Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1095/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант"
про стягнення 4741,54 грн.
без участі представників сторін,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (позивач) звернулось до Господарcького суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" (відповідач), про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 4741,54 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач не виконує свої зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування в порядку регресу. На момент ДТП діяв укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ "Страхова компанія "Мега-гарант" договір страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/3673971.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.
29.04.2020 відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№10084) в якому проти позову заперечував, зазначаючи про те, що розрахунок суми позову був проведений позивачем на підставі рахунку № 01581 від 17.11.2017 та ремонтної калькуляції СТОКА-4786 від 20.02.2018, в яких вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 4 741,54 грн. При цьому, позивачем при розрахунку позовних вимог не було враховано суму франшизи 2000 грн, передбаченої договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10.04.2017, що укладений між відповідачем та громадянином ОСОБА_1 . Таким чином, вимоги позивача про стягнення суми збитків в порядку суброгацїї в розмірі 4 741,54 грн, прийняті без урахування вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і відповідач просить суд позовні вимоги позивача задовольнити частково в розмірі 2741,54 грн. з урахуванням суми франшизи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.07.2020 продовжено строк розгляду справи на строк дії карантину. Проте, враховуючи те, що матеріали справи містять докази та документи, необхідні для правильного вирішення спору, з метою незатягування судового процесу, та враховуючи права та інтереси сторін, суд дійшов висновку про розгляд даної справи з винесенням судового рішення.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як стверджує позивач, 01.11.2017 між ним та ПІІ «ВІП - РЕНТ» (надалі - потерпілий) було укладено договір добровільного страхування №28-0199-2700/17-1042, відповідно до умов якого позивач застрахував майнові інтереси потерпілого, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля «Ford Fiesta», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
09.11.2017 о 20 год. 00 хв. в м. Дніпро по вул. Н. Заводська, буд. 97б сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: автомобіля «ОреІ» номерний знак НОМЕР_2 , який знаходився під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля потерпілого.
Внаслідок зазначеного ДТП автомобіль потерпілого отримав механічні пошкодження відповідно до Довідки ДАІ про обставини ДТП від 09.11.2017 та Акту огляду пошкодженого ТЗ від 10.11.2017 (а.с. 31, 45, 46).
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.12.2017 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с. 32).
Потерпілий своєчасно звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 13.11.2017 року. Вартість відновлювального ремонту автомобіля потерпілого, пошкодженого внаслідок ДТП, складала 4 741,54 грн.
На підставі акту огляду пошкодженого ТЗ від 10.10.2017, рахунку №01581 від 17.11.2017, акту про надання послуг № 2473 від 05.12.2017 було складено страховий акт №СТОКА-4786 від 14.12.2017, розрахунок суми страхового відшкодування від 14.12.2017, розпорядження про виплату страхового відшкодування від 15.12.2017 та сплачено суму страхового відшкодування у розмірі 4741,54, що підтверджується платіжним дорученням №34402 від 15.12.2017 про виплату страхового відшкодування (а.с. 51).
Відповідно до загальних умов та визначень договору, страховий випадок - це передбачена договором подія, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу), застрахованим або третім особам.
Із матеріалів справи вбачається, що 13.11.2017 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування і надав усі необхідні документи (а.с. 33).
Згідно з ч. 2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування , за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення."
14.12.2017 ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на підставі акту огляду пошкодженого ТЗ від 10.10.2017, рахунку № 01581 від 17.11.2017 та акту про надання послуг 0000002473 від 05.12.2017, було складено страховий акт №СТОКА-4786 та розрахунок суми страхового відшкодування в розмірі 4 741,54 грн (а.с. 42, 43, 45, 46).
На підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 4 741,54 грн, що підтверджується платіжним дорученням №34402 від 15.12.2017 (а.с. 51).
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами п. 1 ст. 76, п. 1 ст. 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) транспортним засобом.
Положеннями cт. 993 Цивільного кодексу України та cт. 27 Закону України «Про страхування» встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП.
Цивільна відповідальність власника транспортного засобу автомобіля «ОреІ» номерний знак НОМЕР_2 станом на дату ДТП була застрахована відповідачем згідно полісу AК367397.
Відповідно до п. 1.4 cт. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особами, відповідальність яких застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є: страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, з огляду на наявність та чинність на дату ДТП страхового полісу AК367397, враховуючи презумпцію правомірності володіння транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну під час керування ТЗ була застрахована.
Оскільки відповідач є страховиком за вищевказаним полісом, то позивач у межах понесених ним фактичних витрат, набув право вимоги до відповідача на суму виплаченого страхового відшкодування.
15.02.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою №29044, в якій просив здійснити виплату страхового відшкодування у зв'язку із наведеним вище страховим випадком. Позивач наголошує на тому, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Позивач зазначає, що після виплати страхового відшкодування у нього виникло право вимоги до відповідача на відшкодування завданої шкоди в розмірі 4 741,57 грн.
Однак на момент звернення з позовом до суду відповідач не здійснив жодних дій щодо виплати страхового відшкодування, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У частині 1 статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Як вбачається із матеріалів справи, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.
Як вже було зазначено вище, позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 4 741,54 грн. і реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача про виплату страхового відшкодування, оскільки за договором страхування відповідальності останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що страховий акт №СТОКА-4786 від 14.12.2017 року та платіжне доручення №34402 від 15.12.2017 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Відповідач відповідно до полісу АК/3673971 від 10.04.2017 р. здійснював страхування цивільно-правової відповідальності водіїв забезпеченого транспортного засобу «ОреІ» номерний знак НОМЕР_2 . Пунктом 5 зазначеного полісу передбачено безумовну франшизу в розмірі 2 000 грн.
Положеннями ст. 12 Закону визначається, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
З огляду на викладене, суд приймає до уваги заперечення відповідача наведені у відзиві щодо зменшення страхового відшкодування на суму франшизи у розмірі 2000 грн.
Враховуючі викладені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 2 741,54 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1215,37 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-242,247,252,256 ГПК України Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" (61057, місто Харків, вул. Донця-Захаржевського, будинок 6/8, код ЄДРПОУ 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 2741,57 грн. та судовий збір в розмірі 1215,39 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України
Повне рішення складено "17" серпня 2020 р.
Суддя Л.В. Шарко