Житомирський апеляційний суд
Справа №285/610/20 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В.
Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М.
12 серпня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Григорусь Н.Й., Трояновської Г.С.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,
на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, ухвалене 06 квітня 2020 року суддею Михайловською А.В. у м. Новоград-Волинському,
у справі № 285/610/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом, у якому, посилаючись на невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № б/н від 04 серпня 2017 року, просило стягнути з останнього заборгованість станом на 05 грудня 2019 року в сумі 16382,24 грн, з яких: 11704,56 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 835,14 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2586,24 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 756,30 грн - штраф (процентна складова).
Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні позову Банку.
В апеляційній скарзі представник Банку, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, ухвалити нове - про задоволення позову.
На його думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позичальник не оспорював укладений з Банком кредитний договір, який є договором приєднання, розрахунок заборгованості не спростував. До апеляційної скарги представник Банку додав виписку по рахунку, посилаючись на те, що такий доказ надавався суду першої інстанції, проте не був врахований ним. Інформація, яка міститься у виписці по рахунку підтверджує обставини користування кредитними коштами, їх часткове погашення відповідачем та наявність заборгованості по простроченому тілу кредиту.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що 04 серпня 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 10).
Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а підписана ним заява не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, розмір неустойки.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості за договором від 04 серпня 2017 року станом на 05 грудня 2019 року складає 16382,24 грн, з яких: 11704,56 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 835,14 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2586,24 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 756,30 грн - штраф (процентна складова).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності. Зокрема, суд також послався на відсутність доказів наявності правових підстав для нарахування та стягнення простроченої заборгованості за кредитом в сумі 11704,56 грн та вказав, що така заборгованість значно перевищує розмір витрачених відповідачем кредитних коштів, який згідно наданого Банком розрахунку становить 4996 грн.
Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, враховуючи наступне.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Матеріали справи не містять, а позивач не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність вказаної у розрахунку заборгованості відповідача перед Банком.
Банком також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредиту і кредитної картки взагалі, користування кредитним лімітом, його збільшення, погодження з позичальником відповідних тарифів, умов та правил. Враховуючи, що Банк не довів існування кредитних правовідносин між сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані Банком у позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.
Як вбачається з матеріалів справи Банк надав суду заяву про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи та заяву про розгляд справи за відсутності позивача (а.с. 36, 38).
Не подання відповідачем відзиву на позовну заяву не звільняло позивача від обов'язку, визначеного ст. ст. 12, 81 ЦПК України, довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. При цьому, позивач повинен був подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).
Подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін, тому суд апеляційної інстанції не приймає, як доказ, подану Банком апеляційному суду виписку по рахунку позичальника (а.с. 62), яка на думку позивача, підтверджує факт отримання, користування відповідачем кредитними коштами та наявність заборгованості. Крім того, позивачем не зазначено обставин неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Посилання представника Банку у апеляційній скарзі, що такі докази, зокрема, виписка по рахунку надавались суду першої інстанції спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для його скасування.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Дана справа є малозначною, оскільки визначена у ній ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Тому, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06 квітня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 12 серпня 2020 року.