29 липня 2020 року місто Київ
справа № 759/18914/17
провадження №22-ц/824/1757/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - Перший заступник військового прокурора Київського гарнізону
Центрального регіону України в інтересах держави в особі
Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного
управління Міністерства оборони України
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
відповідач - Солом'янська районна у м.Києві державна адміністрація,
відповідач - Святошинська районна у м.Києві державна адміністрація,
відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бурлаченко
Сергій Борисович,
відповідач - ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_5 ,
відповідач - ОСОБА_6 ,
відповідач - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України,
на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 9 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Ул'яновської О.В.,
у справі за позовом Першого заступника військового прокурора Київського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації, Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бурлаченка Сергія Борисовича, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсними, виселення та передачу квартири,
У грудні 2017 року перший заступник військового прокурора Київського гарнізону Центрального регіону України, діючи в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації, Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бурлаченка С.Б., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсними, виселення та передачу квартири.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016110330000027 встановлено, що ОСОБА_1 з серпня 1977 року по липень 1993 року проходив військову службу у різних підрозділах Збройних сил України. У 1989 році він разом з сім'єю-дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 були взяті на квартирний облік. 30 серпня 1995 року родина за договором купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 , право власності на майно оформили на дружину - ОСОБА_2 . Отримавши право власності, родина поліпшила свої житлові умови, а тому, саме з 30 серпня 1995 року відпала необхідність у наданні іншого житлового приміщення ОСОБА_1 та перебування на обліку. ОСОБА_1 підлягав зняттю з обліку. Проте, родина не повідомила про дані обставини. А навпаки, наприкінці 1995 року ОСОБА_1 надав неправдиві відомості про необхідність забезпечення житлом його родини, яка складалася з чотирьох членів сім'ї, надавши підроблене свідоцтво про народження дитини - сина ОСОБА_8 16 грудня 1995 року Київським КЕВ району Міністерства оборони України ОСОБА_1 на сім'ю з чотирьох осіб розподілено та видано ордер на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 41,67 кв.м., загальною площею 71,43 кв.м. Квартиру приватизовано, видано свідоцтво про право власності. Відповідачі у вказаній квартирі не проживали, а постійно проживали у квартирі АДРЕСА_1 , яку об'єднали із раніше придбаною квартирою №10 у даному будинку та отримали у 2008 році один правовстановлюючий документ на квартиру, загальною площею 128,80 кв.м. У спірній квартирі проживає брат ОСОБА_2 з родиною, якому ОСОБА_2 подарувала ј частину спірної квартири.
Посилаючись на зазначені обставини, представник позивачів просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , виданого 7 жовтня 1997 Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , визнати недійсним договір дарування ј частини зазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений 28 листопада 1997 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурлаченко С.Б., виселити ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з усіма проживаючими особами з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення, передати в оперативне управління зазначену квартири до Міністерства оборони України в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, стягнути судові витрати.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 9 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Першого заступника військового прокурора Київського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації, Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бурлаченка С.Б., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування недійсними, виселення та передачу квартири.
Не погоджуючись з таким рішенням, Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права; неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими; невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зокрема посилається на те, що судом першої інстанції обставини, на які посилався позивач в позовній заяві, проігноровані і їм не надано належної правової оцінки; суд не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Поза увагою суду залишені доводи прокурора, що даний позов пред'явлено перш за все на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивачів за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустими доказами.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу Першого заступника військового прокурора Київського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м.Києва від 9 жовтня 2019 року залишити без змін.
В судовому засіданні прокурор Набієва М.І., представник Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України Сулима І.В. апеляційну скаргу підтримали.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Кушніренко Ю.М. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
В судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , представники Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації, Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації, приватний нотаріус КМНО Бурлаченко С.Б. не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (т.2 а.с.215_241, а також розміщеним оголошенням про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України ( ОСОБА_1 знаходиться в розшуку), у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга непідлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено, що розпорядженням голови Залізничної районної державної адміністрації міста Києва № 187 від 19 грудня 1995 року затверджено рішення начальника Київського гарнізону про надання жилої площі військовослужбовцям, в тому числі капітану ОСОБА_1 та його родині .
На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 на сім'ю із чотирьох осіб (дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 , син ОСОБА_8 ) видано ордер на жиле приміщення НОМЕР_1 на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 41,67 кв.м., яке складається з трьох кімнат у квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки з місця проживання сім'ї та прописки від 30 липня 1997 року родина ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі НОМЕР_2 за вказаною адресою /а.с. 11/.
7 грудня 1997 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на житло по ј частині кожному квартири АДРЕСА_2 . Свідоцтво видане Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва на підставі розпорядження від 7 жовтня 1997 року №3338 /том №1, а.с. 15/.
Право власності на вказану квартиру зареєстровано в БТІ м. Києва 10 жовтня 1997 року.
28 листопада 1997 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування здійснила відчуження 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_4 /том №1, а.с. 16/.
Відповідно до довідки форми №3 від 29 квітня 2016 року відповідачі ОСОБА_1 , донька ОСОБА_3 зареєстровані з 2006 року за адресою: АДРЕСА_1 . Власником особового рахунку житлової площі є ОСОБА_2 /том №1, а.с. 10/.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги позивачем не доведені.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК України передбачено право громадян на приватизацію квартир квартир державного житлового фонду.
Відповідно до ч.1, 3, 10 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управління яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених п.2 ст.2 цього Закону.
Пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15 вересня 1992 року № 56, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх ( віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації. На підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує свідоцтво про право власності на житло (п.п.14, 26 зазначеного Положення).
З матеріалів справи вбачається, що ордер на жиле приміщення - квартири АДРЕСА_2 був виданий ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого органу Залізничної районної Ради народних депутатів від 19 грудня 1995 року № 187. Свідоцтво про право власності на житло видане згідно з розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації міста Києва від 7 жовтня 1997 року № 3338, зі змісту якого вбачається, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 по ј частині кожному.
Оскільки при розгляді даної справи встановлено, що документи, які стали підставою для зайняття ОСОБА_10 та членами його сім'ї, в установленому порядку недійсними не визнавались, свідоцтво про право власності на житло видане відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15 вересня 1992 року № 56, тому підстави для визнання такого свідоцтва недійсним відсутні.
Суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог. Порушень норм процесуального права при розгляді справи в суді першої інстанції не встановлено. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду не спростовують, а тому рішення суду скасуванню не підлягає.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 9 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 11 серпня 2020 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус