Справа № 415/4528/19
Провадження № 22-ц/810/359/20
04 серпня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Єрмакова Ю.В.,
суддів Авалян Н.М. Луганської В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Вовчанської С.В.,
учасники справи:
позивач - Кредитна спілка «Компаньйон»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 липня 2019 року
у цивільній справі за позовом кредитної спілки «Компаньйон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позову
У травні 2019 року Кредитна спілка «Компаньйон» звернулась до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі заяви на отримання кредиту від 31 липня 2013 року, поданої членом кредитної спілки «Компаньйон» ОСОБА_1 був укладений договір кредитування № К-1916/31.07.2013 - Кр, від 31.07.2013 року.
На виконання п.2.2 договору кредитування № К-1916/31.07.2013 - Кр, від 31.07.2013 року кредитна спілка «Компаньйон» виплатила ОСОБА_1 10 000 грн., про що свідчить витратно-касовий ордер 334 від 31.07.2013 року.
Згідно п. 3.4 договору кредитування № К-1916/31.07.2013 - Кр, від 31.07.2013 року ОСОБА_1 зобов'язалася з 31.07.2013 року по 31.07.2016 року погасити кредит в сумі 10 000 грн. і суму нарахованих планових відсотків - 7205 грн. 80 коп.
Протягом дії договору кредитування відповідач недобросовісно виконувала свої обов'язки за договором кредитування, в результаті чого утворилася заборгованість в сумі 29 823 грн. 56 коп., яка складається з суми кредиту - 7251 грн. 11 коп. і відсотків за користування кредитом - 22 572 грн. 45 коп., тому позивач звернувся з позовом до суду та просив стягнути вказану суму і судові витрати у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 23 липня 2019 року позов кредитної спілки «Компаньйон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто на користь кредитної спілки «Компаньйон» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № К - 1916/31.07.2013-КР від 31.07.2013 у вигляді заборгованості за кредитом в розмірі 7251 (сім тисяч двісті п'ятдесят одна) грн. 11 коп., відсотки за користування кредитом 22572 (двадцять дві тисячі п'ятсот сімдесят дві) грн. 45 коп., всього у розмірі 29823 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот двадцять три) грн. 56 коп., а також судовий збір в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн.
Суд першої інстанції на основі встановлених матеріалів справи та аналізу ст. 526, 530, 625, 1054 ЦК України дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором кредитування є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки відповідачем зобов'язання за договором кредитування в повному обсязі не були виконані.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, просила скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 липня 2019 року.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказала, що оскаржуване рішення винесено з порушенням Цивільного процесуального кодексу України, оскільки справу розглянуто в спрощеному провадженні та ОСОБА_1 не повідомлено про розгляд справи, чим порушено її право на подання відзиву на позовну заяву.
На виконання п.3.8 Кредитного договору позивач не повідомив куди слід перераховувати кошти, оскільки в червні 2014 року спілки за вказаною у договорі адреси не було, перераховувати кошти на рахунок спілки не було можливості у зв'язку з «військовими діями», що вплинуло на виконання зобов'язань, тобто в силу ст. 613 ЦК України вважається прострочкою кредитора, а тому відсутні підстави для стягнення процентів.
Також, скаржник зазначила, що кредитодавцем в порушення п. 5.3.1 Кредитного договору не повідомлено її про зміну свого місцезнаходження, що створило перешкоди для належного виконання нею договору кредитування.
Відповідач, посилаючись на зміст ст. 617 ЦК України, вважає причиною невиконання зобов'язань за кредитним договором, непереборну силу, що є другою підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, в рішенні не вказано, за який час стягнута заборгованість, відсотки, а також невірно стягнута сума судового збору.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 26 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 липня 2019 року.
Кредитною спілкою «Компаньйон» було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , який було відкрито у відділенні АБ «Укргазбанк» в м. Алчевськ і який діє по теперішній час. Цей же розрахунковий рахунок прописаний в договорі кредитування №К-1916/31.07.2013 Кр від 31.07.2013 року та у ОСОБА_1 була можливість оплачувати кредит в будь-якому відділенні АБ «Укргазбанк» України, але оплати не проводилися.
В апеляційній скарзі зазначено про те, що відповідач - ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказала, що на момент розгляду справи в суді проживала у м. Перевальську Луганської області, проте згідно довідки №6507000967 від 23.12.2014 року доданої до апеляційної скарги, остання перемістилася з тимчасово окупованої території в м. Перевальск і взята на облік в Україні АДРЕСА_2 з 23.12.2014 року.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 15 червня 2020 року справу було призначено до апеляційного розгляду.
Позивач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, до судового засідання не з'явився, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання повідомлено також в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».
Інтереси позивача у судовому засіданні представляв представник, який за Статутом є одним із засновників КС «Компаньйон», проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на основі встановлених матеріалів справи та аналізу ст. 526, 530, 625, 1054 ЦК України дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором кредитування є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки відповідачем зобов'язання за договором кредитування в повному обсязі не були виконані.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду частково.
Судом встановлено, що 31 липня 2013 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до кредитної спілки «Компаньйон» із заявою про надання їй кредиту у сумі 10000 грн. строком на 36 місяця на соціальні потреби.
В то й же день між КС «Компаньйон» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредитування № К-1916/31.07.2013-Кр. від 31.07.2013року на умовах строковості, зворотності, цільового використання, платності та забезпеченості, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором.
При цьому сторони договору передбачили, що плата за користування кредитом (проценти) становить 0,287671% на день від суми залишку кредиту, виходячи із річної процентної ставки 47%. Також сторони встановили у договорі, що погашення кредиту і процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком платежів, що є додатком до договору кредитування, (п.3.4.договору). Графіком платежів сторони договору кредитування встановили, що зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплата процентів повинно виконуватися частинами, при цьому цим графіком встановлені конкретні строки та розміри кожної частини грошового зобов'язання позичальника по поверненню кредиту та по сплаті процентів.
Також сторони передбачили у кредитному договорі, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом відбувається у такому порядку: спочатку проценти, а в наступну чергу - основна сума кредиту, п.3.6.договору.
Крім того, позивач і відповідач того ж дня 31.07.2013 року уклади Додаткову угоду до договору кредитування № К-1916/31.07.2013-Кр. від 31.07.2013 року, яка набуває чинності у разі несвоєчасного надходження планового платежу повністю або частково, обов'язково за рішенням кредитного комітету КС, в якій п.3.2. договору кредитування виклали у наступній редакції: «плата за користування кредитом (проценти) становить 0,36986% на день від залишку кредиту, виходячи із річної процентної ставки 135%. Відсотки нараховуються на фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту». Пунктом 2 Додаткової угоди передбачили, що у разі стягнення боргу у судовому порядку плата за користування кредитом становить 135% річних із залишку основної суми кредиту за весь час користування кредитом, при цьому КС проводить перерахунок оплати.
Факт належного виконання кредитодавцем зобов'язання з видачі кредиту у розмірі 10 000 грн. та отримання його позичальником ОСОБА_1 підтверджено видатковим касовим ордером від 31.07.2013 року та не заперечується сторонами.
Також, виходячи з розрахунку заборгованості за договором кредитування № К-1916/31.07.2013-Кр. від 31.07.2013року, встановлено, що ОСОБА_1 , як позичальник, починаючи з червня 2014 року перестала виконувати обов'язок сплати щомісячних частин кредиту та процентів за його користування на строк, що перевищує один календарний місяць.
Сторонами встановлено, що у разі випадку затримання ОСОБА_1 сплати частини кредиту та/або процентів за його користування на строк, що перевищує один календарний місяць, КС отримує право дострокової вимоги повернення кредиту та сплати процентів за весь фактичний строк користування кредитом (п.5.4.3.договору), умовами п.2 Додаткової угоди до договору кредитування № КС 7544/21.03.2013- Кр. від 21.03.2013 року позивач та відповідач передбачили, що уразі стягнення боргу у судовому порядку проценти складуть 135% від залишку основної суми кредиту за весь період користування кредитом, а КС проводить перерахунок їх оплати, при цьому відповідач зазначена як така, що ознайомлена та згодна з усіма пунктами додаткової угоди, що засвідчили власними підписами.
Частиною першої статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, за приписами статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (частина третя статті 1049 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищезазначених положень матеріального права, колегія судів приходить до висновку про те, що сторони досягли усіх істотних умов договору, оскільки договір був укладений в порядку, встановленому законом, позичальник отримала грошові кошти, а тому зобов'язана була повернути їх у строк, визначений графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною договору кредитування.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не повернула у межах строку дії договору кредитування суму кредиту в розмірі 7251, 11 грн, то суд приходить до висновку про необхідність стягнення зазначеної суми та в цій частині погоджується з рішенням суду першої інстанції.
Щодо стягнення відсотків, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 175/4753/15-ц, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, яка в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинна враховуватися.
Пунктом 2.1. Договору кредитування №К-1916/31.07.2013 Кр від 31.07.2013 встановлено строк дії договору 36 фактичних місяців від дати надання позичальнику кредиту, тобто з 31 липня 2013 року по 31 липня 2016 року, тобто кінцевим терміном повернення грошових коштів є 31 липня 2016 року, що також підтверджується графіком розрахунків до Договору кредитування (а.с. 9 зворотна сторона).
Після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Тому нарахування процентів поза межами строку кредитування, а саме після 31 липня 2016 року, ґрунтуються на невірному тлумаченні норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Зазначені обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив в повному обсязі позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 суми відсотків за користування кредитом в розмірі 22572,45 грн., оскільки з ОСОБА_1 підлягають стягненню відсотки з 31 липня 2013 року (з моменту укладення договору кредитування) по 31 липня 2016 року (закінчення строку дії договору кредитування), тобто в сумі 12931,28 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме те, що справу розглянуто в спрощеному провадженні та ОСОБА_1 не повідомлено про розгляд справи, чим порушено її право на подання відзиву на позовну заяву, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно п.1 ч.4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
За змістом ч.1 ст. 274 ЦПК України У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи.
Відповідно до ч.6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» (оскільки з позовом КС «Компаньойн» звернулась в травні 2019 року) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921 грн.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 29823,56 грн., тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 * 100 = 192100 грн.), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Також, оскільки відповідач по справі мешкає в зоні проведення Операції Об'єднаних Сил (раніше АТО), згідно вказаної адреси у позовній заяві та кредитному договорі, повідомлення про відкриття апеляційного провадження судом першої інстанції здійснювалося відповідно до вимог статті 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» (а.с.24).
Доводи апеляційної скарги про те, що на виконання п.3.8; 5.3.1 Кредитного договору позивач не повідомив куди слід перераховувати кошти, оскільки в червні 2014 року спілки за вказаною у договорі адреси не було, перераховувати кошти на рахунок спілки не було можливості у зв'язку з «військовими діями», що вплинуло на виконання зобов'язань, тобто в силу ст. 613 ЦК України вважається прострочкою кредитора, а тому відсутні підстави для стягнення процентів, на увагу не заслуговують, враховуючи положення ст. 525,526 ЦК України, зміст яких був зазначений вище.
Крім того, слід зазначити про те, що в укладеному кредитному договорі № К-1916/31.07.2013-Кр. від 31.07.2013року, сторони в п.3.8 встановили, що позичальник проводить погашення кредиту та процентів за користування кредитом через касу Кредитодавця за її місцем знаходження у відповідні робочі дні або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Кредитодавця, визначений розділом 10 цього Договору.
В розділі 10 Договору зазначено розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , який було відкрито у відділенні АБ «Укргазбанк» в м. Алчевськ і який діє по теперішній час.
Згідно довідки №6507000967 від 23.12.2014 року доданої до апеляційної скарги, відповідач перемістилася з тимчасово окупованої території в м. Перевальск і взята на облік в Україні АДРЕСА_2 з 23.12.2014 року, а отже, підстав вважати, що остання не могла виконати зобов'язання за кредитним договором, не має.
Крім того, за відсутності інформації про адресу або рахунки кредитора, на які необхідно перераховувати надані у кредит кошти, слід виходити із положень ст. 537 ЦК України, за змістом ч.1 якої Боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі:
1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;
2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
3) відсутності представника недієздатного кредитора.
Таких доказів про вчинення дій щодо виконання зобов'язань відповідачем надано не було.
В своїх поясненнях на відзив Кредитної спілки «Компаньйон» відповідач посилається на те, що з липня 2014 року в м.Алчевськ АБ «Укргазбанк» не працював, на підтвердження чого надає довідку з банку №124/7449/2020 від 06.03.2020 р., проте в зазначеній довідці вказано, що у 2014 році у м.Краснодон Луганської області діяльність АБ «Укргазбанк» було призупинено з 15.07.2014 року та не має інформації щодо зупинення діяльності банку у м.Алчевськ.
Також, доводи відповідача про те, що відповідно до статті 617 ЦК України вона звільняється від зобов'язання виконувати умови кредитного договору, судова колегія вважає необґрунтованими.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Ознаки непереборної сили наведено у пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України як надзвичайної або невідворотної за даних умов події.
Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 141 Закону України від 2 грудня 1997 року № 671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Згідно з нормами статті 10 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань.
Згідно правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/18370/15-ц форс-мажорні обставини не є загальновідомими та мають підтверджуватися сертифікатом торгово-промислової палати.
Відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат, що засвідчують настання обставин непереборної сили для відповідача з зазначенням певного часу їх настання та дії щодо зобов'язань за кредитним договором № К-1916/31.07.2013-Кр. від 31.07.2013 року відповідачем суду не надано.
Щодо доводів апеляційної скарги про невірно стягнуту суму судового збору, колегія суддів звертаю увагу на те, що, оскільки позовні вимоги Кредитної Спілки «Компаньйон» підлягають частковому задоволенню, то понесені судові витрати за подання позовної заяви відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Апеляційний суд вважає, що рішення суду слід скасувати відповідно до п.п.1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Кредитної спілки «Компаньйон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Компаньйон» заборгованість за кредитним договором № К-1916/31.07.2013-Кр. від 31.07.2013 року
у розмірі 20182,28 грн., з яких: тіло кредиту - 7251,11 грн., відсотки за період 30.08.2013 року по 31.07.2016 року - 12931,28 грн.
У задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 9641,17 грн. з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Компаньйон» за період з 01.08.2016 року по 30.05.2019 року відмовити.
Щодо судових витрат
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 1921 грн, що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 2).
Згідно платіжного доручення від 08.01.2019 року позивачем понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн (а.с. 122).
Оскільки позовні вимоги Кредитної спілки «Компаньйон» підлягають частковому задоволенню, то понесені судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 63,04 грн..
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Кредитної спілки «Компаньйон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Кредитної спілки «Компаньйон» (код ЄДРПО 26341572, юридична адреса: Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Первомайська, юуд.104) заборгованість за кредитним договором К-1916/31.07.2013 -КР від 31 липня 2013 року у розмірі 20182,28 грн., з яких: тіло кредиту - 7251,11 грн., відсотки за період 30.08.2013 року по 31.07.2016 року - 12931,28 грн.
У задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 9641,17 грн. з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Компаньйон» за період з 01.08.2016 року по 30.05.2019 року відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Кредитної спілки «Компаньйон» (код ЄДРПО 26341572юридичная адреса: Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Первомайська, юуд.104) судовий збір в сумі 368,06 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови 10 серпня 2020 року.
Судді Ю.В.Єрмаков
Н.М. Авалян
В.М.Луганська