ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.08.2020Справа № 910/4126/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
За позовом Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації
до Приватного підприємства «Камо Україна»
про стягнення 48 482,49 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Камо Україна» про стягнення суми завищення вартості виконаних робіт за наданими актами форми КБ-2в в розмірі 48 482,49 грн.
В обґрунтування заявленого позиву позивач посилається на те, що за результатами позапланової перевірки було встановлено про завищення відповідачем вартості виконаних робіт за актом форми КБ-2в в сумі 48 482,49 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4126/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
25.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 22.04.2020, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також, у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 22.04.2020 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку.
Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 22.04.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30.03.2020", яким доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами та доповненнями карантин установлено на всій території України до 31.08.2020.
В подальшому, 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Суд зазначає, що учасниками справи не подано заяв, клопотань про продовження процесуальних строків у зв'язку з запровадженням карантину.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
11.05.2019 між Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (замовник, позивач) та Приватним підприємством «Камо Україна» (підрядник, відповідач) було укладено Договір підряду № 113-а (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання по виконанню робіт, а саме: «ДК 021:2015 (СРV): 45230000-8 - Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг: вирівнювання поверхонь» (Капітальний ремонт асфальтного покриття прибудинкової території та внутрішньо квартального проїзду за адресою: проспект Відрадний, 30 у Солом'янському районі м. Києва), у відповідності з кошторисною документацією, яка є невід'ємною частиною даного договору.
За умовами п. 3.2 договору договірна ціна визначена на підставі Державних будівельних норм, ДСТУ та становить 560 618,59 грн., ПДВ 20% - 112 123,72 грн., разом сума - 672 742,31 грн., включаючи витрати на оплату експертизи кошторисної документації згідно Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та експертизи проектної документації на будівництво (ДСТУ Б Д.1.1.-7:2013, Додаток Е).
Здача-приймання робіт по об'єкту оформлюється актом приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в з відомістю ресурсів підписаними уповноваженими представниками сторін та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат типової форми КБ-3 в 4 примірниках (п. 5.1. договору).
Відповідно до п. 3.9. договору замовник сплачує вартість прийнятих від підрядника робіт на підставі довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3 та акта витрат на проведення експертизи кошторисної документації не пізніше 30 банківських днів після надходження коштів на вказані цілі на реєстраційний рахунок замовника.
Положеннями п. 11.1. договору передбачено, що строком дії договору є час, протягом якого сторони будуть здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки відповідно до договору.
На виконання умов договору відповідач виконав будівельні роботи на загальну суму 670 066,31 грн., що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2019 та актом № 113-аН приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 року.
Також між сторонами підписано акт № 113 а/е від 24.06.2019 на відшкодування витрат експертизи на суму 2 316,00 грн.
03.06.2019 позивач передав відповідачу матеріали експертизи кошторисної документації відповідно до акту приймання-передачі.
Експертним звітом від 03.06.2019 визначено, що за результатами розгляду кошторисної документації і зняття зауважень встановлено, що зазначена документація, яка враховує обсяги робіт, передбачені дефектним актом, складена відповідно до вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва». Загальна кошторисна вартість капітального ремонту у поточних цінах станом на 31.05.2019 складає - 689,094 тис. грн.
Позивач оплатив виконані роботи у сумі 767 546,75 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 157 від 25.06.2019.
В подальшому, Комунальним підприємством «Київекспертиза» було проведено перевірку вартості виконаних обсягів робіт у 2019 році по об'єкту: «Капітальний ремонт асфальтного покриття прибудинкової території та внутрішньо квартального проїзду за адресою: проспект Відрадний, 30 у Солом'янському районі м. Києва», за наслідками якої складено довідку (надалі - довідка).
Відповідно до змісту вищевказаної довідки встановлено завищення вартості виконаних робіт за наданими актами ф. КБ-2в в сумі 48 482,49 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини позивач вважає, що відповідачем було завдані збитки під час виконання умов договору на суму 48 482,49 грн.
У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.
Статтею 887 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, передбаченої ст. 224 ГК України, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправність діяння боржника, тобто поведінка боржника має порушувати як приписи законодавства так і умови договору; 2) наявність збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) наявність вини порушника зобов'язання, тобто особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Звертаючись з даним позовом позивач посилається на те, що згідно з довідкою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київекспертиза" встановлено завищення вартості робіт на суму 48 482,49 грн.
За твердженнями позивача, факт нанесення відповідачем збитків при виконанні будівельних робіт по договору підтверджується довідкою перевірки вартості виконаних робіт у 2019 роках, затвердженої В.о. директора Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київекспертиза», яке діяло за дорученням Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту № 070-5-17/1239 від 02.07.2019 та наказом по КП «Київекспертиза № 119-КО від 17.07.2019 з метою перевірки вартості обсягів виконаних робіт.
Позивач зазначає, що саме ця довідка і є основним доказом на підтвердження нанесення відповідачем збитків, які за обставин, викладених у позовній заяві, підлягають стягненню з відповідача.
Одночасно позивач вказує на те, що Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київекспертиза» було створене саме для проведення перевірки якості, вартості та обсягів виконаних підрядних робіт, що фінансуються з бюджету міста Києва. Вказане підприємство провело перевірку виконання відповідачем робіт за договором та за результатами перевірки надало довідку, в якій зазначило вартість робіт, які не були виконані або які були виконані неналежним чином. Така довідка є результатом перевірки і фактично закріпила факт нанесення відповідачем збитків.
Таким чином, позивач вважає, що ним надано доказ, який свідчить про нанесення відповідачем збитків і таким доказом є висновок Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київекспертиза», в якому зазначено суму нанесених збитків.
Проте, суд вважає вказані твердження позивача безпідставними та до уваги не приймає, враховуючи наступне.
Відповідно до Положення про Департамент внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради №151/151 від 18.09.2014 (в редакції на час проведення перевірки) (далі - Положення), Департамент внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підзвітним та підконтрольним Київському міському голові та Київській міській раді.
Пунктом 1.8. Положення Департамент діє в інтересах територіальної громади міста в особі Київської міської ради, є органом оперативного контролю та не підміняє контрольних функцій будь-яких державних органів.
Департаменту підпорядковується Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київекспертиза» (пункт 1.11. Положення).
Відповідно до пункту 2.1. Положення основним завданням Департаменту є надання незалежних висновків та рекомендацій за результатами здійснення контролю за ефективністю діяльності та дотриманням законодавства структурними підрозділами Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підприємствами, установами та організаціями комунальної форми власності територіальної громади міста Києва та районів міста Києва, іншими суб'єктами в частині використання ними відповідних комунальних ресурсів (майна, коштів та іншої комунальної власності) (далі - підконтрольні суб'єкти), спрямованих на забезпечення ефективного і результативного управління комунальними ресурсами.
Внутрішній аудит як система контролю за діяльністю підконтрольних суб'єктів створюється з метою ефективної оцінки та вдосконалення системи внутрішнього контролю та управління ризиками.
Отже, з урахуванням наведеного, Департамент внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проводить виключно внутрішній аудит підконтрольних суб'єктів, в тому числі позивача, для ефективного управління комунальними ресурсами, є органом оперативного контролю та не підміняє контрольних функцій будь-яких державних органів.
Таким чином, суд вважає, що обставини, які встановлені Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київекспертиза" під час проведення фінансової ревізії не можуть впливати на умови договірних відносин між позивачем та відповідачем, а тим більше їх змінювати.
До того ж, у відповідності до ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання сторонами не допускається.
При цьому, викладений Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київекспертиза" у довідці висновок не є тією беззаперечною підставою для стягнення збитків, оскільки вказані документи перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб.
Висновок є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась та є документами, на підставі яких приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Поряд з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що викладений у довідці висновок може бути підставою для вжиття ним у межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, у тому числі притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання у межах господарсько-договірних відносин.
Акти перевірки контролюючого органу не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором, оскільки, в силу статті 19 Господарського кодексу України, забороняється втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
Отже, висновок не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Тобто акти перевірки фінансово-господарської діяльності самі по собі не можуть бути достатнім доказом в розумінні приписів ст. 79 Господарського процесуального кодексу України щодо підтвердження обставин порушення Товариством зобов'язань за договором.
Так, статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Вимогами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
Таким чином, обсяг прав, обов'язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних робіт та договором.
Разом з цим, судом встановлено, що зобов'язання за договором сторонами виконані повністю, передачу-приймання виконаних робіт оформлено без будь-яких зауважень і претензій відповідними актами, які підписані та скріплені печатками сторін, позивач повністю оплатив вартість виконаних відповідачем робіт.
Вартість робіт, у відповідності до приписів ст. ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, за взаємною згодою сторін узгоджена в п. 3.2 Договору та відповідає розміру сум, визначених в довідках ф. КБ-3 та актах ф. КБ-2в про прийняття позивачем виконаних робіт.
Доказів того, що у встановленому законом порядку спростовано презумпцію правомірності правочину, до матеріалів справи не представлено.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними і достатніми засобами доказування не було доведено завищення вартості виконаних відповідачем робіт на суму 48 482,49 грн., а відтак і порушення останнім договірних зобов'язань, як необхідної передумови для відшкодування збитків в порядку ст. 224 Господарського кодексу України.
Крім того, суд зазначає, що у контексті спірних правовідносин, які склалися між сторонами, та виходячи із законодавчо визначеного змісту терміну "збитки" заявлена до стягнення з Товариства перерахована йому як виконавцю робіт за Договором сума не може бути кваліфікована збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статей 225, 224 Господарського кодексу України.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, у зв'язку з чим відмовляє у їх задоволенні з підстав, наведених вище.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії), від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Водночас вимога пункту 1 статті 6 названої Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищенаведене, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами завищення вартості робіт на загальну суму 48 482,49 грн, а тому суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації до Приватного підприємства «Камо Україна» про стягнення суми завищення вартості виконаних робіт за наданими актами форми КБ-2в в розмірі 48 482,49 грн.
Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 18.08.2020
Суддя О.В. Гулевець