Єдиний унікальний номер справи 755/20223/19
Провадження №22-ц/824/8706/2020
30 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Тімуш Д.І.
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання,
В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони стягувача, видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання.
Свою заяву мотивував тим, що судовим наказом від 14.08.2009 року на користь ВАТ «Український Професійний банк» з ОСОБА_2 було стягнуто суму заборгованості. Судовий наказ і досі не виконаний, заборгованість добровільно не сплачена.
09.07.2019 між ПАТ «Український Професійний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (про заміну кредитора у зобов'язанні), за яким право вимоги по кредитному договору, де боржником є ОСОБА_2 , перейшло до є ОСОБА_1 , у зв'язку з чим просив замінити сторону стягувача. Окрім того, виконавчий лист було втрачено, тому просив видати його дублікат і відповідно поновити строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в який зазначає про незаконність оскаржуваної ухвали, яка прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом порушено презумпцію правомірності правочину, суд на власний розсуд послався на підстави недійсності договору, тоді як спір по суті визнання правомірності укладання договору не вирішувалося, а розглядалось процесуальне питання за вже ухваленим судовим рішенням. Відповідно безпідставна відмова у заміни сторони виконавчого провадження потягнула за собою й відмову у видачі дубліката виконавчого листа та поновлені строку для пред'явлення його до виконання. За таких обставин оскаржувана ухвала не може вважатись законною і підлягає скасуванню.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що наведеним вимогам оскаржувана ухвала не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суд обґрунтував свої висновки тим, що фізична особа у будь якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки вони надаються лише спеціалізованими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій і внесені до реєстру фінансових установ. За таких умов відступлення права вимоги на користь фізичної особи суперечить положенням ч.3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. За таких умов суд вважав укладений заявником та банком договір відступлення прав вимоги недійсним, відтак на цій підставі відмовив у задоволенні заяви.
З наведеним висновком колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, враховуючи наступне:
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України). Отже за змістом вищезазначених норм та у відповідності до ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
За своєю суттю заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв'язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до ч.5 ст.15 закону «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Аналогічний висновок зробив і Верховний Суд України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. При відступленні права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором.
Крім того, в п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. Зі змісту статей 2, 512-518 ЦК України можна зробити висновок про те, що учасниками договору цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа, при цьому наявність у неї статусу фінансової установи, як це має бути при укладенні договору факторингу, не вимагається. Відповідний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2018 року, справа № 501/2309/16-ц.
При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. В даному випадку неправомірність укладеного між заявником та банком правочину відступлення права вимоги не встановлено будь-яким рішенням суду. У зв'язку з відсутністю підстав вважати даний договір договором факторингу, а не договором цесії, недійсність такого правочину не встановлена й положеннями закону. За таких умов у суду першої інстанції були відсутні підстави для неврахування такого договору та критичного відношення до нього. Окремоколегія суддів апеляційного суду зауважує на невірне посилання судом першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16), оскільки такий правовий висновок стосується інших позовних вимог (визнання недійсним договорів відступлення права вимоги; вчинення правочину без проведення електронного аукціону активів банку та поза межами процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку фінансових послуг), відтак не може бути застосований без врахування особливостей обставин справи, що розглядається апеляційним судом.
Враховуючи зазначене колегія суддів апеляційного суду констатує, що ОСОБА_1 набув від ПАТ «Український професійний банк» прав кредитора за кредитним договором №576 від 26.09.2008 року, а тому належно звернення із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження. Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов'язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор без вирішення питання про заміну сторони у зобов'язанні не має права звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи заявника щодо невірного вирішення справи в частині заміни сторони виконавчого провадження знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді.
Окрім заміни сторони виконавчого провадження в своїй заяві заявник просив суд також видати дублікат виконавчого листа на примусове виконання судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2009 по справі № 2н-249/2009 та поновити строк для пред'явлення такого виконавчого листа до виконання. При цьому посилався на те, що після отримання документів кредитної справи, де боржником є ОСОБА_2 , було виявлено відсутність оригіналу судового наказу. Останньою відомою інформацією щодо здійснення його виконання є реалізація 19.01.2015 року через аукціон належного боржнику арештованого транспортного засобу. В зв'язку з цим заявником до колишнього стягувача направлений запит щодо місцезнаходження виконавчих документів, але у відповіді останнього зазначено, що усі виконавчі документи у тому числі і судовий наказ, на адресу банку зворотно не надходив. Оскільки на даний час банк перебуває на стадії ліквідації відсутні правові підстави для звернення із такою заявою до органів державної виконавчої служби.
Положеннями ч.1 ст. 433 ЦПК України передбачено, що пропуск строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання може бути поновлений лише за умови пропуску такого строку з поважних причин. При цьому один лише факт втрати виконавчого листа сам по собі не може вважатися безумовною підставою для поновлення такого строку.
З матеріалів справи вбачається, і про це зазначає сам заявник, що він звертався із запитом до ПАТ «Український професійний банк» щодо місцезнаходження виконавчих документів, але йому повідомлено, що виконавчі документи після часткового виконання у 2015 року були втрачені. На час звернення правонаступника ОСОБА_1 до суду в грудні 2019 року із даною заявою строк пред'явлення виконавчого документа до виконання вже був вичерпаний. При цьому перехід права вимоги за договором відступлення не обумовлює того, що строк пред'явлення виконавчого документу до виконання автоматично поновлюється, як і того, що такий строк було пропущено з поважних причин. Дії, вчинені первісним кредитором, і для нового кредитора мають правові наслідки в тому самому обсязі. Жодної поважної обставини, яка б завадила банку пред'явити виконавчий лист до виконання протягом встановленого законом строку, заявником до суду представлено не було. За таких умов колегія суддів апеляційного суду вважає, що ПАТ «Український професійний банк», достеменно володіючи інформацією про втрату виконавчого листа, не вчиняв дії щодо його поновлення (отримання дубліката) протягом строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, відтак колегія суддів не вбачає підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання, що в свою чергу виключає наявність підстав для задоволення заяви в цій частині.
У відповідності до положень п. 17.4 розділу XIII ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки, як вже зазначалося вище, строк пред'явлення виконавчого листа до виконання сплив, і суд прийшов до висновку про відсутність підстав для його поновлення, заява ОСОБА_1 в частині видачі дублікату виконавчого листа також не підлягає до задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на невірне вирішення справи судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення по справі нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києвавід 03 квітня 2020 року скасувати та постановити по справі нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 в частині заміни сторони стягувача - публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» у виконавчому провадженні задовольнити. Замінити сторону стягувача у виконавчому провадженні з виконання судового наказу Дніпровського районного суду м.Києва №2-н-249/2009 від 14.08.2009 року з публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» на ОСОБА_1 .
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на пред'явлення до виконання судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва №2-н-249/2009 від 14.08.2009 року та видачу його дублікату відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько