33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"24" липня 2007 р. Справа № 20/253
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Василишина А.Р. за участю секретаря судового засідання помічника судді Сокола Ф.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: Костюченко С.А. (дов. № 15/07 від 23.07.2006р.);
від відповідача: Стецюк М.Ю. (дов. № 170/10 від 10.04.2007р.).
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємства «Холод Плюс»
до відповідача Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
Статті 27, 29, 49, 51, 127 Кодексу адміністративного судочинства України роз'яснені.
Приватне підприємство «Холод Плюс» (надалі -Позивач) звернулося в господарський суд з позовом до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі -Відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001292342/0 від 19 грудня 2006 року (від 24 лютого 2007 року № 0001292342/1; від 10 травня 2007 року № 0001292342/2) про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємства на загальну суму 17 841 (сімнадцять тисяч вісімсот сорок одна) грн. 30 коп. та № 0001302342/0 від 19 грудня 2006 року (від 24 лютого 2007 року № 0001302342/1; від 10 травня 2007 року № 0001302342/2) про визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 17 838 (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп..
Позивач у позовній заяві (а.с. 2-6) і в поясненні по справі (а.с. 98-103), а також представник Позивача в судових засіданнях свої вимоги обґрунтовували наступним:
Позивач вказує, що пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) визначено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат виробництва та обігу включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Вимогами пункту 4.1-4.2 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 3 квітня 1997 року (із змінами та доповненнями) передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). Позивач вказує, що до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). . У разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни. Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти -дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Позивач вказує, що оскільки сплачені ним кошти безпосередньо пов'язані із здійсненням Позивачем основної статутної діяльності (оптової торгівлі м'ясом та м'ясними продуктами), зазначені в матеріалах перевірки суми витрат та податку на додану вартість у відповідності до приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» підлягають віднесенню до складу валових витрат та податкового кредиту та податкового зобов'язання Позивача.
Позивач зауважує, що відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про власність»: власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності. Вимогами статті 189-190 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни -граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Позивач вказує, що: вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах -також за рішенням суб'єкта господарювання.
Позивач звертає увагу суду на те, що підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (у редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР, із змінами та доповненнями) передбачено, що: обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Позивач вказує, що на отриманий 14 грудня 2006 року запит від ДПІ у Костопільському районі, Позивачем надано ґрунтовну відповідь щодо порядку та принципів формування ціни на товар. Крім того Позивач зазначає, що у відповіді наголошено, що законодавче обґрунтування визначення рівня цін на вказану категорію товару відсутнє (про це свідчать і матеріали перевірки).
Позивач вказує, що відповідно до вимог пункту 1.20.1 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Позивач зауважує, що дотримання зазначених вище вимог регламентується і листом ДПА України від 31 січня 2003 року № 1738/7/23-6117.
Позивач звертає увагу суду не те, що правові твердження ДПІ у Костопільському районі (правонаступником якої є Відповідач), що висвітлені в розділах 3.1.1-3.1.2, 3.1.4-3.1.5 акту перевірки були викладені у листі ДПА України за № 9070/7/23-6217 від 20 квітня 2004 року, який було скасовано іншим листом ДПА України від 20 травня 2004 року за № 9070/7/23-6217.
Також Позивач звертає увагу суду не те, що при розгляді скарги ДПІ у Костопільському районі не було надано правової оцінки наведеним вище запереченням, доводам та листам ДПА України, які, на думку Позивача, підтверджуютьсь правомірність здійснення господарської діяльності Позивача.
Також Позивач не погоджується з ДШ у Костопільському районі і в частині посилання на правові норми підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року за № 2181-ІІІ (із змінами та доповненнями), який регламентує, що обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті. Позивач вважає що надав Відповідачу усі необхідні підтверджуючі первинні документи та навів відповідні правові обґрунтування, що спростовують правомірність визначених податковим органом податкових зобов'язань.
Щодо посилань Відповідача у запереченні, на направлені запити Позивачу, Регіональному представництву торгово-промислової палати України в Рівненській області та Головному управлінню статистики в Рівненській області після проведення документальної перевірки, про надання обґрунтування рівня договірних цін та інформації про оптові ціни продажу сала (окремо виробленого в Україні та окремо імпортованого в Україну), що діяли в Рівненській області протягом 4 кварталу 2005 року, Позивач зазначає, що такі дії свідчать про безпідставність, відсутність правових обґрунтувань податкового органу для визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємства, по податку на додану вартість та допущення порушення вимог наказу ДПА України від 10 серпня 2005 року за 327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №925/11205) при здійсненні перевірки та оформленні матеріалів перевірки. Позивач вказує, що підпунктами 2.3.1-2.3.4 пункту 2.3 наказу ДПА України від 10 серпня 2005 року за 327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» передбачено, що результати невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок групуються за окремими видами податків і зборів (обов'язкових платежів) та у розрізі податкових періодів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті. Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового, валютного та іншого законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки повинні бути підписані перевіряючими, а також посадовими особами суб'єкта господарювання. Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо). Позивач зазначає, що вимогами наказу Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 року N 110 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби» (із змінами та доповненнями) (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 року за № 268/5459) встановлено, що факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті. Такий акт підписується посадовими особами контролюючого органу та підприємства.
Позивач вважає правомірними свої дії щодо віднесення до валових витрат підприємства витрат по оплаті оренди вагону-рефрижератора згідно з договором від 29 листопада 2005 року за № 8, формування валових доходів при реалізації сала і м'ясного фаршу та визначення податкового кредиту і податкових зобов'язань з податку на додану вартість при здійсненні даних видів діяльності.
Відповідач у запереченні на позовну заяву Позивача (а.с. 85-87) та представник Відповідача в судових засіданнях заперечили проти позову та просять відмовити в задоволенні позову вказуючи, що: підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (із змінами та доповненнями) визначено, що доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Відповідач вказує, що відповідно до підпункту 7.4.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (із змінами та доповненнями) положення підпунктів 7.4.1, поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками. Пунктом 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (із змінами та доповненнями) визначено, що прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 % до об'єкта оподаткування. Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 1.11 статті 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22 травня 2003 року під терміном «особа» розуміють фізичну особу або юридичну особу (її філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), а також представництва юридичної особи.
При цьому Відповідач зазначає, що підпунктом 2.1.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (із змінами та доповненнями) визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
З даної нормативної бази Відповідач робить висновок, що оскільки фізичні особи є платниками податку з доходів фізичних осіб у відповідності до абзацу першого пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22 травня 2003 року та не є особами, що сплачують податок на прибуток підприємств у відповідності до Закону, то на операції платника податку на прибуток з фізичними особами поширюється дія підпунктів 7.4.1 та 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».
Також Відповідач вказує на те, що підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (із змінами та доповненнями) встановлено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Крім того відповідач вказує, що підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (із змінами та доповненнями) передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Відповідач вказує, що мають враховуватися такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються спів ставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. Відповідач зазначає, що при цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни -зокрема (але не виключно), враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Відповідач вказує. що протягом перевіреного періоду Позивачем було реалізовано сало та м'ясний фарш для суб'єктів господарювання юридичних осіб та фізичних осіб. Для проведення перевірки не було надано підтвердження того на якій системі оподаткування перебувають фізичні особи, що дає право вважати, що фізичні особи з якими Позивач перебував у правових відносинах є платниками податку з доходів фізичних осіб у відповідності до абзацу першого пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22 травня 2003 року, та не є особами, що сплачують податок на прибуток підприємств у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства». Відповідач зазначає, що перевіркою встановлено, що Позивач реалізував сало для юридичних та фізичних осіб за різними цінами. Для юридичних осіб ціна більша, ніж для фізичних осіб. Для перевірки договори з юридичними та фізичними особами на реалізацію сала не надано. Відповідач вказує на те, що не міг (не мав змоги) в зв'язку з вищенаведеним спів ставити умови реалізації ідентичних (однорідних) товарів, врахувати такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, а також не міг (не мав змоги) дослідити інші об'єктивні умови, що могли вплинути на ціну.
Відповідач вказує, що ДПІ у Костопільському районі (правонаступником якого є Відповідач) 13 грудня 2006 року за вихідним номером 7961/23-031 направлено запит директору Позивача в якому просилося обґрунтувати рівень договірних цін на реалізоване сало для юридичний осіб та фізичних осіб не платників податку на прибуток. Крім того ДПІ просило вказати методику визначення цін на сало для суб'єктів господарювання які перебувають на різних формах обліку.
Відповідач зазначає, що на даний запит директором Позивача надано відповідь, в якій платником зазначено, що Позивач не зобов'язаний розраховувати ціну на сало за методиками чи калькуляціями.
Крім того Відповідач вказує, що ДПІ у Костопільському районі (правонаступником якого є Відповідач) 10 січня 2007 року за вихідним № 81/23-31 направлено запит до регіонального представництва торгово -промислової палати України в Рівненській області, в якому ДПІ просило надати інформацію про оптові ціни продажу сала (окремо виробленого в Україні та окремо імпортованого в Україну), що діяли в Рівненській області протягом 4 кварталу 2005 року. Відповідач зазначає, що з отриманої відповіді слідує -що Рівненська торгово-промислова палата не може надати інформацію про оптові ціни на сало в Україні по причині відсутності такої інформації.
Також Відповідач вказує, що ДПІ у Костопільському районі (правонаступником якого є Відповідач) 10 січня 2007 року за вихідним № 78/23-31 направлено запит до начальника головного управління статистики в Рівненській області, в якому ДПІ просилось надати інформацію про оптові ціни продажу сала (окремо виробленого в Україні та окремо імпортованого в Україну), що діяли в Рівненській області протягом 4 кварталу 2005 року. Відповідач зазначає, що з отриманої відповіді слідує -що згідно Плану державних статистичних спостережень органами державної статистики проводиться спостереження за цінами на товари в роздрібній мережі та міських ринках. Інформація про оптові піни на товари в Головному управлінні статистики відсутня, тому надати її немає можливості.
Відповідач вважає, що Позивачем було включено до валових витрат ті витрати, які були понесені не у зв'язку із господарською діяльністю Позивача, як того вимагає пп. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки така діяльність повинна бути спрямована на отримання доходу, про що і зазначено в п. 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Приймаючи постанову суд виходив з наступного.
Позивач є платником податків, зборів та обов'язкових платежів.
Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями): валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності..
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями): до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 3 квітня 1997 року (із змінами та доповненнями): база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 3 квітня 1997 року (із змінами та доповненнями): У разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 3 квітня 1997 року (із змінами та доповненнями), датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 3 квітня 1997 року (із змінами та доповненнями), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 3 квітня 1997 року (із змінами та доповненнями), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 3 квітня 1997 року (із змінами та доповненнями): податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією. Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).
Як вбачається з матеріалів перевірки, підприємством надавались такі первинні бухгалтерські документи (сторінки 4-5 (а.с. 8 зворот-9), 7 (а.с. 10), 12-14 (а.с. 13 зворот-14 зворот), 17 (а.с. 16), 23-24 (а.с. 19-19 зворот), 26 (а.с. 20 зворот) акту перевірки від 8 грудня 2006 року; а.с. 7-23).
Сплачені підприємством кошти безпосередньо пов'язані із здійсненням Позивачем основної статутної діяльності (оптова торгівля м'ясом та м'ясними продуктами), зазначені в матеріалах перевірки суми витрат та податку на додану вартість у відповідності до приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 3 квітня 1997 року (із змінами та доповненнями) підлягають віднесенню до складу валових витрат та податкового кредиту та податкового зобов'язання підприємства.
По суті, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», отриманий суб'єктами господарювання фінансовий результат конкретної господарської операції не ставить у залежність можливості віднесення такими суб'єктами господарювання понесених ними за конкретною господарською операцією матеріальних витрат на валові витрати виробництва, оскільки отримання суб'єктами господарювання прибутку не є обов'язковим фінансовим результатом господарської діяльності, що здійснюється на власний ризик суб'єктів господарювання.
Одночасно, наявність у підприємства збитку за результатами здійснення конкретної господарської операції не може свідчить про відсутність у підприємства ознак підприємницької (господарської) діяльності.
Згідно підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (із змінами та доповненнями): обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Згідно підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.
ДПІ у Костопільському районі (правонаступником якого є Відповідач) направляла запити до Регіонального представництва торгово - промислової палати України в Рівненській області та Головного управління статистики в Рівненській області, в яких просила надати інформацію щодо оптових ціни продажу сала (окремо виробленого в Україні та окремо імпортованого в Україну), що діяли в Рівненській області протягом 4 кварталу 2005 року.
Як вбачається із заперечень Відповідача (а.с. 85-87): з отриманої відповіді від Регіонального представництва торгово -промислової палати України в Рівненській області слідує -що Рівненська торгово-промислова палата не може надати інформацію про оптові ціни на сало в Україні по причині відсутності такої інформації.
Як вбачається із заперечень Відповідача (а.с. 85-87): з отриманої відповіді від Головного управління статистики в Рівненській області інформація про оптові ціни на товари в Головному управлінні статистики відсутня.
По суті, Відповідач не зміг встановити оптових цін продажу сала (окремо виробленого в Україні та окремо імпортованого в Україну), що діяли в Рівненській області протягом 4 кварталу 2005 року і його посилання на дані запити є безпідставними. В той же час їх встановлення, на думку суду, не можливе, оскільки ціна на даний продукт залежить від багатьох факторів (наприклад -термін часу що сплив з дня забою тварин сало яких продавалося Позивачем; насиченістю ринку однорідним видом продукції, тощо).
Свої висновки та визначення ціни на однорідний (ідентичний) товар Відповідач зробив без жодного матеріального підтвердження. З матеріалів справи не зрозуміло яким чином Відповідач зробив висновок про звичайну ціну.
Крім того, безпідставними є посилання Відповідача у запереченні на пункт 1.32 статті 1 на Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно даної норми Закону: господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Не отримання Позивачем доходу не свідчить про те, що його діяльність не була спрямована на його отримання. Аналізуючи пункт 1.32 статті 1 на Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд дійшов до висновку, що діяльність, яку проводить Позивач є господарською, направленою на отримання доходу і участь Позивача в організації такої діяльності є регулярною, дані обставини стверджені актом перевірки (а.с.2-23), яким зафіксовано, що Позивач у перевіряємому періоді займався оптовою торгівлею сала та м'ясного фаршу.
Слід зауважити, що підпунктами 2.3.1-2.3.4 пункту 2.3 наказу ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205) передбачено, що результати невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок групуються за окремими видами податків і зборів (обов'язкових платежів) та у розрізі податкових періодів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті. Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового, валютного та іншого законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки повинні бути підписані перевіряючими, а також посадовими особами суб'єкта господарювання. Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).
Вимогами наказу Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 року № 110 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби» (із змінами та доповненнями) (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 року за № 268/5459) встановлено, що факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті. Такий акт підписується посадовими особами контролюючого органу та підприємства.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що Позивач правомірно відніс до валових витрат підприємства витрат по оплаті оренди вагону-рефрижератора згідно з договором від 29 листопада 2005 року за № 8, формування валових доходів при реалізації сала і м'ясного фаршу та визначення податкового кредиту і податкових зобов'язань з податку на додану вартість при здійсненні даних видів діяльності.
Враховуючи усе вищевикладене, господарський суд не погоджується з запереченнями Відповідача і вважає їх безпідставними, та прийшов до висновку, що адміністративний позов Позивача про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення № 0001292342/0 від 19 грудня 2006 року (від 24 лютого 2007 року № 0001292342/1; від 10 травня 2007 року № 0001292342/2) про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємства на загальну суму 17 841 (сімнадцять тисяч вісімсот сорок одна) грн. 30 коп. та № 0001302342/0 від 19 грудня 2006 року (від 24 лютого 2007 року № 0001302342/1; від 10 травня 2007 року №0001302342/2) про визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 17 838 (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп. -слід задоволити.
Судовий збір у відповідності до статтей 87, 98 і Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України покладається на Відповідача.
Керуючись статтями 87, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Визнати нечинними визнання нечинними податкові повідомлення-рішення № 0001292342/0 від 19 грудня 2006 року (від 24 лютого 2007 року № 0001292342/1; від 10 травня 2007 року № 0001292342/2) про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємства на загальну суму 17 841 (сімнадцять тисяч вісімсот сорок одна) грн. 30 коп. та № 0001302342/0 від 19 грудня 2006 року (від 24 лютого 2007 року № 0001302342/1; від 10 травня 2007 року № 0001302342/2) про визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 17 838 (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 00 коп..
3. Присудити позивачеві -Приватному підприємству «Холод Плюс», 35000, Рівненська область, м. Костопіль, вул. Крипякевича, 52, код ЄДРПОУ 33627554 - з Державного бюджету України 3 (три) грн. 40 коп. витрат по державному миту (судовому збору).
4. Видати виконавчий лист за заявою стягувача після набрання постановою законної сили.
5. Копії постанови направити сторонам у справі.
6. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови оформлено та підписано 31.07.2007р.
Суддя Василишин А.Р.