11серпня 2020 року
м. Київ
справа №377/750/19
провадження №22-ц/824/7402/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),
суддів - Махлай Л.Д., Поливач Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС»
третя особа - Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС»
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргупредставника відповідача Державного спеціалізованогопідприємства «Чорнобильська АЕС» в особі Топала Романа Васильовича
на рішення Славутицького міського суду Київської області від 18 лютого 2020 року у складі судді Теремецької Н.Ф.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У жовтні 2019 року позивач звернулася з позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У мотивування вимог посилалася на те, що позивач з 21 березня 2012 року працювала на посаді провідного бухгалтера на ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС».
Згідно наказу ДП УЗФО ЧАЕС № 400-ос від 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади з 02 вересня 2019 року у зв'язку із скороченням за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Уважала своє звільнення з роботи незаконним, оскільки звільнення проведено з грубим порушенням трудового законодавства України.
Відповідно до наказів Державного агентства України з управління зоною відчуження №42-19 від 14.03.2019 року та №50-19 від 20.03.2019 року, яке є органом управління, приймалося рішення під час проведення процедури реорганізації про приєднання до ДСП ЧАЕС ДП УЗФО ЧАЕС, як юридичної особи в цілому, а не окремих підрозділів чи частини працівників підприємства. Будь-якого рішення про скорочення штату або чисельності працівників в процесі зазначеної реорганізації уповноваженим органом управління не приймалося, внаслідок чого прийняття такого рішення Комісією з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС є грубим порушенням вимог ч. 4 ст. 36 КЗпП України щодо не продовження дій трудового договору з усіма працівниками приєднаного підприємства.
У порушення положень ч.3 ст. 49-2, ч. 2 ст. 40 КЗпП України позивачу не було запропоновано всі наявні вакантні посади на ДСП ЧАЕС та інших підприємствах, що знаходяться в управлінні ДАЗВ, з метою її подальшого працевлаштування, звільнення відбулося без надання згоди Профкому ППО ДП УЗФО ЧАЕС. Рішення, прийняті на нараді за результатами проведених консультацій щодо реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС, що була проведена за участю представників профспілок 30.05.2019 року, не були виконані головою Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС.
Дані обставини вказують на те, що обґрунтованого рішення стосовно причин та необхідності скорочення штату чи чисельності працівників ДП УЗФО ЧАЕС взагалі не приймалося. Грубі порушення роботодавцем під час звільнення позивача з роботи вимог ст.ст. 36, 40, 42, 49-2 КЗпП України, Галузевої угоди між Державним агентством України з управління зоною відчуження і Профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості на 2018-2020 роки, Колективного договору між роботодавцем та профспілковим комітетом первинної профспілкової організації ДП УЗФО ЧАЕС на 2015-2016 роки свідчать про безпідставність та незаконність звільнення позивача з роботи, що є підставою для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02 вересня 2019 року і по день поновлення на роботі.
23 січня 2020 року у зв'язку з тим, що Державне підприємство «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» припинило свою діяльність як юридична особа 13 січня 2020 року і правонаступником всіх прав та обов'язків визначено Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС», яке є учасником справи, позивачем подана заява, в якій вона просила звернути позовні вимоги до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС», як юридичної особи-правонаступника Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС», та:
визнати незаконним і скасувати наказ № 400 - ос від 30 серпня 2019 року Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера АУП ДП УЗФО ЧАЕС з 02 вересня 2019 року;
поновити ОСОБА_1 з 02 вересня 2019 року на посаді провідного бухгалтера АУП у Державному спеціалізованому підприємстві «Чорнобильська АЕС», яке є правонаступником Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС»;
стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня її звільнення з роботи, 02 вересня 2019 року, і по день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі; понесені судові витрати за надання професійної правничої допомоги;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі на посаді провідного бухгалтера АУП у Державному спеціалізованому підприємстві «Чорнобильська АЕС».
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 18 лютого 2020 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ голови Комісії з реорганізації Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» №400-ос від 30.08.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» з 02 вересня 2019 року.
Поновлено ОСОБА_1 з 02 вересня 2019 року на посаді провідного бухгалтера на Державному спеціалізованому підприємстві «Чорнобильська АЕС».
Стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 вересня 2019 року по 18 лютого 2020 року в сумі 126 965 гривень 48 копійок без урахування передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 15 квітня 2020 року представник відповідача Державного спеціалізованогопідприємства «Чорнобильська АЕС»- Топало Роман Васильович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права та не врахував всіх фактичних обставин справи.
Так, апелянт зазначає, що суд передчасного висновку дійшов, що у Голови комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС, яке перебувало на стадії припинення, була об'єктивна можливість запропонувати позивачці вакансії на ДСП ЧАЕС, оскільки штатним розписом ДП УЗФО ЧАЕС, уведеним в дію наказом №114 від 26.06.2019 року, структурного підрозділу, як бухгалтерія, не передбачено, у зв'язку з чим і посада позивача не була ним передбачена, а тому і скорочена.
Вказує, що необґрунтованим є висновок суду щодо наявності вакансій на іншому підприємстві (ДСП ЧАЕС), які могли бути запропоновані позивачу.
Також, апелянт посилається на те, що переведення інших працівників відповідача на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на ДСП ЧАЕС супроводжувалось їх одночасним звільненням (припиненням дії трудового договору) із ДП УЗФО ЧАЕС і стало можливим виключно внаслідок дотримання декількох умов у сукупності, таких, як неможливість збереження трудових відносин з ДП УЗФО ЧАЕС в результаті його припинення, відсутність ідентичних посад у штатному розписі на ДСП ЧАЕС, до якого було приєднано ДП УЗФО ЧАЕС і самостійного працевлаштування на інші посади до підприємства - правонаступника ДСП ЧАЕС.
ДП УЗФО ЧАЕС було державним підприємством із бюджетним фінансуванням, а тому після передачі активів не припинило свою господарську діяльність, оскільки для оплати праці та остаточного розрахунку із позаштатними працівниками і надалі використовувало бюджетні кошти. А тому надані передавальний акт та довідка про використання бюджетних коштів були неправильно інтерпретовані судом.
Вказує, що позивач не зверталась до ДСП ЧАЕС із завою про працевлаштування, а тому її переведення за умов відсутності її волі було неможливим.
Посилаючись на порушення судом процесуального права, апелянт зазначає, що судом було задоволено ряд клопотань та витребувано документи, проте частина наданих доказів залишилася судом без належної оцінки, а обставини, встановлені судом, ґрунтувалися на припущеннях.
22 квітня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив позивача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому остання просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Також просить стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати при підготовці до перегляду справи в суді апеляційної інстанції за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1 500 грн.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, рішенняя суду першої інстанції - без змін.
Третя особа у судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 21 березня 2012 року працювала на посаді провідного бухгалтера бухгалтерії на ДП «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС» та згідно наказу ДП УЗФО ЧАЕС № 400-ос від 30 серпня 2019 року була звільнена із займаної посади з 02 вересня 2019 року у зв'язку із скороченням за п. 1 ст. 40 КЗпП України. (т.1 а. с. 11-15).
Посадові права та обов'язки провідного бухгалтера закріплені в посадовій інструкції 10ПІ-БУХ, що затверджена 31.03.2017 року головним бухгалтером Галузо В.В. (т. 1 а. с. 19-30).
Таким чином, підставами для припинення трудового договору з ОСОБА_1 згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України стали наказ ДАЗВ від 14.03.2019 року № 42-19 зі змінами та доповненнями «Про припинення державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС», наказ ДП УЗФО ЧАЕС № 105 від 13.06.2019 «Про зміни в організації виробництва і праці», наказ ДП УЗФО ЧАЕС № 116 від 27.06.2019 «Про заходи в зв'язку з припиненням ДП УЗФО ЧАЕС та приєднанням до ДСП ЧАЕС».
Протокол № 4 засідання Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС свідчить про те, що Комісією з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС, до якої відповідно до ч.4 ст.105 ЦК України перейшли повноваження щодо управління справами ДП УЗФО ЧАЕС, не розглядалось питання щодо кількості та категорій працівників ДП УЗФО ЧАЕС, які підлягали скороченню, та не приймалось будь-яких рішень з цих питань, хоча відповідно до п. 3.5 Положення про комісію з реорганізації (ліквідації) підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ, саме комісія під час процедури проведення припинення вирішує кадрові питання (т.1 а.с. 88-90).
Дія трудових договорів частини працівників ДП УЗФО, а саме працівників адміністративно-господарського цеху, транспортного цеху, відділу організації харчування, відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об'єктів зони відчуження та м. Славутич зараховано до штатного складу ДСП ЧАЕС (т. 1 а. с. 173-198).
Інша частина працівників ДП УЗФО ЧАЕС на виконання наказу голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС від 27.06.2019 року № 116 «Про заходи в зв'язку з припиненням ДП УЗФО ЧАЕС та приєднанням до ДСП ЧАЕС» була включена до списку №2 персоналу ДП УЗФО ЧАЕС, який підлягає звільненню внаслідок скорочення, до якого внесено, зокрема, провідного бухгалтера ОСОБА_1 (т. 3 а. с. 217-219).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом ст. 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
Згідно з п.п.1, 6 ч.1 ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності та правовий захист від незаконного звільнення.
За п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України за №9 від 09.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Власник уважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Так, відповідно до вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
На підставі ч. 3 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
За змістом ч. 4 цієї статті до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Аналіз статей 104-106 ЦК України свідчить про те, що реорганізація є такою формою припинення юридичної особи, коли передача всього свого майна, прав та обов'язків переходить іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення. У такому випадку посади підприємства яке припиняється, зберігаються на підприємстві-правонаступнику. При цьому слід враховувати, що і у такому випадку можливе проведення скорочення штату працівників, однак на підприємстві-правонаступнику повинні існувати вакансії для продовження здійснення ним своєї діяльності.
У розумінні зазначених норм закону приєднання це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального акту орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.
Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі (ст. 107 ЦК України).
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 36 КЗпП України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Таким чином, при зміні власника підприємства, а також його реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення) трудові відносини, за згодою працівника, продовжуються, припинення в цих випадках трудового договору (контракту) з ініціативи адміністрації можливо тільки при скороченні чисельності або штату працівників.
Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки покладає на роботодавця зобов'язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність.
Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).
Як убачається з матеріалів справи, 14 березня 2019 року почався процес припинення ДП УЗФО ЧАЕС у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання до ДСП ЧАЕС.
ДСП ЧАЕС, як правонаступник ДП УЗФО ЧАЕС, у наказі ДАЗВ від 14 березня 2019 року № 42-19 розробило зміни до організаційної структури та затвердило нову організаційну структуру ДСП ЧАЕС, розробило зміни до штатного розпису ДСП ЧАЕС та погодило штатний розпис з ДАЗВ.
До складу штатного розпису ДСП ЧАЕС ввійшли такі підрозділи, які були в складі штатного розпису ДП УЗФО ЧАЕС: адміністративно-господарський цех, транспортний цех, відділу організації харчування, відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об'єктів зони відчуження та м. Славутич (т. 3 а. с. 18-153).
Наказами в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС № 846 від 01.07.2019 року, № 847 від 01.07.2019 року, № 848 від 01.07.2019 року, № 849 від 01.07.2019 року працівники відділу організації харчування, адміністративно-господарського цеху, транспортного цеху ДП УЗФО ЧАЕС, відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об'єктів зони відчуження та м. Славутича зараховано до штатного складу ДСП ЧАЕС, тобто дія трудових договорів цих працівників ДП УЗФО була продовжена на ДСП ЧАЕС відповідно до ч.4 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а. с. 173-198).
Відповідно до Передавального акту затвердженого головою ДАЗВ 27.09.2019 року, 01 липня 2019 року відбулася фактична передача на баланс ДСП ЧАЕС основних оборотних та необоротних активів, а саме майна ДП УЗФО ЧАЕС у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання, також відбулася передача фінансово-господарської та кадрової документації (т. 6 а.с. 41-44). В зв'язку з фактичною передачею на баланс ДСП ЧАЕС основних оборотних та необоротних активів ДП УЗФО ЧАЕС та зарахування працівників відділу організації харчування, адміністративно-господарського цеху, транспортного цеху ДП УЗФО ЧАЕС, відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об'єктів зони відчуження та м. Славутича до штатного складу ДСП ЧАЕС відповідно до ч.4 ст. 36 КЗпП України, було внесені про зміни до плану використання бюджетних коштів на 2019 рік ДП УЗФО ЧАЕС та ДСП ЧАЕС в липні 2019 року, що підтверджено відповідними довідками про зміни до плану використання бюджетних коштів (т. 6 а. с. 51-52).
А тому колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, що ДП УЗФО ЧАЕС було державним підприємством із бюджетним фінансуванням і після передачі активів не припинило свою господарську діяльність, оскільки для оплати праці та остаточного розрахунку із позаштатними працівниками і надалі використовувало бюджетні кошти, оскільки надані суду передавальний акт та довідка про використання бюджетних коштів були досліджені судом і цим доказам дана вірна правова оцінка.
Отже, суд вірного висновку дійшов, що ДСП ЧАЕС, як правонаступник, з 01 липня 2019 року прийняло на себе основні функції підприємства ДП УЗФО ЧАЕС ще до внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення ДП УЗФО ЧАЕС.
На обґрунтування вказаних обставин свідчить і той факт, що створені на ДСП ЧАЕС структурні підрозділи: транспортний цех, відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об'єктів зони відчуження та м. Славутича, адміністративно-господарський цех, відділ організації харчування, до яких 1 липня 2019 року були зараховані працівники ДП УЗФО ЧАЕС, здійснювали свою діяльність на підставі положень про вказані підрозділи, затверджені директором ДП УЗФО ЧАЕС ( т.5 а.с. 1-79). У подальшому в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС було затверджено нові положення про ці підрозділи: 31.07.2019 року - положення про транспортний цех (1П-ТрЦ); 20.08.2019 року - положення про відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об'єктів зони відчуження та м. Славутича (1П-ВЗФЗ); 16.09.2019 року - положення про адміністративно-господарський цех (1П-АГЦ); 14.11.2019 року - положення про відділ організації харчування (1П-ВОХ), відповідно до змісту яких до створених на ДСП ЧАЕС підрозділів перейшли завдання та функції, що покладалися на структурні підрозділи ДП УЗФО ЧАЕС (т. 5 а. с. 90-143, 158-171).
З переходом основних функцій підприємства ДП УЗФО ЧАЕС, його оборотних і необоротних активів до ДСП ЧАЕС в порядку правонаступництва, до ДСП ЧАЕС перейшли права та обов'язки ДП УЗФО ЧАЕС не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).
Тому твердження апелянта про те, що підприємством, на якому Комісія з реорганізації в особі голови зобов'язана була запропонувати позивачу вакансії, є лише ДП УЗФО ЧАЕС, яке перебувало в стадії припинення, і у нього не виникло обов'язку запропонувати вакансії позивачу на ДСП ЧАЕС, оскільки на той час воно не було правонаступником ДП УЗФО ЧАЕС, є безпідставними і спростовуються дослідженими доказами.
Так, в наказі голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 14 березня 2019 року № 42-19 «Про припинення державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС», у редакції наказів від 20.03.2019 року № 50-19, від 26.03.2019 року № 61-19, від 16.04.2019 року № 76-19, було визначено, що ДСП ЧАЕС є правонаступником майна, прав і обов'язків ДП УЗФО ЧАЕС (т. 1 а. с. 69-83).
Про необхідність повідомлення під розписку працівників, які підлягають скороченню, про наявність вакантних посад на ДСП ЧАЕС також зазначено і у наказі голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС № 116 «Про заходи в зв'язку з припиненням ДП УЗФО ЧАЕС та приєднанням до ДСП ЧАЕС» від 27 червня 2019 року(т. 3 а. с. 217-218).
У повідомленні про скорочення штату працівників № 03 від 01.07.2019 року, яке вручено позивачу, також було зазначено про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані їй для подальшого працевлаштування у підрозділах ДСП «Чорнобильська АЕС», при цьому у повідомленні не зазначено про відсутність вакантних посад на ДП УЗФО ЧАЕС ( т.1 а.с.17).
Судом установлено, що за період з 01.07.2019 року до 10.10.2019 року до ДПС ЧАЕС з ДП УЗФО ЧАЕС на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України було переведено 28 працівників, що входили до списку № 2 персоналу ДП УЗФО ЧАЕС, який підлягав звільненню внаслідок скорочення (т. 1 а. с. 199).
На будь-яку з цих посад (провідний економіст із супроводу розрахунків в платіжній системі) могла бути переведена і позивач, оскільки вона отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Фінанси» та здобула кваліфікацію економіста, мала досвід роботи економіста на інших підприємствах.
Позивач у судовому засіданні зазначила, що після отримання 02 липня 2019 року повідомлення про скорочення штату працівників, вона очікувала від роботодавця пропозиції іншої роботи на ДСП ЧАЕС, і якщо їй би запропонували роботу, вона погодилася би на неї навіть, якщо ця робота була б не за її спеціальністю.
Однак, з моменту вручення 02.07.2019 року позивачу повідомлення про скорочення штату працівників, в якому було зазначено про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані їй для подальшого працевлаштування у підрозділах ДСП «Чорнобильська АЕС», та до моменту її звільнення, головою Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС позивачу не було запропоновано жодної наявної вакансії на ДСП ЧАЕС.
В той же час, наявність вакансій, які могли та повинні були бути запропоновані позивачуна ДСП ЧАЕС підтверджується звітамипро вакансії на ДСП ЧАЕС згідно штатного розпису за період з 02.07.2019 року по 02.09.2019 року.
Відповідно до вказаних звітів вакантними крім вищезазначених, були також такі посади, що могли бути запропоновані позивачу,як: ЦПРВ/ДПзТРАВ/Група обслуговування майданчика тимчасового складування технологічних матеріалів - дезактиваторник 3 розряду, діловода ЦПРВ/Група підготовки виробництва ДСП ЧАЕС (вказані посади були вакантними станом на 02.07.2019 року, коли позивачу було вручено повідомлення про скорочення штату працівників); Адміністративно-господарський цех/ДСОСПтаДЗІЗП/Група з санітарного обслуговування сан перепускників АПК-1 та ЗО - дезактиваторник 2 розряду; Відділ організації харчування/Їдальня № 19/Група обслуговування підрядних організацій з- мийник посуду 2 розряду, адміністратор (т. 2 а.с. 239-250, т.3 а.с. 1-17). Позивач відповідає кваліфікаційним вимогам до вказаних посад, зазначених у посадових та робочих інструкціях цих посад, чинних в період з дня вручення позивачу повідомлення про скорочення штату працівників і до дня звільнення (т.3 а.с. 113-136, т. 4 а.с. 174-203, т. 6 а.с. 14-16, 22-25).
У судовому засіданні також встановлено, що вказані звіти про вакансії на ДСП ЧАЕС згідно штатного розпису за період з 02.07.2019 року по 02.09.2019 року електронною поштою працівником відділу управління персоналом ДСП ЧАЕС направлялись ОСОБА_1 02.07.2019 року, 08.07.2019 року, 15.07.2019 року, 22.07.2019 року, 29.07.2019 року, 05.08.2019 року, 12.08.2019 року, 19.08.2019 року, 27.08.2019 року, 02.09.2019 року голові Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС (т. 3 а. с. 242-253).
Отже, зазначене свідчить про те, що у Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС в особі голови була об'єктивна можливість за відсутності вакансій на ДП УЗФО ЧАЕС, яке перебувало на стадії припинення, про що стверджували представники відповідача, запропонувати позивачу вакансії на ДСП ЧАЕС, на які вона могла бути переведена за її згодою, оскільки іншим працівникам пропонувалася робота, і їх було переведено.
Тому доводи апеляцйійної скарги, що у Голови комісії із реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС не було об'єктивної можливості запропонувати позивачці вакансії на ДСП ЧАЕС є необгрунтовані та суперечать доказам, які містяться у матеріалах справи.
Окрім того, як убачається з матеріалів справи, Протокол № 4 засідання Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС свідчить про те, що Комісією з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС, до якої відповідно до ч. 4 ст. 105 ЦК України перейшли повноваження щодо управління справами ДП УЗФО ЧАЕС, не розглядалось питання щодо кількості та категорій працівників ДП УЗФО ЧАЕС, які підлягали скороченню, та не приймалось будь-яких рішень з цих питань.
Тому вірним є висновок суду першої інстанції, що відповідно до п. 3.5 Положення про комісію з реорганізації (ліквідації) підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ, саме комісія під час процедури проведення припинення вирішує кадрові питання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що встановлена можливість реорганізації підприємства шляхом приєднання до іншого підприємства, яке виконує функції підприємства, що реорганізується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця по працевлаштуванню працівника реорганізованого підприємства.
А отже, доводи апеляційної скарги, що позивач не зверталась до ДСП ЧАЕС із завою про працевлаштування, а тому її переведення за умов відсутності її волі було неможливим, суперечить обов'язку відповідача по працевлаштуванню працівника реорганізованого підприємства з дотриманням процедури скороченні чисельності або штату працівників.
Окрім того, суд звертає увагу на той факт, що позивач очікувала будь -якої пропозиції з працевлаштування та погоджувалася на будь-яку роботу.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, немає, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» на свою користь понесені витрати на професійну правничу допомогу, а саме на підготовку відзиву на апеляційну скаргу, у розмірі 1 500 грн.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження обсягу та вартості наданих послуг, факту понесення таких витрат позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання професійної правничої допомоги від 23 березня 2020 року; копію рахунку №26 від 27 березня 2020 року на оплату за договором про надання професійної правничої допомоги від 23 березня 2020 року; копію банківської квитанції №26 від 27 березня 2020 року за надання професійної правничої допомоги від 03 квітня 2020 року; акт виконаних робіт від 16 квітня 2020 року.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами факт надання адвокатом професійної правничої допомоги, обсяг та вартість наданих послуг, які є співмірними зі складністю справи, витраченим адвокатом часом, при цьому сторона відповідача не спростовувала суму, що підлягає компенсації, заперечувала проти задоволення клопотання вцілому, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, а саме за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, у розмірі 1 500 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Державного спеціалізованогопідприємства «Чорнобильська АЕС» в особі Топала Романа Васильовича - залишити без задоволення.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 18 лютого 2020 року - залишити без зміни.
Стягнути з Державного спеціалізованогопідприємства «Чорнобильська АЕС»на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено «11» серпня 2020 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді Л.Д. Махлай
Л.Д. Поливач