Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/824/10582/2020
м. Київ Справа №372/4266/19
12 серпня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Зінченко О.М., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
22 листопада 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 22 вересня 2012 року між сторонами була укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за умовами якої ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7250,28 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Вказувало на те, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Генеральна угода разом з Умовами та правилами та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком кредитний договір.
Посилалося на те, що відповідачка не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, яка станом на 07.11.2019 року становить 27791,18 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 6850,62 грн.; заборгованості за відсотками в сумі 7465,11 грн.; заборгованості за пенею та комісією в сумі 13475,45 грн.
Враховуючи наведене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в сумі 27791,18 грн. та судовий збір.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2020 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 10 липня 2020 року представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна надіслала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Судом першої інстанції не враховано, що сторони в Генеральній угоді погодили істотні умови договору, а саме: суму кредиту, розмір процентів за користування кредитом, строк кредитування, відповідальність за порушення зобов'язань, порядок погашення заборгованості та інше.
Також судом першої інстанції не взято до уваги, що, підписавши Генеральну угоду, відповідачка особистим підписом підтвердила, що вона ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами, а також отримала повну інформацію про умови кредитування.
Зазначила, що відповідачка, підписавши Генеральну угоду, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловила свою згоду з формою договору та його умовами, у тому числі, щодо відповідальності за порушення зобов'язань за договором та сплати пені (п.2.8. Генеральної угоди), а тому зобов'язана сплатити існуючий борг.
Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19.06.2008 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
22 вересня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за умовами якої ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7250,28 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем АТ КБ «ПриватБанк», відповідачка має заборгованість за Генеральною угодою від 22.09.2012 року, яка станом на 07.11.2019 року становить 27791,18 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 6850,62 грн.; заборгованості за відсотками в сумі 7465,11 грн.; заборгованості за пенею та комісією в сумі 13475,45 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та, відповідно, отримання позичальником Пам'ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів, що в сукупності із Заявою, свідчило б про укладений між сторонами у належній формі договір про надання банківських послуг. Крім того, суду не надано доказів того, що відповідна картка, передбачена умовами заяви, була видана відповідачці, як і не надано суду відомостей, що підтверджують строк дії картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку.
З такими висновками суду першої інстанції колегія судді погодитись не може, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22.09.2012 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7250,28 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору та наявності у відповідачки заборгованості за вказаним договором, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» було надано до суду першої інстанції розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22.09.2012 року, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Витяг з тарифів банку, копію паспорта відповідачки.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як вбачається з матеріалів справи, Генеральна угода від 22.09.2012 року містить анкетні дані ОСОБА_1 , її контактну інформацію, суму тіла кредиту -7250,28 грн., строк дії договору з 22.09.2012 року по 30.09.2015 року, відсоткову ставку в розмірі 1,5 % на місяць (18 % річних), порядок погашення заборгованості та положення про санкції за несвоєчасне виконання зобов'язань, зокрема, штраф в розмірі 1266,27 грн. Зі змісту вказаної Генеральної угоди вбачається, що ОСОБА_1 погодилася з тим, що дана Генеральна угода разом із Умовами та правилами, а також Тарифами, складають між нею та банком кредитний договір.
Суд першої інстанції уваги на вказане не звернув, як не і врахував, що позивач просить стягнути заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22.09.2012 року, а не за анкетою-заявою від 19.06.2008 року.
Отже, позивачем доведено, що з моменту підписання відповідачкою Генеральної угоди, між нею та банком укладено кредитний договір шляхом приєднання до запропонованого банком договору, а також доведено, що відповідачка була повідомлена про такі умови кредитування як: строк дії договору, відсоткова ставка за користування кредитними коштами, штраф, порядок погашення заборгованості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивач обов'язки за договором виконав, надавши кредитні кошти відповідачці, що не заперечувалося останньою.
Разом з тим, відповідачка ОСОБА_1 свої обов'язки за кредитним договором - Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22.09.2012 року належним чином не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості, зокрема, за тілом кредиту в сумі 6850,62 грн. та за відсотками в сумі 7465,11 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка користувалася картковим рахунком та кредитними коштами.
Власного розрахунку заборгованості відповідачка не надала та не спростувала розрахунок заборгованості за тілом кредиту, наданий позивачем.
При цьому, саме на суд покладено обов'язок по визначенню розміру заборгованості, який підлягає стягненню за рішенням суду.
За таких обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів наданий позивачем розрахунок заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6850,62 грн.
Також частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12 дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У вказаних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами Генеральної угоди від 22.09.2012 року кредитний договір було укладено строком на 36 місяців з 22.09.2012 року по 30.09.2015 року, а тому у межах строку кредитування - до 30 вересня 2015 року відповідачка мала сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що обґрунтованими є нарахування відповідачці відсотків за користування кредитом по 30 вересня 2015 року включно.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що станом на 30.09.2015 року (закінчення терміну дії кредитного договору) заборгованість по відсотках за користування кредитом становила 2395,65 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач має право на стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитом за період з 22.09.2012 року по 30.09.2015 року в сумі 2395,65 грн.
Разом з тим, колегією суддів враховується, що у лютому 2020 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту, тобто зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).
Отже позовна давність для вимоги про стягнення заборгованості за кредитом починає свій відлік зі спливом останнього дня місяця строку дії кредитного договору.
Як встановлено вище, за умовами Генеральної угоди від 22.09.2012 року кредитний договір було укладено строком на 36 місяців з 22.09.2012 року по 30.09.2015 року.
Отже перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі розпочався 01.10.2015 року.
При цьому з розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку відповідачки вбачається, що останній платіж в сумі 400 грн. внесено відповідачкою 26.10.2016 року.
У свою чергу, ч.ч.1,3 ст. 264 ЦПК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже, здійснення ОСОБА_1 погашення боргу 26.10.2016 року в сумі 400 грн., яка перевищувала суму щомісячного платежу 263,04 грн., визначену п.2.1 Генеральної угоди, призвело до переривання строку позовної давності, який розпочався 01.10.2015 року та відлік нового строку позовної давності розпочався 26.10.2016 року та сплинув 26.10.2019 року.
З даним позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду 22.11.2019 року, тобто пропуском трирічного строку позовної давності.
У силу ч.4 ст.267 ЦПК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, колегією суддів не береться до уваги сума у розмірі 115,77 грн. зарахована на погашення заборгованості 11.03.2017 року, оскільки це автоматичне списання, яке не може слугувати підставою для переривання строку позовної давності, так як ці дії відповідачко не вчинялись.
З огляду на те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачкою, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 6850,62 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 22.09.2012 року по 30.09.2015 року в сумі 2395,65 грн. слід відмовити, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог з інших правових підстав.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за пенею та комісією в сумі 13475,45 грн. колегією суддів враховується наступне.
Пунктом 2.8. Генеральної угоди від 22.09.2012 року передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, позивальник сплачує банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах і правилах за кожен день прострочки.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В Генеральній угоді від 22.09.2012 року не визначено розмір пені та комісії за неналежне виконання зобов'язання, а п.2.8. угоди відсилає на встановлення розміру пені Умовами та правилами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення з відповідачки пені (комісії) посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті http://privatbank.ua/rules. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці умови розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Генеральну угоду про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Надані позивачем Правила та умови надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника та Генеральній угоді, які безпосередньо підписані останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з АТ КБ «ПриватБанк», відповідачка прийняла запропоновані банком Умови та правила щодо пені та комісії.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості по пені та комісії в сумі 13475,45 грн., тому оскаржуване рішення в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог з інших правових підстав.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни підлягає частковому задоволенню, рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з інших правових підстав.
Керуючись ст.ст.256,258,261,264,267, 549, 551, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.13, 76, 77, 78, 81, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: