18 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 823/1633/17
адміністративне провадження № К/9901/34697/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №823/1633/17
за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка Ігоря Івановича про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Гайдаш В.А., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі: головуючого судді Троян Н.М., суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Уповноважену особу фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка Ігоря Івановича включити її до акцептованого реєстру кредиторів Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» з вимогами в сумі 26500 грн.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, позов задоволено.
Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» укладено договір банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 13.08.2015 №264D-616144, відповідно до умов якого Банком прийнято кошти вкладника в сумі 226500 грн на термін з 13.08.2015 по 17.08.2016.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
У подальшому, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 21 квітня 2016 року № 560 відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Хрещатик» з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик») з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик».
18.08.2016 позивачці через ПАТ КБ «Правекс-Банк» виплачено гарантовану суму відшкодування в розмірі 200000 грн.
26.08.2016 ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про включення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів на суму 26500 грн.
Листом від 25.09.2017 відповідач повідомив представника позивачки - адвоката Уварова В.М. про пропуск строку заявлення кредиторських вимог та відмову у включенні її до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ Комерційний банк «Хрещатик».
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем протиправно не було вчинено дій щодо включення заявлених кредиторських вимог позивачки до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Хрещатик».
Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Так, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.
Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій, які виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, не погоджується з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За правилами п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Аналогічні приписи містяться і в КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як встановлено, позивачка звернулася до адміністративного суду з позовом до Уповноваженої особи, направленим на включення грошових вимог до Реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку.
У зв'язку з цим слід зазначити, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
На підставі частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних внаслідок ліквідації та продажу майна Банку.
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення Реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього Реєстру визначені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.
Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості. Зокрема, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між Банком і фізичною особою договору, Уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому провадження у адміністративній справі підлягає закриттю.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою та юридичною особою Банком в особі Уповноваженої особи, а тому, враховуючи суб'єктний склад учасників справи, цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі пункту 5 частини першої статті 349 цього Кодексу суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою за положеннями ЦПК України у редакції Закону N 460-IX перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.
Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" задовольнити частково.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року скасувати.
Провадження у адміністративній справі №823/1633/17 - закрити.
Роз'яснити позивачці, що розгляд цієї справи віднесено до суду цивільної юрисдикції та що вона має право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук