79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.08.2020 справа № 914/2297/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М.,
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурсінвест",м. Львів
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівспецресурс", м. Львів
до відповідача-2: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Львів
про: стягнення збитків в сумі 119 700,00 грн.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача-1: не з'явився.
Від відповідача-2: Бухеник І.Б. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ № 001015 від 06.06.2018 р.
11.11.2019 р. на розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурсінвест" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівспецресурс", м. Львів; до відповідача-2: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання права власності на майно та виключення майна з опису.
Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 15.11.2019 року позовну заяву позивача залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк на усунення недоліків, допущених при поданні та оформленні позову.
На виконання вимог згаданої ухвали суду, 26.11.2019 року за вх. № 49368/19 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, які позивач просив долучити до матеріалів справи.
26.11.2019р. від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурсінвест" через канцелярію суду за вх.№3243/19 надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою господарського суду Львівської від 28.11.2019 р. повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Екоресурсінвест" заяву про забезпечення позову (вх.№3243/19 від 26.11.2019р.) у справі № 914/2297/19.
Ухвалою господарського суду Львівської від 02.12.2019 року відкрито провадження у справі №914/2297/19 за даним позовом, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 18.12.2019 року.
17.12.2019 р. від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурсінвест" через канцелярію суду за вх.№3498/19 надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою господарського суду Львівської від 19.12.2019 р. повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Екоресурсінвест" заяву про забезпечення позову (вх.№3498/19 від 17.12.2019р.) у справі № 914/2297/19 із підстав, викладених в даній ухвалі.
Ухвалою господарського суду Львівської від 18.12.2019 р., суд керуючись ч. 11 ст. 176 ГПК України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурсінвест" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівспецресурс", до відповідача-2: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків в сумі 119 700,00 грн. залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Екоресурсінвест" строк у 5 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків позовної заяви.
Позивачем, на виконання вимог ухвали суду від 18.12.2019 р., подано заяву від 23.12.2019 року (за вх.№ 54514/19 від 26.12.2019) про усунення допущених при поданні до суду позовної заяви недоліків. У зв'язку з наведеним, ухвалою господарського суду Львівської від 27.12.2019 р. судом постановлено продовжувати розгляд справи № 914/2297/19 і підготовче засідання у справі призначено на 22.01.2020 р.
20.12.2019 р. відповідачем-2 подано на адресу суду відзив на позовну заяву за вх.№ 53642/19 з додатками, відповідно до якого відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у поданому відзиві.
Ухвалою викликом господарського суду Львівської області від 22.01.2020 р. підготовче засідання у справі відкладено на 30.01.2020 р.
30.01.2020 р. представником позивача подано на адресу суду заяву про зміну предмета позову у справі № 914/2297/19 (за вх.№ 246/20) з додатками, відповідно до якої позивач просив суд прийняти заяву про зміну предмета позову, задоволити позов, а саме стягнути з Відповідача- 2 на користь Позивача збитки в сумі 119 700,00 грн. та стягнути з Відповідача- 2 на користь Позивача судові витрати.
30.01.2020 р. за вх.№ 247/20 представник відповідача-2 подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження для надання можливості подати відзив у справі у зв'язку з подачею позивачем до суду заяви про зміну предмета позову.
Ухвалою господарського суду Львівської від 30.01.2020 р. прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову вх.№246/20 від 30.01.20209 року і судом постановлено розгляд справи № 914/2297/19 здійснювати з її врахуванням; задоволено клопотання представника відповідача-2 про продовження строку підготовчого провадження вх. № 247/20 від 30.01.2020 року та продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/2297/19 на 30 днів за клопотанням відповідача-2.
17.02.2020 р. відповідачем-2 подано на адресу суду відзив на заяву про зміну предмета позову (за вх.№ 8325/20) з додатками, відповідно до якого відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у справі № 914/2297/19 до Залізниці у повному обсязі.
19.02.2020 р. представником позивача подано на адресу суду відповідь на відзив з додатками за вх.№ 8876/20, відповідно до якої позивач просить суд ухвалити рішення, яким задоволити позов у справі № 914/2297/19.
02.03.2020 р. відповідачем-2 подано на адресу суду письмові заперечення за вх.№ 10497/20 щодо спростування наведених позивачем у відповіді на відзив тверджень і аргументів.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.03.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу №914/2297/19 до судового розгляду по суті на 11.03.2020 року.
Ухвалою викликом Господарського суду Львівської області від 11.03.2020 р. судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 23.03.2020 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.03.2020 року судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 15.04.2020 року.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.04.2020 р. судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 13.05.2020 р.
Судове засідання 13.05.2020 року не відбулось у зв'язку з перебуванням на листку непрацездатності судді Долінської О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2020 р. судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 10.06.2020 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.06.2020 р. розгляд справи по суті відкладено на 01.07.2020 р.
Ухвалою викликом Господарського суду Львівської області від 01.07.2020 р. розгляд справи по суті відкладено на 05.08.2020 р.
Рух справи та причини відкладення розгляду справи відображено в ухвалах суду, що містяться в матеріалах справи.
05.08.2020 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, місце та дату судового засідання, що підтверджується підписом представника позивача Посікіри Р.Р. на бланку Господарського суду Львівської області про відкладення розгляду справи 01.07.2020 р. та участю представника позивача в судовому засіданні 01.07.2020 р. (докази наявні в матеріалах справи).
05.08.2020 р. представник відповідача-1 в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, хоча належно був повідомлений про час, місце та дату судового засідання за адресою відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Україна, 79014, Львівська обл., місто Львів, вулиця Круп'ярська, будинок 1, квартира 11 (докази містяться в матеріалах справи), вимог ухвали господарського суду Львівської від 02.12.2019 року не виконав, письмового відзиву на позовну заяву на адресу суду не подав.
05.08.2020 р. представник відповідача-2 в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов за вх. № 53642/19 від 20.12.2019 р., у відзиві на заяву про зміну предмета позову за вх. № 8325/20 від 17.02.2020 р., з підстав, викладених у письмових запереченнях за вх. № 10497/20 від 02.03.2020 р. та поясненнях, наданих в судовому засіданні, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Стосовно нез'явлення відповідача-1 в судове засідання з розгляду справи по суті 05.08.2020 р. та неподання відзиву на позовну заяву суд зазначає наступне.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Заяв про зміну відповідачем-1 місцезнаходження на адресу суду не поступало.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17 отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).
Відтак, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, про належне повідомлення відповідача-1 про дату, час та місце розгляду даної справи.
У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач-1, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву щодо своєї правової позиції у справі та участі в судовому засіданні, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст.81ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав. З огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору, суд вважає за можливе ухвалити рішення в цій справі.
Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та постанов Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020р. №239 від 22 квітня 2020р. №291 та №343 від 04.05.2020 року, №392 від 20.05.2020 року, постанови Кабінету Міністрів України № 500 від 17.06.2020 р., 22.07.2020 р. "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" якими внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. №211 "Про запобігання поширенню на всій території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", адаптивний карантин на території України продовжено до 31 серпня 2020р.
Згідно рекомендацій Ради суддів України, затверджених Рішенням №19 від 17.03.2020р., громадянам та сторонам, які є учасниками судових процесів рекомендовано утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов'язкової їх присутності. Крім того, судам рекомендовано розглянути можливість розгляду справ без участі представників сторін, у зв'язку з карантинними заходами.
17.07.2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 731-ІХ), яким розділ Х "Прикінцеві положення" ГПК України доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Отже, судом було забезпечено змагальність сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав. Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 05.08.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у даній справі.
Правова позиція позивача.
Позовна заява позивача з врахуванням заяви позивача про зміну предмета позову у справі №914/2297/19 за вх. № 246/20 від 30.01.2020 р. обгрунтована тим, що між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОРЕСУРСІНВЕСТ", та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС", укладено договір поставки товару №10/09/01 від 10 вересня 2018 року. Згідно даного договору ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС", як постачальник, зобов'язувалось поставити та передати у власність покупцю, ТОВ "ЕКОРЕСУРСІНВЕСТ" вугілля кам'яне ДГ (13-100) загальним обсягом 119 тонн, вартість якого становить 426020 грн. Проте ТОВ "ЕКОРЕСУРС1НВЕСТ' не може реалізувати своє право власності на придбане за договором поставки кам'яне вугілля через те, що його незаконно утримує Регіональна філія "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". ТОВ "ЕКОРЕСУРСІНВЕСТ" 29 січня 2019 року звернулось до Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця'' з проханням передати придбане у ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС'' вугілля. Листом від 18 лютого 2019 року № НЗТ-10/928 Регіональна філія "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця'' повідомила, що передача вугілля можлива тільки ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС". Після повторного звернення 25 березня 2019 року вугілля так і не було відвантажене.
Між ТОВ "ЛЬВ1ВСПЕЦРЕСУРС"(постачальник) та ПАТ "Українська залізниця" (покупець) укладено договір поставки №Л/ДПРК-171485/НЮ від 11.12.2017 року, договір поставки №Л ДПРК-171514/НЮ від 18.12.2017 року. Кількість товару відповідно до договору №Л/ДПРК- 171485/НЮ - 1077 тонн кам'яного вугілля від виробника ТзОВ "ЗФ "Богучарская". Кількість товару відповідно до договору №Л/ДПРК-171514/НЮ - 1077 тонн кам'яного вугілля від виробника ТзОВ "ЗФ "Богучарская". На адресу виробничого структурного підрозділу "Локомотивне депо Здолбунів" регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшло вугілля у піввагонах №67909713 з масою вантажу 57 тонн та №60370244 з масою вантажу 62 тонни. Згідно з транспортними накладними, виробником вугілля вказано ТОВ "Збагачувальна фабрика 105", що є порушенням вимог п. 1.4 договорів від 11.12.2017 №Л/ДГІРК-171485/НЮ, від 18.12.2017 року №Л/ДПРК- 171514/НЮ. ПАТ "Українська залізниця" пропонувала ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС" зарахувати вартість фактично поставленого вугілля в рахунок сплати штрафних санкцій за недотримання строків поставки вугілля. У листі від 21 березня 2018 року регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" повідомлено ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС", що отримане вугілля буде повернуте у повному обсязі за адресою зберігання: м. Івано-Франківськ, вагонна пасажирська дільниця структурного підрозділу "Пасажирське вагонне депо Чернівці" та м. Ужгород, структурний підрозділ "Пасажирське вагонне депо Ужгород ". ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС" зверталось з проханням передачі вугілля з метою подальшої реалізації, кошти від здійснення якої перебачалось спрямувати на погашеня заборгованості перед регіональною філією "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
26.09.2018 року державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Дробним А.М. винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження за Наказом № 914/119/18 Господарського суду Львівської області. До Здолбунівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області надійшло доручення від 08.05.2019 ВП№57284444, винесене при примусовому виконанні: наказу №914/119/18, що виданий 06.08.2018 року Господарським судом Львівської області про стягнення з ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС" на користь ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 752460.45 грн. - 20% штрафу 11286, 91 грн. судового збору. Згідно з вищевказаним дорученням за повідомленням стягувача від 17.04.2019 року майно ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС", а саме вугілля марки ДГ (13-100) в кількості 57 тонн, знаходиться у виробничому структурному підрозділі "Локомотивне депо Здолбунів, АТ "Укрзалізниця", відповідно до п.5 ст. 24 ЗУ "Про виконавче провадження" доручено провести опис та арешт вищевказаного майна та передати на зберігання представнику стягувача. 06.06.2019 року було проведено опис та арешт вказаного майна. Постановою про опис та арешт майна боржника від 06.06.2019 року, постановленою на виконання Наказу № 914/119/18, виданого Господарським судом Львівської області, описано майно боржника (ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС") - кам'яне вугілля ДГ (13-100) у кількості 57 тонн. На дане майно накладено арешт та встановлено заборону користування та розпорядження ним. Вказані дії були проведені не дивлячись на те, що відповідно до договору поставки № 10/09/01 від 10 вересня 2018 року ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС" продало зазначене вугілля ТОВ "ЕКОРЕСУРСІНВЕСТ". Товар відповідно до договору був переданий покупцю 10 вересня 2018 року, а тому з 10 вересня 2018 року власником кам'яного вугілля у кількості 119 тонн (включаючи вугілля у кількості 57 тонн, що були описані та арештовані) є ТОВ "ЕКОРЕСУРСІНВЕСТ", а не ТОВ "ЛЬВІВСПЕЦРЕСУРС". Як зазначено у Протоколі №460568 проведення електронних торгів від 13.01.2020 (надалі - Протокол; копія знаходиться у матеріалах справи), 13.01.2020 року відбулись електронні торги з продажу вугілля марки ДГ (13-100) в кількості 57 тонн, фракція 13-100мм, зольність - не більше 14%, що знаходиться за адресою: Рівненська обл., м. Здолбунів, вул. Івана Гончара, 1; реєстраційний номер лота: 399323. Це підтверджується копією протоколу № 460568 від 13.01.2020 22:02:06. Ціна продажу даного майна на електронних торгах становить 100000 грн. Дані торги були проведені ДП «Сетам» у межах виконавчого провадження №57284444, відкритого 26.09.2018 року державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Дробним А.М., на виконання Наказу Господарського суду Львівської області №914/119/18 від 06.08.2018 року про стягнення з ТОВ «Львівспецресурс» на користь
Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 752460,45 грн. - 20 % штрафу та 11286,91 грн. - судового збору. Кошти від реалізації поступили Відповідачу-2.
Таким чином позивач зазначає, що внаслідок продажу зазначеного вугілля ТОВ «ЕКОРЕСУРСІНВЕСТ» було завдано йому збитки у розмірі вартості вугілля, яка відповідно до проведеної оцінки майна -вугілля марки ДУ (13-100) в кількості 57 тонн , виконаного ПП "Оціночна компанія "Лемберг"на замовлення Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львова ГТУЮ у Львівській області, становить 1 19 700,00 гривень.
Правова позиція відповідача-1.
05.08.2020 р. представник відповідача-1 в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, хоча належно був повідомлений про час, місце та дату судового засідання за адресою відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Україна, 79014, Львівська обл., місто Львів, вулиця Круп'ярська, будинок 1, квартира 11 (докази містяться в матеріалах справи), вимог ухвали господарського суду Львівської від 02.12.2019 року не виконав, письмового відзиву на позовну заяву на адресу суду не подав, не скористався своїми процесуальними правами як відповідач-1 у даній справі.
Правова позиція відповідача-2.
У відзиві на позовну заяву у справі №914/2297/19 за вх. № 53642/19 від 20.12.2019 р. відповідач-2 посилається на те, що однією із позовних вимог у цій справі є визнання права власності на кам'яне вугілля ДГ (13-100) у кількості 57 тонн. З урахуванням положень чинного законодавства, такий спосіб захисту передбачений ст. 392 ЦК України, згідно із якою, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або невизнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Слід зазначити, що Верховний Суд у п. 7.18. постанови від 25.11.2019 у справі №910/1806/19 (з посиланням на п. 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16) вказав, що як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. З урахуванням такої обставини, Верховний Суд у зазначеній постанові від 25.11.2019 у справі №910/1806/19 (п.п. 7.13., 7.15) дійшов висновку зокрема про те, що конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для пред'явлення вимоги на підставі наведених норм є належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі (п. 7.13.). Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна (п. 7.15.).
Таким чином, враховуючи викладені у позовній заяві твердження Позивача про те, що Залізниця незаконно утримує спірне майно, а також виходячи із правової природи вугілля кам'яного, як речі, визначеної родовими ознаками, відповідач-2 вважає, що обраний Позивачем спосіб захисту у спірних правовідносинах є неефективним, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі з урахуванням такої обставини. Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 165, 232, 233, 236-238 ГПК України, відповідач-2 просить суд ухвалити рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у цій справі № 914/2297/19 у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, беручи до уваги надані в судових засіданнях у процесі розгляду справи пояснення позивача та відповідача-2, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, оглянувши оригінали документів, суд виходить з наступного при прийнятті рішення у справі.
Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Аналізуючи підстави відповідальності за завдану майнову шкоду слід звернути увагу на висновок Верховного Суду у постанові від 01.11.2018 у справі № 905/2191/15 про те, що за змістом ст. 1166 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. Наявність перших трьох з числа зазначених елементів доводиться особою, яка звернулася з вимогою про відшкодування збитків. Звертаючись до суду із вимогою про стягнення із Залізниці збитків в сумі 119 700,00 грн. Позивачем не обґрунтовано наявності зазначених вище елементів складу цивільного правопорушення зі сторони Залізниці, що унеможливлює застосування до неї цивільної відповідальності у вигляді стягнення збитків (відшкодування шкоди), яка виступає предметом спору у цій справі.
Водночас, обґрунтовуючи змінені позовні вимоги Позивач у заяві про зміну предмета позову зазначає про те, що збитки йому були завдані саме внаслідок продажу вугілля марки ДГ (13-100) у кількості 57 тонн під час проведення електронних торгів ДП «Сетам» у межах виконавчого провадження №57284444, відкритого 26.09.2018 державним виконавцем Личаківського відділу ДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області Дробним А.М., на виконання наказу Господарського суду Львівської області від 06.08.2018 №914/119/18. У контексті цього слід зазначити, що згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, виключно, які уповноважені і зобов'язані вживати заходів щодо такого примусового виконання. Враховуючи те, що Залізниця у згаданому вище виконавчому провадженні №57284444 є стягувачем та в силу цього статусу не вчиняла і не могла вчиняти жодних дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі щодо опису, накладення арешту і реалізації вугілля на електронних торгах, позовні вимоги про стягнення із Залізниці шкоди у цій справі є безпідставними, необґрунтованими, і такими що
суперечать дійсним обставинам справи і вимогам чинного законодавства.
Щодо тверджень позивача про те, що вугілля, яке зазначене у договорі поставки від 10.09.2018 №10/09/01 є вугіллям, яке було описане, арештоване і реалізоване у межах виконавчого провадження №57284444 суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Відповідно до положень ч.1ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Частиною другою ст. 184 ЦК України передбачено, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Стверджуючи про те, що позивач є власником описаного, арештованого і реалізованого в межах виконавчого провадження вугілля кам'яного, Позивач посилається, зокрема, на договір поставки товару від 10.09.2018 № 10/09/01, укладений між ним та Відповідачем-1, а також на видаткові накладні від 10.09.2018 № 10/09/01 та від 10.09.2018 № 10/09/02. З аналізу договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/01 вбачається, що товаром за цим договором є вугілля кам'яне ДГ (13-100) у кількості 119 тонн. При цьому, згідно із долученої до позовної заяви постанови від 06.06.2019 у виконавчому провадженні №57284444, державним виконавцем здійснено опис та накладено арешт на вугілля марки ДГ (13-100) в кількості 57 тонн. Отже, предметом спору у цій справі є річ, яка відповідно до ст. ст. 179, 184 ЦК України визначається родовими ознаками, що властиві усім речам того ж роду, та вимірюється, зокрема, вагою і є замінною. З урахуванням цієї обставини, і виходячи з того, що вугілля не відноситься до речей, визначених індивідуальними ознаками, що відповідно позбавляє можливості його індивідуалізувати, твердження Позивача про те, що таке вугілля, яке зазначене у договорі поставки товару від 10.09.2018 № 10/09/01 і видаткових накладних є саме вугіллям, яке було описане, арештоване і реалізоване у межах виконавчого провадження є безпідставними, необґрунтованими і суперечать ст. ст. 179, 184 ЦК України. Аналогічна обставина свідчить й про безпідставність обґрунтувань Позивачем ціни позову у цій справі в сумі 119 700,00 грн. з посиланням на висновок про оцінку майна виконаний ПП «Оціночна компанія «Лемберг» на замовлення Личаківського відділу ДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області, у зв'язку із неможливістю встановити тотожність вугілля, яке було предметом оцінки з вугіллям, яке вказане у договорі від 10.09.2018 № 10/09/01.
Щодо недоведеності тверджень позивача про факт передачі 10.09.2018 товару та переходу права власності на такий товар від Відповідача-1 до Позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Пунктом 5.1. договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/01 передбачено, що покупець зобов'язується оплатити товар протягом 360 календарних днів наступних за днем отримання товару від постачальника. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач стверджує про те, що він набув право власності на спірне вугілля на підставі п. 4.5 зазначеного договору поставки з моменту передачі йому товару, тобто з 10.09.2018. З урахуванням таких тверджень, товар підлягав оплаті згідно із п. 5.1. договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/01 у строк до 10.09.2019. Однак, звертаючись до суду з позовною заявою про визнання права власності на товар, а також із заявою про зміну предмета позову Позивач не надав жодних доказів, на підтвердження факту його оплати, що свідчить про несплату вартості такого товару у повному обсязі. При цьому, відповідно до ч.1ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарнорозпорядчого документа на майно (ч.2 ст. 334 ЦК України). За умовами п. 4.4 договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/01, товар вважається переданим покупцю з моменту підписання уповноваженою особою Покупця відповідної видаткової накладної. Згідно із положеннями ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію, тоді як господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи повинні містити, зокрема, такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції. Відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі-Положення), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Пунктом 2.5. Положення унормовано, що повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо. Слід звернути увагу, що видаткові накладні від 10.09.2018 № 10/09/01, від 10.09.2018 № 10/09/02, які долучені Позивачем до позовної заяви не відповідають зазначеним вище вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачених для первинних документів, в частині вказання у них таких обов'язкових реквізитів, як прізвище, посада особи, яка отримує товар (особи відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення), та у яких не зазначені документи, що підтверджують повноваження такої особи на отримання товару, що позбавляє можливості ідентифікувати таку особу, у зв'язку з чим, такі видаткові накладні не є належними і достовірними доказами (в розумінні ст.ст. 76, 78 ГПК України) на підтвердження факту здійснення такої господарської операції, як передача спірного кам'яного вугілля за договором поставки та відповідно набуття Позивачем права власності на майно за цим договором.
У контексті аналізу господарської операції щодо передачі товару, про здійснення якої стверджує Позивач, слід звернути увагу на наступне. На підставі листів від 09.12.2019 №227/Т та від 09.12.2019 №228/Т, які долучені відповідачем 2 до відзиву на позовну заяву за вх.№ 53642/19 від 20.012.2019 р., Залізниця зверталась до Позивача та Відповідача-1 з проханням надати докази, на підтвердження здійснення оплати товару, відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій такої поставки за договором від 10.09.2018 № 10/09/01, а також копій податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних для підтвердження виникнення відповідних податкових зобов'язань. Станом на момент прийняття рішення у даній справі, відповіді на такі листи на адресу Залізниці не надходили, запитуваних документів не надано як стверджує відповідач-2 та такі суду також не подано. Відсутність документів на підтвердження здійснення господарських операцій, виникнення податкових зобов'язань з постачання товару та відображення їх у податковому і бухгалтерському обліку додатково підтверджує обставини фактичного не здійснення господарської операції з поставки товару Позивачу (покупцю) та його прийняття останнім за договором від 10.09.2018 № 10/09/01.
Верховний Суд у постанові від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 за результатами розгляду подібних правовідносин, зокрема, зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто окрім обставин оформлення первинних документів необхідно дослідити наявність або відсутність реального руху товару, зокрема, обставини здійснення перевезення товару за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця. Водночас, у постанові від 13.02.2018 р. у справі №905/3038/16, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд виходив із правомірності висновків про те, що відсутність будь-яких доказів на підтвердження факту оплати та прийняття товару позивачем, а також не відображення зазначеної господарської операції у бухгалтерському та податковому обліках сторін договору, підписання договору поставки та акту приймання-передачі товару відбулось не з метою створення реальних правових наслідків у вигляді переходу права власності, а задля формальної зміни титулу спірного майна, з метою його приховання від органів державної виконавчої служби та ухилення від виконання рішень суду щодо стягнення з відповідача грошових коштів.
Виходячи із наведених вище обставин щодо невідповідності видаткових накладних від 10.09.2018 № 10/09/01, від 10.09.2018 № 10/09/02 вимогам чинного законодавства, а також із відсутності у матеріалах справи будь-яких інших доказів на підтвердження факту реального руху товару, відображення такого руху у бухгалтерському та податковому обліках Позивача і Відповідача-1, а також доказів зберігання та використання цього товару у господарській діяльності Позивача, твердження останнього про передачу йому 10.09.2018 товару та про виникнення у нього з цього моменту права власності на такий товар є безпідставними, необгрунтованими і не підтверджуються жодними належними, допустимими і достовірними доказами у справі, що подані суду. Такі твердження Позивача спростовуються також листом Відповідача-1 від11.02.2019 № 20190211/1 (долучений відповідачем-2 до відзиву на позов за вх.№53642/19 від 20.12.2019 р.), у якому Відповідач-1 просив Залізницю передати йому вугілля з метою подальшої реалізації, кошти від здійснення якої він передбачав спрямувати на погашення заборгованості перед Залізницею (згідно рішення суду по стягнення штрафних санкцій), тим самим підтвердивши той факт, що товар, який вказаний у договорі поставки від 10.09.2018 № 10/09/01, станом на 11.02.2019 насправді продовжував перебувати у власності саме Відповідача-2. Більше того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту оскарження Позивачем та/або Відповідачем-1 у передбаченому ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» порядку рішень, дій чи бездіяльності органів ДВС під час вжиття ними заходів з примусового виконання рішення щодо опису, арешту і реалізації майна (вугілля) боржника, що свідчить про не заперечення ними встановлених державним виконавцем обставин про дійсного власника такого майна, а саме Відповідача - 2.
Щодо відсутності у договорі поставки від 10.09.2018 № 10/09/01 усіх істотних умов та про наявність ознак його не укладення суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Частиною першою ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із п. 4.1 договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/01, передача товару здійснюється в терміни, узгоджені сторонами, в межах дії договору за місцезнаходженням товару. Відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст.252 ЦК України). Отже, всупереч ст. 265 ГК України, ст. 712 ЦК України у договорі поставки від 10.09.2018 № 10/09/01 сторони не передбачили такої істотної умови, як строк передачі (поставки) товару. При цьому, аналізуючи вказаний у договорі поставки від 10.09.2018 № 10/09/01предмет цього договору, а саме вугілля кам'яне ДГ (13-100), слід зазначити таке. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України). Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 268 ГК України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі (ч. 2 ст. 268 ГК України). Враховуючи те, що у договорі поставки від 10.09.2018 № 10/09/01 не зазначено конкретних номерів та індексів технічних умов або іншої документації про якість товару, сторонами всупереч вимог ч.ч. 3, 4 ст. 180, ч.ч. 1, 2 ст.268 ГК України не передбачили також такої істотної умови, як предмет договору, в частині вимог щодо якості товару. Аналізуючи поняття предмету договору поставки від 10.09.2018 №10/09/01 слід звернути увагу також на те, що відповідно п. 4.2 цього договору, сторони вказали місцезнаходження товару у момент його укладення: виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Здолбунів» ВСП «Служба локомотивного господарства» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», що розташовується за адресою: Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Івана Гончара. Товар знаходиться у залізничних вагонах №№ 60370244, 67909713. Однак, згідно із інформацією, яка міститься у залізничних накладних №39894597, №39911813, №46942520 (долучені відповідачем-2 до відзиву на позов від 19.12.2019 №НЮ-2652), вагони № 67909713, № 60370244 станом на 10.09.2018 були задіяні у перевезеннях між станціями Запоріжжя-Ліве, Добротвір, Соснівка, тобто не перебували у зазначений момент у виробничому структурному підрозділі «Локомотивне депо Здолбунів» та не були завантажені вугіллям, відшкодування вартості якого є предметом спору у цій справі (докази подані відповідачем 2 та містяться в матеріалах справи). Відповідно до ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Відсутність вугілля кам'яного у вагонах № 60370244, №67909713 на момент укладення договору поставки від 10.09.20,18 № 10/09/01, свідчить про відсутність такого товару у постачальника у цей момент, та про зобов'язання ним здійснити поставку неіснуючого товару. Таким чином, недосягнення сторонами у договорі поставки від 10.09.2018№ 10/09/01 згоди за такими істотними умовами, як строк передачі (поставки) товару та предмет договору, в частині вимог щодо якості товару, а також відсутність всупереч умовам цього договору товару у постачальника у момент укладення договору, свідчить про наявність ознак договору як такого, що не укладений між сторонами.
У контексті цього слід зазначити, що згідно із абз. 6 п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11, зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.
Крім того, суд зазначає, що стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками у відповідності до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 Цивільного кодексу України).
Крім того, суд зазначає, що відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено главою 25 Господарського кодексу України, зокрема, відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом статей 22, 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії.
Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 18 травня 2016 року у справах №3-194гс16, №3-271гс16.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відтак, на позивача покладається обов'язок доведення факту заподіяння йому збитків, розміру таких збитків, надання доказів протиправності поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між його протиправною поведінкою та заподіяними збитками.
За результатом системного аналізу обставин справи та поданих сторонами доказів, суд приходить до висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для задоволення позову. Відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 129 ГПК України сплачений судовий збір у даній справі в розмірі 3 842,00 грн. покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і в строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 17.08.2020 р.
Суддя О.З. Долінська