12 серпня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1222/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 212881,35 грн.
Ухвалою від 21.06.2019 у справі відкрите спрощене позовне провадження, учасникам наданий строк для подання заяв по суті справи, судове засідання призначене на 16.07.2019 року о 14:00 год.
Ухвалою від 11.07.2019 розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 16.07.2019 о 14:00 год., в режимі відеоконференції, проведення якої доручено П'ятому апеляційному адміністративному суду.
Ухвалою від 17.07.2019 провадження у справі зупинене до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 821/1083/17.
Ухвалою від 20.05.2020 провадження у справі поновлене, судове засідання призначене на 04.06.2020 о 10:00 год.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що починаючи з 16.06.2009 позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Наказом відповідача від 26.04.2018 № 88/ОС ОСОБА_1 звільнений з 02.05.2018 згідно із п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів). Вислуга років на день звільнення становила 11 років 02 місяці 06 днів, у пільговому обчисленні - 14 років 01 місяць 21 день. У день звільнення відповідач провів розрахунок з позивачем, проте всупереч нормам чинного законодавства, не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вказана допомога виплачена позивачу тільки 14.06.2019 на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 у справі № 2140/1320/18. Посилаючись на статтю 43 Конституції України, позивач вважає, що відповідач порушив гарантоване цією нормою право на своєчасне одержання винагороди за працю в частині виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення. Відтак, за несвоєчасну виплату належних ОСОБА_1 коштів до відповідача слід застосувати відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку у період з 02.05.2018 до 13.06.2019 у сумі 212881,35 грн. Просить задовольнити позовні вимоги повністю.
16.07.2019 відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якій заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що при звільненні позивача зі служби відповідач не виплатив ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи 10 років. Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення суми вказаної допомоги. Тобто, в даному випадку між сторонами існував спір щодо виплати позивачу суми коштів. Факт існування спору між сторонами щодо наявності у позивача права на одноразову грошову допомогу та про її розмір підтверджується рішенням суду у справі № 2140/1320/18, якими було лише частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Аналізуючи положення статті 117 КЗпП, відповідач відмічає, що передбачений цією статтею обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальною є така обставина, як невиплата належних працівникові на час звільнення сум саме з вини власника. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.01.2014 у справі № 6-144ц13 та від 27.04.2016 у справі № 6-11 Зцс16. Тобто, немає обгрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Тому, на думку відповідача, у даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до нього відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
04.06.2020 позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження.
Належним чином повідомлений про дату,час та місце розгляду справи відповідач не забезпечив явку свого представника у судове засідання, надіславши клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тим, що представник відповідача 04.06.2020 зайнятий в інших судових справах.
Суд визнає неповажною причину неявки представника відповідача у судове засідання із зазначених підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
За змістом ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; (п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України).
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Таким чином, оскільки відповідач не з'явився у судове засідання без поважних причин, суд розглядає справу у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 КАС України, а також інші процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.
Вирішуючи справу № 2140/1320/18 за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби, Херсонський окружний адміністративний суд у рішенні від 17.09.2018 встановив, що з 16.06.2009 до 02.05.2018 ОСОБА_1 проходив службу на посаді заступника начальника Херсонського міського відділу з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Наказом в.о. начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 26.04.2018 №88/ОС "Про особовий склад" майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з займаної посади згідно із пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Даним наказом визначено, що вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення в календарному обчисленні становить 11 років 02 місяці 06 днів, у пільговому обчисленні - 14 років 01 місяць 21 день.
Також у рішенні Херсонського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 у справі № 2140/1320/18 встановлені обставини того, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби протиправно не виплачена одноразова грошова допомога, у зв'язку з чим суд частково задовольнив позовні вимоги позивача, зобов'язавши Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 у справі № 2140/1320/18 набрало законної сили 03.04.2019.
26.04.2019 Херсонський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №380 2018р.
14.06.2019 на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 надійшли кошти у сумі 62854,82 грн., що підтверджується випискою із карткового рахунку від 05.06.2020, виданою АТ "Ощадбанк".
Таким чином, суд встановив, що на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 у справі № 2140/1320/18 на картковий рахунок ОСОБА_1 14.06.2019 надійшли кошти у сумі 62854,82 грн, що підтверджуються також матеріалами даної справи та не заперечуються учасниками справи.
Посилаючись на статтю 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач вважає, що період з дня його звільнення (02.05.2018) по день остаточного з ним розрахунку (13.06.2019) з вини відповідача відбулась затримка повного розрахунку, а тому відповідач повинен нести відповідальність за таку затримку та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 212881,35 грн.
У свою чергу відповідач стверджує, що у разі, якщо існує спір про суму, яка не виплачена працівникові при звільненні, то за затримку виконання судового рішення, яким такий спір вирішений, не може стягуватися відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України.
Надаючи оцінку даним позиціям сторін, суд враховує наступні обставини та положення законодавства.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Щодо позиції відповідача про те, що за затримку виконання судового рішення від 17.09.2018 у справі № 2140/1320/18 не може стягуватися відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, суд зазначає таке.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 в якій зазначила: …" умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення"...
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 дійшла висновку про застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої 117 КЗпП України, у разі не проведення повного розрахунку із працівником у день його звільнення. При цьому, настання такої відповідальності не залежить від того, чи роботодавець умисно не провів остаточний розрахунок з колишнім працівником, чи недоплачені сум були стягнуті з підприємства за рішенням суду.
Отже, у зв'язку з порушенням відповідачем права ОСОБА_1 на належну оплату праці, що встановлено рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 у справі № 2140/1320/18, суд вважає, що на користь позивача слід стягнути суму середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку за період з 02.05.2018 - день звільнення, до дня, який передує дню фактичного розрахунку - 13.06.2019.
Позивач, обгрунтовуючи розмір середньомісячного заробітку у сумі 212881,35 грн., яку, на його думку, слід стягнути з відповідача за час затримки розрахунку, стверджує, що у травні 2018 року при звільненні відповідач виплатив ОСОБА_1 премію за квітень 2018 року у сумі 5440,00 грн, а тому дана сума повинна бути врахована до складу грошового забезпечення за квітень 2018 року та взята до уваги при проведенні розрахунку розміру середньоденного заробітку.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.
Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за передні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не працював жодного робочого дня середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
На виконання вимоги ухвали суду від 15.06.2020 відповідач 07.07.2020 надіслав суду довідку про розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 , згідно якої середньоденний заробіток складає 661,65 грн. Також із наданої відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що за два повні календарні місяці роботи, що передували звільненню, позивачу нараховано: за березень 2018 року - 17313,00 грн., за квітень 2018 року - 9153,00 грн. Всього 26466,00 грн.
У березні 2018 року - 21 робочий день, у квітні 2018 року - 19 робочих днів, разом- 40 робочих днів. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становить 661,65 грн. = (26466,00 грн : 40 р.д.).
Загальна кількість робочих днів у період з 02.05.2018 до 13.06.2019 включно становить 281 робочий день.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 185923,65 грн = (661,65 грн. х 281 р.д.).
Суд не погоджується із позицією позивача про необхідність здійснення розрахунку середньоденного заробітку, виходячи із розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за квітень у сумі 14593,00 грн, тобто, включаючи премію у сумі 5440,00 грн, яка виплачена позивачу у травні 2018 року, оскільки пунктом 2 Постанови № 100 передбачено, що середньомісячна/середньоденна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, тобто із суми, яка виплачена саме у місяці, які взяті до розрахунку.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06. 2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того. у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.
Беручи до уваги ті обставини, що між позивачем та відповідачем існував спір з приводу розміру належних до виплати сум, а також те, що тривалість такого періоду невиплати з 02.05.2018 до 13.06.2019 пов'язана з виконанням рішення суду від 17.09.2018 у справі № 2140/1320/18, та зважаючи на співмірність розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат ОСОБА_1 - 62854,82 грн. та заявлених позивачем до стягнення - 212881,35 грн., істотність частки відшкодування порівняно із середнім заробітком позивача - 12500,00 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача суми, яка є рівноцінною сумі несвоєчасно виплачених коштів, тобто 62854,82 грн., з урахуванням належних до сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення у сумі 62854,82 грн., а тому суд задовольняє позов у цій частині.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідачем не надано суду належних доказів наявності законних підстав для затримки виплати позивачу частини грошового забезпечення при звільненні.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС).
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 709,60 грн.
У зв'язку із продовженням процесуальних строків на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби СОVID-19 (відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України) та у зв'язку із перебуванням судді у відпустці із 26.06.2020 до 04.08.2020, судове рішення прийняте 12.08.2020.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 40867311, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 62854 (шістдесят дві тисячі вісімсот п'ятдесят чотири) грн 82 коп. з урахуванням належних до сплати податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 40867311, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 709 (сімсот дев'ять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.Й. Кисильова
кат. 106030000