Справа № 320/5488/19 Суддя першої інстанції: Головенко О.Д.
17 серпня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Горяйнова А.М.,
суддів - Кузьмишиної О.М. та Чаку Є.В.,
за участю секретаря - Король Ю.В.,
розглянувши у відкритому судового засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рокитнянського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Рокитнянського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо не скасування постанови про арешт майна боржника від 22 серпня 2018 року № 57052196 в частині накладеного обтяження на земельну ділянку площею 0,8263 га, кадастровий номер 3223755100:08:001:0045;
- зобов'язати скасувати постанову про арешт майна боржника, в частині накладеного обтяження на земельну ділянку площею 0,8263 га, кадастровий номер 3223755100:08:001:0045.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що земельна ділянка, на яку відповідачем накладено арешт, належить їй на праві власності. ОСОБА_1 просить суд врахувати, що на час укладення договору дарування від 27 червня 2018 року ОСОБА_2 та приватному нотаріусу не було відомо про існування ухвали Ставищенського районного суду Київської області від 25 червня 2018 року про забезпечення позову.
Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від Рокитнянського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області не надходив. Разом з тим відповідач звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи за відсутності його представника.
Позивач була належним чином повідомлена про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилася та про причини неявки суду не повідомила. За таких обставин колегія суддів, керуючись ч. 3 ст. 268 КАС України, вирішила розглядати справу за відсутності представників сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року - без змін, виходячи із наступного.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 287 КАС України, та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 25 червня 2018 року у справі № 378/8/18 було заборонено будь-яким особам вчиняти певні дії, зокрема відчуження, поділ або об'єднання земельних ділянок, належних на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , розташованих на території Рокитнянської селищної ради Київської області:
- площею 0,8263 га з кадастровим номером 3223755100:08:001:0045 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;
- площею 0,0536 га з кадастровим номером 3223755100:08:001:0046 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;
- площею 0,12 га з кадастровим номером 3223755100:08:001:0037 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.
На підставі вказаної ухвали державний виконавець Рокитнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Носирь І.В. 21 серпня 2018 року винесла постанову про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 57052196, а 22 серпня 2018 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42655341, яким провела державну реєстрацію обтяження - заборони на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,8263 га з кадастровим номером 3223755100:08:001:0045 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Водночас згідно з договором дарування земельної ділянки від 27 червня 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Рокитнянської державної нотаріальної контори Рокитнянського району Київської області Калітенко Л.Б. і зареєстрованого в реєстрі за № 1962, земельна ділянка площею 0,8263 гектара за кадастровим № 3223755100:08:001:0045, що знаходиться на території Рокитнянської селищної ради Київської області була відчужена ОСОБА_2 шляхом дарування на користь ОСОБА_1 .
Набуття ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 червня 2018 року № 129242771.
ОСОБА_1 10 вересня 2019 року звернулася до начальника Рокитнянського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області із заявою, у якій просила скасувати постанову державного виконавця від 22 серпня 2018 року про арешт майна боржника.
Листом від 19 вересня 2019 року № 10264 позивачу було відмовлено у скасуванні такої постанови з посиланням на те, що державний виконавець діяв на виконання ухвали Ставищенського районного суду Київської області від 25 червня 2018 року у справі № 378/8/18 з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Також позивачу роз'яснено право на звернення до суду з вимогами про звільнення майна з-під арешту.
Не погоджуючись із бездіяльністю Рокитнянського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо не скасування постанови про арешт майна боржника від 22 серпня 2018 року № 57052196, ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування земельної ділянки був посвідчений 27 червня 2018 року, тобто через 2 календарні дні після постановлення ухвали про забезпечення позову та накладення арешту на таку земельну ділянку.
Суд першої інстанції врахував, що Ставищенський районний суд Київської області в ухвалі від 25 червня 2018 року зазначив про негайне виконання ухвала про забезпечення позову в порядку, встановленому для судових рішень, а відтак заборона будь-яким особам вчиняти певні дії, зокрема відчуження, поділ або об'єднання земельних ділянок, належних на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , розташованих на території Рокитнянської селищної ради Київської області у тому числі земельну ділянку площею 0,8263 га з кадастровим номером 3223755100:08:001:0045 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, почала діяти з 25 червня 2018 року, а тому на правових підстав, для посвідчення договору дарування у приватного нотаріуса не було.
Також суд першої інстанції наголосив на тому, що ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню незалежно від того чи відкрито виконавче провадження або оскаржено її в апеляційної порядку.
Крім того суд першої інстанції зазначив, що рішення про зняття арешту на майно, накладеного державним виконавцем, приймається державним виконавцем або начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, шляхом винесення відповідної постанови у випадку отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову. Як підтверджується матеріалами справи, рішення про скасування заходів забезпечення позову судом не виносилось, а тому відмова у скасуванні арешту є правомірною і такою, що винесена з додержанням закону, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Колегія суддів в цілому погоджується із висновком суду першої про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Під час розгляду і вирішення адміністративного позову ОСОБА_1 колегія суддів враховує, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У межах цієї справи ОСОБА_1 заявлені вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не прийнятті рішення про скасування постанови про арешт майна боржника - ОСОБА_2 за результатами розгляду її заяви від 10 вересня 2019 року.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені в ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». До такий підстав належать: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Заява ОСОБА_1 від 10 вересня 2019 року була обґрунтована іншими підставами, ніж передбачені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Як раніше зазначалося, позивач посилалася на те, що постановою від 22 серпня 2018 року був накладений арешт на земельну ділянку, яка належить їй на праві приватної власності згідно з договором дарування та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 червня 2018 року № 129242771.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 та не допустив протиправної бездіяльності щодо не скасування постанови про арешт майна боржника від 22 серпня 2018 року № 57052196 в частині накладеного обтяження на земельну ділянку площею 0,8263 га, кадастровий номер 3223755100:08:001:0045.
Незважаючи на те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги стосуються виключно оскарження результатів розгляду заяви від 10 вересня 2019 року, викладені в адміністративному позові та апеляційній скарзі доводи вказують на те, що звертаючись до суду, позивач мала намір звільнити належну їх земельну ділянку з-під арешту та оскаржити рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2018 року № 42655341, що прийняте державним виконавцем як державним реєстратором речових прав на нерухоме майно.
Встановивши дійсний зміст і спрямованість позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів позбавлена можливості скористатися положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України та вийти за межі позовних вимог, адже захист майнових прав фізичної особи на земельну ділянку здійснюється за правилами цивільного судочинства.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 826/16025/18. У вказаному судовому рішенні зазначено, що спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. Згідно з ч. 2 ст. 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 зазначено, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (ст. 59 у чинній редакції). Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у чинній редакції, ст. 60 цього Закону в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно).
З огляду на те, що заявлені позивачем вимоги були вирішені судом першої інстанції правильно, а захист прав, на поновлення яких фактично був поданий адміністративний позов, здійснюється за правилами цивільного судочинства, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду від 17 квітня 2020 року.
Отже, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову та не можуть бути підставами для його скасування.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року - без змін.
Згідно з ч. 4 ст. 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 287 та 288 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 242, 268, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.М. Горяйнов
Судді О.М. Кузьмишина
Є.В. Чаку