11 серпня 2020 року м. Рівне
Справа № 569/15720/19
Провадження № 22-ц/4815/866/20
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.
секретар судового засідання:Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
за участю: позивачки, представника відповідача-адвоката Щербяк Ю.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2020 року в складі судді Панас О.В., проголошене в 15 год. 36 хв. в м. Рівне, дата складання повного судового рішення - 21 травня 2020 року,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позов мотивує тим, що вона та ОСОБА_2 з 02 травня 2010 року по 09 квітня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року шлюб між ними було розірвано та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 у розмірі по 1500 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Зазначає, що у період перебування її та відповідача у шлюбі ними була придбана за договором купівлі-продажу квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру для здешевлення нотаріальної процедури оформлення вказаного договору, було оформлено виключно на відповідача, хоча кошти, які було витрачено на її придбання були спільними . Враховуючи, що квартира була придбана ними в період шлюбу, вона належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності.
Вважає, що оскільки розмір призначених аліментів є незначним та таким, що не може забезпечити належний та достатній рівень для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування спільних дітей подружжя, то в забезпечення виконання відповідачем своїх обов'язків щодо утримання спільних дітей слід відступити від презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .
В зв'язку з викладеним просить визнати об'єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , визнати за нею право приватної спільної часткової власності на 3/4 частини, а за ОСОБА_2 право приватної спільної часткової власності на 1/4 частини вказаної квартири.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2020 року визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка набута в період шлюбу сторін, є спільним майном подружжя та підлягає до поділу між сторонами по 1/2 частині кожному, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували домовленість сторін щодо умов набуття права власності на спірну квартиру, зокрема, щодо часток, та інших правових підстав, які можуть вплинути на рівність часток у власності подружжя.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на необґрунтованість рішення суду в зв'язку з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що просила в позові відступити від презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_2 , оскільки, вона вклала більше коштів на придбання квартири, зокрема, 5 000 доларів США їй дали в борг її батьки. Даний факт підтверджується довідкою від 25.05.2020р., виданою на ім'я її матері ОСОБА_5
10.05.2017 року перед купівлею спірної квартири ОСОБА_5 зняла кошти у сумі 5 279,73 доларів США зі свого депозитного рахунку і у відділенні банку особисто передала відповідачу для купівлі квартири, що може підтвердити відеозапис з камер спостереження, що розміщені у відділенні №34 АТ КБ "Приватбанк".
Однак, записи з відеокамер банк не надає, а суд першої інстанції не вчинив відповідних процесуальних дій, хоча вона неодноразово заявляла, що кошти передала її мати, яку суд мав допитати в якості свідка.
Вважає, що оскільки вона не може отримати і відповідно подати до суду докази, які підтверджують викладені нею обставини та які знаходяться в банку, є необхідність витребувати докази в судовому порядку.
Також, звертає увагу, що твердження представника відповідача в судовому засіданні, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача не відповідає дійсності, так як згідно витягу з ЄДРРПНМ вбачається, що у власності відповідача окрім спірної квартири перебуває земельна ділянка площею 0,25 га. та житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, площею 66,7 м.кв. за адресою АДРЕСА_3 .
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 2 травня 2010 року. Від вказаного шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копіями свідоцтв про народження.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 квітня 2019 року у цивільній справі № 569/19244/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1500 грн. щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1500 грн. щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто в період перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_2 було придбано за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Цвіркун Л.В., зареєстрованим в реєстрі за № 204, квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності витягу №86835828 право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
Обов'язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених статтею 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.
Як на підставу збільшення своєї частки у спільному майні подружжя ОСОБА_1 покликається на те, що разом із з нею проживають двоє їх спільних з відповідачем малолітніх дітей, а розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_2 на їх утримання, є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей.
Як вбачається із заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 9 квітня 2019 року, аліменти на утримання дітей стягнуті судом з відповідача на користь ОСОБА_1 саме в тому розмірі, який вона просила. Будь-яких даних про те, що ОСОБА_1 в подальшому зверталась в суд з позовом про збільшення розміру аліментів на утримання дітей матеріали справи не містять.
Крім того, ОСОБА_1 не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості по сплаті аліментів, а також, що розмір аліментів, які він сплачує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не доведення ОСОБА_1 наявність підстави, передбаченої ч.3 ст. 70 СК України, для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.
Інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного житлового будинку, ОСОБА_1 у позивній заяві не наведено, а тому суд першої інстанції правильно виходив із рівності часток спільному майні подружжя при поділі спірного житлового будинку.
Доводи позивача про те, що в позові вона просила відступити від презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру, оскільки вона вклала більше коштів на придбання квартири, зокрема, 5 000,00 доларів США їй дали в борг її батьки, спростовуються позовною заявою, в якій вона покликалась лише на недостатність сплачуваного відповідачем розміру аліментів для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування дітей.
Відповідно до ч.3 ст.49 ЦПК України позивач має право змінити підстави позову до закінчення підготовчого засідання шляхом подання письмової заяви.
Однак, будь-які письмові заяви про зміну підстав позову, зокрема щодо придбання спірної квартири частково за кошти батьків позивачки, в матеріалах справи відсутні.
Усні пояснення ОСОБА_1 з даного приводу в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції не є заявою про зміну підстав позову в розумінні ч.3 ст.49 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про наявність у власності відповідача іншого нерухомого майна, крім спірної квартири, не заслуговують на увагу, оскільки самі по собі не є підставою для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат. Судові витрати понесені позивачем при подачі апеляційної скарги слід віднести на її рахунок.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2020 року залишити без змін.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги віднести за рахунок ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 серпня 2020 року.
Судді: Бондаренко Н.В.
Шимків С.С.
Ковальчук Н.М.