Провадження № 11-кп/803/2470/20 Справа № 204/8012/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
07 серпня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого (в режимі
відеоконференції) ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12018040680001099 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2020 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України,
Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2020 року клопотання прокурора було задоволено та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 до 15 серпня 2020 року включно.
Рішення суду обґрунтовано тим, що ОСОБА_8 , будучи раніше неодноразово судимий, в тому числі за злочини проти власності, має не зняту і не погашену у встановленому Законом порядку судимість, обвинувачується у вчиненні умисного злочину середньої тяжкості, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, та у вчиненні тяжкого злочину,передбаченого ч.2 ст.186 КК України. Ризики, на які посилається прокурор, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого, не змінилися та мають місце й в теперішній час, що вказує на недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів і продовження існування ризиків, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які залишаються не допитаними на теперішній час, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, тому продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Летельє проти Франції».
як вбачається з матеріалів, будь-яких даних про зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено, та на переконання суду, буде недостатнім для запобігання зазначених ризиків та не здатним забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 не погодилась з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Красногвардійського районного суду від 17.06.2020 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 щодо застосування більш м'якого запобіжного заходу, а саме домашнього арешту.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що не погоджується із вказаною ухвалою судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, вважаючи її незаконною, необгрунтованою, безпідставною, що не грунтується на нормах процесуального права, і такою, що підлягає скасуванню.
Вважає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є невідповідним тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сумлінній поведінці обвинуваченого під час тримання під вартою та характеризуючими даними ОСОБА_8 .
На думку апелянта, прокурор не довів належним чином наявність жодної з обставин, передбачених ч1 ст. 194 КПК України, а слідчим неналежно проведено досудове розслідування та не в повному обсязі зібрані матеріали, що підтверджують вину ОСОБА_8 .
Відтак, на думку апелянта, слідство не встановило в повному обсязі причетність ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, а також не встановило ще один обов 'язковий елемент об 'єктивної сторони складу кримінального правопорушення - спосіб вчинення кримінального правопорушення.
Заслухавши доповідь головуючого судді, думку обвинуваченого та його захисника, які, кожен окремо, підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення даної апеляції, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Рішенням Конституційного суду України від 13.06.2019 року №4-р/2019 визнано таким, що є неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України: - вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; - незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до матеріалів справи, в провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040680001099 від 16.06.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України.
Як убачається з матеріалів провадження, до обвинуваченого ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції, яке розглядалось 17.06.2020 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 з тих підстав, що обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не змінилися, а застосування до обвинуваченого жодного із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При обґрунтуванні рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати вимоги ст. 199 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та положень, встановлених у рішеннях Європейського Суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід відповідає не лише особі обвинуваченого, а й характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню обвинуваченого від суду, ризик чого є реальним та дійсним. Судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлено, що воно є доцільним, а підстави для заміни цього запобіжного заходу менш обтяжливим відсутні, зважаючи на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Усвідомлюючи ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за їх вчинення, усвідомлюючи невідворотність покарання, є ризики того, що ОСОБА_8 може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також може продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення, зважаючи на відсутність даних про працевлаштування останнього до його ув'язнення, корисливий мотив злочину, а також з урахуванням того, що обвинувачений раніше неодноразово судимий.
Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника є необґрунтованими, оскільки зазначені вище ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджується наданими судом першої інстанції матеріалами і будь-який більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування його на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є беззаперечною підставою для продовження раніше обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою, що визначено в рішенні Європейського суду за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Крім того, у справі “Москаленко проти України”, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Отже, підстав для застосування судом до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу колегія суддів не вбачає з огляду на вищевикладені обставини.
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Що ж стосується посилання захисника в апеляційній скарзі на недоведеність вини її підзахисного та бездоказовість пред'явленого йому обвинувачення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наразі предметом апеляційного розгляду є саме законність та доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , а встановлення вини чи невинуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є прерогативою суду першої інстанції за результатами судового розгляду кримінального провадження.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника в інтересах обвинуваченого - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 183, 194, 331, 405, 407, 419 КПК, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2020 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4