити окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 "Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них" (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).
З урахуванням заявлених у справі позовних вимог, а також, виходячи із того, що на даний час між співвласниками спірного домоволодіння виник спір, при якому одна із сторін ( ОСОБА_17 ) оспорює право іншої сторони ОСОБА_3 , правонаступниками прав та обов'язків якого на час вирішення судом спору є ОСОБА_11 та ОСОБА_2 на нерухоме майно, а також враховуючи, що сторони фактично користуються приміщеннями, які були збудовані їх спадкодавцями відповідно до їх часток, то колегія суддів вважає, що позов підлягає задоволенню.
При цьому колегія суддів вважає, що видане ОСОБА_17 свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року, не враховує дійсний розмір успадкованого нею нерухомого майна - квартири АДРЕСА_8 , а тому дане свідоцтво повинно бути визнано недійсним.
Ухвалюючи рішення в цій частині колегія судді виходить із положень ст.1218 ЦК України, відповідно до якої до спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
З врахуванням того, що апеляційним судом при розгляді встановлено, що за життя ОСОБА_14 фактично збудувала за власні кошти та власними силами приміщення квартири АДРЕСА_8 , та не претендували на інші приміщення та господарські споруди у вказаному житловому будинку, які буди збудовані ОСОБА_3 та членами його родини, тому зазначене свідоцтво про право на спадщину за заповітом повинно бути визнано недійсним.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.
За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_11 права власності по 1/2 частині за кожною, в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з наступних приміщень: 2-1 коридор площею 5,7 кв.м., 2-2 коридор площею 5,7 кв.м., 2-3 житлова кімната площею 11,00 кв.м., 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв.м., 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв.м., 2-6 кухня площею 9,2 кв.м., 2-7 санвузол площею 4,1 кв.м., що складають квартиру №2 та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв.м., 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., 3-3 житлова кімната площею 16,3 кв.м., 3-4 ванною кімнати площею 4.1 кв., 3-5 прихожа площею 8.9 кв.м./ 3-6 житлова кімната площею 5.2 кв.м., а також сарай під літерою «Б» з погребом під ним, сарай під літерою «Г» з погребом під ним, вбиральня під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За ОСОБА_17 необхідно визнати право власності на квартиру АДРЕСА_8 , яка складається з наступних приміщень: 1-1 коридор площею 4,1 кв.м., 1-2 кухня площею 8,1 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв.м., 1-4 житлова кімната площею 7,8 кв.м., 1-5 ванна кімната площею 4,3 кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_14 .
З врахуванням того, що сторонами набуто у власність майно в порядку спадкування за заповітом після смерті попередніх власників в межах збудованих ними за власні кошти та власними силами приміщення, тому суд апеляційної інстанції не вирішує при розгляді вказаного спору питання щодо сплати компенсації за відступ від ідеальної частки в спірному нерухомому майні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, ст. 355, 356, 358, 364, 367, 1281 ЦК України, Київський апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити .
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 , правонаступниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити .
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_23 державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Марущак С.В.
Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині за кожною, в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з наступних приміщень: 2-1 коридор площею 5,7 кв.м., 2-2 коридор площею 5,7 кв.м., 2-3 житлова кімната площею 11,00 кв.м., 2-4 житлова кімната площею 19,4 кв.м., 2-5 житлова кімната площею 9,6 кв.м., 2-6 кухня площею 9,2 кв.м., 2-7 санвузол площею 4,1 кв.м. та мансарди, яка складається з приміщень 3-1 кухня площею 6,7 кв.м., 3-2 житлова кімната площею 19,6 кв.м., 3-3 житлова кімната площею 16,3 кв.м., 3-4 ванною кімнаити площею 4.1 кв., 3-5 прихожа площею 8.9 кв.м./ 3-6 житлова кімната площею 5.2 кв.м., а також сарай під літерою «Б» з погребом під ним, сарай під літерою «Г» з погребом під ним, вбиральня під літерою «В», паркан, ворота, хвіртка в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнати за ОСОБА_24 право власності на квартиру АДРЕСА_8 , яка складається з наступних приміщень: 1-1 коридор площею 4,1 кв.м., 1-2 кухня площею 8,1 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв.м., 1-4 житлова кімната площею 7,8 кв.м., 1-5 ванна кімната площею 4,3 кв.м.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 17 серпня 2020 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв