Миколаївський окружний адміністративний суд
54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.
24.12.2009 р. Справа № 2а - 6732/09/1470
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: приватного підприємства ”Евро-ДГ”, м. Миколаїв
до відповідача: державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, м. Миколаїв
Головуючий суддя Середа О.Ф.
Секретар судового засідання Гомонюк Є.Д.
від позивача: Нестеренко О.А.
від відповідача: Чебан В.О.
Суть спору: про визнання протиправними дій та визнання недійсними висновків Акту перевірки.
Приватне підприємство ”Евро-ДГ” (надалі - позивач) звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (надалі - відповідач):
- про визнання протиправними дій відповідача, які полягають в визнанні правочинів, укладених позивачем з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах;
- про визнання протиправними дій відповідача, які полягають в визнанні відсутніми об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними;
- про визнання протиправними дій відповідача, які полягають в визнанні відсутніми об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними;
- про визнання недійсними висновків Акту перевірки відповідача від 18.02.09 р. № 655/23-600/32755158, викладених в розділі 4 як такі, що порушуються законі права та інтереси позивача та встановлюють для нього негативні наслідки.
Заявою від 18.12.09 р. позивач уточнив свої позовні вимоги та просить суд:
1. Визнати протиправними дії відповідача, які полягають у визнанні правочинів, укладених позивачем з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, саме:
- договір від 04.01.05 р. № 38353/п1 купівлі-продажу лому та відходів чорних вторинних металів, укладений з ПП ”КВВМПУ”;
- договір від 01.08.08 р. № 01/08 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, укладений з ТОВ ”Арни-Транзит Юг ЛТД”;
- договір від 01.10.04 р. № 01/10 купівлі-продажу лому чорних металів, укладений з ТОВ ”Арни-Транзит Юг ЛТД”;
- договір від 01.03.06 р. № 01/03 транспортно-експедиційного обслуговування, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;
- договір від 01.09.04 р. № 01/09 транспортно-експедиційного обслуговування, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;
- договір від 01.02.06 р. № 01/02 купівлі-продажу чушок алюмінієвих, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;
- договір від 17.06.08 р. № 17/06-1 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;
- договір від 06.08.04 р. № 06/08 купівлі-продажу обладнання, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;
- договір від 15.05.04 р. № 15/05 купівлі-продажу виробничого обладнання, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;
- договір від 01.03.04 р. № 5 купівлі-продажу вуглеводистого лому та відходів чорних металів, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;
- договір від 17.06.08 р. № 17/06 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Інтермет-ВС”;
- договір від 10.08.06 р. № 10/08-2 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Інтермет-ВС”;
- договір від 09.08.06 р. № 09/08 купівлі-продажу вуглеводистого лому та відходів чорних металів, укладений з ТОВ ”Інтермет-ВС”;
- договір від 29.04.05 р. № 3 купівлі-продажу лому та відходів вторинних металів, укладений з ПП ”Герос”;
- договір від 20.06.05 р. № 5-07/2 купівлі-продажу лому та відходів чорних вторинних металів, укладений з ТОВ Промислова група ”Союз”;
- договір від 14.03.06 р. № 6С купівлі-продажу товарів, укладений з ТОВ Промислова група ”Союз”;
- договір від 01.04.05 р. № 07 про приймання вторсировини та відходів виробництва, укладений з Філією ТОВ ”Західно-Кримський Віннспецпостач” ПП ”Віннспецпостач”;
- договір від 02.09.04 р. № 38232/В купівлі-продажу лому та відходів чорних вторинних металів, укладений з ТОВ ”Алекс-Д”;
- договір від 08.07.04 р. № 69/97-04 купівлі-продажу товару, укладений з ВАТ ”Закарпатвтормет”;
- договір від 15.05.04 р. № 299 купівлі-продажу брухту і відходів чорних металів, укладений з ТОВ ”Івано-Франківський Вторчормет”, з додатками до нього від 01.01.05 р. та від 03.01.06 р.;
- договір від 29.04.04 р. № 29/04 купівлі-продажу лому чорних металів, укладений з КП ”Юг-Мет-03”;
- договір від 05.04.4 р. № 05/04-01 купівлі-продажу товарів, укладений з ЗАТ ”Кримвтормет”, та додаткова угода до нього від 30.12.04 р.;
- договір від 02.04.04 р. № 02/04-01 купівлі-продажу товарів, укладений з ТОВ ”Відмет”;
- договір від 20.03.04 р. № 20/3 купівлі-продажу лому та відходів чорних металів, укладений з ЗАТ ”Вега-М”;
- договір від 01.07.06 р. № 01/07 постачання брухту і відходів чорних металів, укладений з ТОВ ”Карпаттехноцентр”;
- договір від 01.11.06 р. № 01-11 постачання лому чорних металів, укладений з ТОВ ”Укрресурсметал”;
- договір від 16.10.06 р. № 16/10 купівлі-продажу лому та відходів чорних металів, укладений з ПП ”Риф”;
- договір від 18.07.06 р. № 37 постачання металолому чорних металів, укладений з ПП ”МПСП Кентавр”;
- договір від 22.11.06 р. № 1 купівлі-продажу лому та відходів чорних металів, укладений з ПП ”Юголомресурс”;
- договір від 01.08.05 р. № 01/08 купівлі-продажу брухту чорних металів, укладений з ТОВ ”Трансмет”;
- договір від 12.12.06 р. № 12/12-06 купівлі-продажу лому чорних металів, укладений з ТОВ ”Промтехсервіс”;
- договір від 23.07.07 р. № 23-МК поставки промислових товарів, укладений з ТОВ ”Тонмет”, та додаток № 1 від 23.07.07 р. до нього;
- договір від 20.04.07 р. №2 постачання лому чорних металів, укладений з ТОВ ”ХерсонМет”;
- договір від 02.01.08 р. № ВЧМ-03/ІН-01 купівлі-продажу брухту чорних металів, укладений з ВАТ ”Тернопільвтормет”;
- договір від 29.09.06 р. № ВЧМ-03/ІН-10 купівлі-продажу брухту чорних металів, укладений з ВАТ ”Тернопільвтормет”;
- договір від 19.10.07 р. № 19/10 купівлі-продажу списаного обладнання, укладений з ТОВ НВКФ ”Техметалосервіс”;
- договір від 11.01.07 р. б/н поставки відходів чорних металів, укладений з ПП ”Мет-Строй”;
- договір від 13.11.07 р. № 13/11.07 поставки лому чорних металів, укладений з ТОВ ”Вітодім”;
- договір від 01.04.08 р. № 32 поставки макулатури, укладений з ТОВ ”Нікіта”;
- договір від 29.03.05 р. № 09/КП купівлі-продажу вуглеводистого лому та відходів чорних металів, укладений з ТОВ ”Валкос Груп”;
- договір від 01.05.05 р. № 01/05-М на поставку металобрухту, укладений з ВП філією ”Вінспецпостач”;
- договір від 24.06.05 р. № 24/06 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з НВК ”НАСКО”;
- договір від 01.02.06 р. № 01/02-2 купівлі-продажу алюмінію в чушках, укладений з НВК ”НАСКО”;
- договір від 01.06.05 р. № 27 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Наукові прогресивні технології”;
- договір від 01.07.05 р. № 01/М купівлі-продажу відходів папіру та полімерних матеріалів, укладений з ТОВ ”Наукові прогресивні технології”;
- договір від 01.07.05 р. № 01/П на надання послуг, укладений з ТОВ ”Наукові прогресивні технології”;
- договір від 05.04.06 р. № 01/04-2 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Нікагро Спектр”;
- договір від 01.10.07 р. № 1 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ПП ”Купран-Юг”;
- договір від 10.08.06 р. № 05 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Науково-Технічний Центр МІА”;
- договір від 17.07.06 р. № 321/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надання залізницею послуг, укладений з Державним територіально-галузевим об'єднанням ”Львівська залізниця”;
- договір від 28.12.07 р. № 28/12А про надання в оренду промислових площадок та побутових приміщень для заготовки та переробки брухту чорних металів з твердим покриттям загальною площею 1000 кв. м, укладений з ВАТ ”Житлопромбуд-8”.
2. Визнати протиправними дії відповідача, які полягають в визнанні відсутніми об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними.
3. Визнати протиправними дії відповідача, які полягають в визнанні відсутніми об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними.
4. Визнати недійсними висновки Акту перевірки відповідача від 18.02.09 р. №655/23-600/32755158, викладені в розділі 4 як такі, що порушуються законі права та інтереси ПП ”Евро-ДГ” та встановлюють для нього негативні наслідки.
Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва (надалі -відповідач) позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
В період з 29.12.08 р. по 28.01.09 р. відповідач по справі провів планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. та склав акт від 18.02.09 р. № 655/23-600/32755158 (надалі -Акт перевірки).
Зокрема, у Акті перевірки відповідач зробив висновки:
- про порушення позивачем частин 1, 5 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 218 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених позивачем з зазначеними у Акті перевірки постачальниками та покупцями;
- про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями. Дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період -не є дійсними;
- про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями. Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період -не є дійсними.
У Акті перевірки відповідач зазначив, що між позивачем та іншими суб'єктами підприємництва укладались ідентичні договори купівлі-продажу металоконструкцій, відходів чорних металів, металобрухту і таке інше. На думку відповідача, укладені позивачем договори не відповідають вимогам діючого законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 2 статті 689 ЦК України встановлено для покупця обов'язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
У разі коли сторони не визначають у договорі поставки порядок приймання-передачі продукції, застосовуються положення Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затвердженої постановами Державного арбітражного Союзу РСР від 15.06.65 р. № П-6 і від 25.04.66 р. № П-7, яка є чинною до теперішнього часу.
Відповідно пункту 2 Інструкції № П-6 при поставці товарів відправник (постачальник) зобов'язаний дотримуватись:
а) встановлених правил пакування і затарювання продукції, маркування і опломбування окремих місць;
в) чіткого і правильного оформлення документів, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікати, посвідчення якості і інше), відвантажувальних та розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних про якість та комплектність продукції фактичній якості та комплектності її.
Відповідно пункту 5 Інструкції № П-6 при прийманні товарів, як передбачено правилами, що діють на транспорті (перевезення), одержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорта складання комерційного акту (відмітки на товарно-транспортній накладній або складання акту при доставці вантажу автомобільним транспортом).
Відповідно до пункту 12 Інструкції № П-6 приймання продукції по кількості проводиться відповідно транспортним і супровідним документам (рахунки-фактури, специфікації, описи, пакувальні ярлики і інше) відправника (виробника).
Відповідно пункту 22 Інструкції № П-6 для приймання продукції виділяються особи, компетентні (по роду роботи, по освіті, по досвіду трудової діяльності) по питанню визначення якості і комплектності продукції, що підлягає прийманню.
Відповідно до пункту 26 Інструкції № П-6 акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-одержувача не пізніше, чим на наступний день після складання акту.
Відповідно пункту 28 Інструкції № П-6 акти приймання продукції по кількості реєструються і зберігаються у порядку, встановленому на підприємстві-одержувачі.
Відповідач у Акті перевірки зазначє, що акти приймання продукції, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання ТМЦ у позивача відсутні, трудові ресурси, які можуть приймати участь у прийманні продукції від постачальника та відвантаження її покупцю, також відсутні. Умови для зберігання продукції у позивача відсутні.
З огляду на викладене, перевіряючі дійшли висновку, що операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не могли проводитись позивачем.
Відповідач вважає, що відповідно до переліку продукції, яка підлягає сертифікації в Україні, затвердженої наказом державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.05 р. № 28, із змінами та доповненнями, товар, що поставлявся згідно договорів позивачем та іншими підприємствами підлягає обов'язковій сертифікації.
Відповідно до статті 13 Закону України ”Про підтвердження відповідності” від 17.05.01 р. № 2406-ІІІ постачальник зобов'язаний реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційного номеру сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларацію про відповідність.
Перевіркою не встановлено наявність сертифікатів якості у позивача.
У Акті перевірки вказано, що позивачем до перевірки не надано товарно-транспортні накладні та інші документи, які свідчать про транспортування металоконструкцій, списаного обладнання, шлаку алюмінієвого, алюмінію в чушках, чавуну, брухту чорних металів.
Відповідно до умов договорів поставка товару здійснювалась на умовах ”FCA” -”Франко-перевізник”. Це означає, що зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після передачі товару, під відповідальність перевізника, названого покупцем, у погодженому місці або пункті. Під перевізником розуміють будь-яку особу, яка за договором перевезення зобов'язується виконати або забезпечити виконання перевезення залізницею чи автомобільним шляхом, морем, повітрям, внутрішніми (судноплавними) шляхами, або сполучаючи ці способи.
Відповідач зазначає у Акті, що перевіркою не виявлено взаємовідносин позивача з контрагентами, які підпадають під визначення перевізника. На думку відповідача, якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 р. № 488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача стосовно фактичного отримання товару.
В ході проведення перевірки не встановлені відповідні документи, що підтверджують факт відвантаження чи отримання товару.
Відповідач зазначає, що згідно наявних документів, на підставі яких проводилась перевірка, не виявлено копій транспортних та супроводжувальних документів, які передбачено вимогами діючого законодавства. Це свідчить про відсутність доказів фактичного отримання та відвантаження товарів позивачем.
Відповідач зазначає, що аналіз декларацій з податку на прибуток позивача за IV квартал 2006 р., 2007 р., ІІІ квартали 2008 р. (рядки 4.10 ”Витрати на поліпшення основних фондів”, 07 ”Сума амортизаційних відрахувань”) свідчить про відсутність у позивача основних засобів та нематеріальних активів на підприємстві.
Таким чином, в ході проведення перевірки перевіряючі не виявили документів, які свідчать про рух товару, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження ТМЦ і прийшли до висновку, що операції мали безтоварний характер. При цьому вони зазначають, що на час проведення перевірки відсутня можливість встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.
Відповідач посилається на те, що зазначені операції не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. На думку відповідача, наслідком діяльності позивача є виключно формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.
Згідно пункту 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до пункту 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із статтею 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Підпунктом 3.2.1 пунктом 3.2 статті 3 Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.
Таким чином, несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок невірного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.
Враховуючи викладене, відповідач прийшов до висновку, що кошти перераховувались позивачем без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим такі його дії призвели до втрат дохідної частини державного бюджету України.
Таким чином, позивач порушив умови статті 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.
Згідно із частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Враховуючи, що договори поставок товарів є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
В ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені договори відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203 ЦК України є нікчемними і в силу статті 216 цього кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Статтею 2 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 9 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Відсутність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності.
Відповідач вважає, що зазначені умови є обов'язковими при здійсненні господарської діяльності. Враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції. Такі правочини відповідно до пункту 2 статті 215 ЦК України є нікчемними і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стосовно інших позовних вимог, відповідач зазначає наступне.
Згідно Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України 21.06.01 р. № 253 податкове повідомлення - письмове повідомлення податкового органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену податковим органом у випадках, передбачених законодавством. Податкове повідомлення-рішення є однією з форм податкового повідомлення.
Відповідно пункту 4.11 наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 ”Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” за наслідками перевірки керівником податкового органу (його заступником) приймається податкове повідомлення-рішення.
За наслідками проведеної перевірки та складеного Акту від 18.02.09 р. № 655/23-600/32755158 до позивача не приймалось податкове повідомлення-рішення, яке б містило обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання. Фактично, для позивача негативні наслідки взагалі відсутні, оскільки акт перевірки є лише формою відображення результатів перевірки і носієм доказової інформації.
Позивач вважає, що дії відповідача, які полягають, зокрема, в наданні зазначених вище висновків в Акті перевірки, не відповідають нормам чинного законодавства України та порушують його законні права. І хоча за результатами проведеної перевірки та складеному Акту відповідач рішення не приймав, зроблені ним висновки зачіпають не тільки законні інтереси позивача, але й тягнуть за собою негативні наслідки, в тому числі і на майбутнє.
Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає вимоги позивача по визнанню протиправними дій відповідача обґрунтованими та доведеними, виходячи з наступного.
Згідно приписів статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.02 р. у справі № 1-1/2002 8-рп/2002 надано офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України і зазначено наступне.
Стаття 55 Конституції України, встановлюючи судовий захист прав і свобод людини і громадянина, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя здійснюється виключно судами у відповідних формах.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Судовий захист прав і свобод необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Згідно з частинами другою, третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень, також вирішення питань, які мають правовий характер.
Проблема тлумачення норм щодо повноважень судів неодноразово досліджувалася Конституційним Судом України. Розкриваючи конституційний зміст права на судовий захист, Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.97 р. зазначив, що Конституцією України кожному гарантовано і забезпечено право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Рішенням від 01.10.98 р. по справі № 13-рп/98 Конституційний Суд України констатував, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання згідно з частиною другою статті 124 Конституції України поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.
Конституційний Суд вирішив і у пункті 1.1 рішення від 07.05.02 р. у справі № 1-1/2002 8-рп/2002 вказав, що положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень, вирішення питань, що мають правовий характер.
Згідно із статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.
Враховуючи завдання адміністративного судочинства, яке, зокрема, полягає у поновленні судом порушених суб'єктивних прав юридичних осіб, адміністративний суд виходить з того, що він не уповноважений вирішувати питання про скасування акту перевірки суб'єкта владних повноважень, але при вирішення спору про оскарження дій суб'єкта владних повноважень він має право і повинен з'ясувати усі обставини по справі, зокрема, підстави та порядок проведення перевірки, дослідити вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, перевірити порядок прийняття акту перевірки і його відповідність вимогам закону з урахуванням суті викладених висновків тощо.
Стосовно висновків відповідача про порушення частин 1, 5 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем із зазначеними у Акті перевірки постачальниками та покупцями. Суд вважає такі посилання відповідача на зазначені норми ЦК України безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.
Як вбачається із змісту Акту перевірки такий висновок відповідача є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами. Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судом з'ясовано, що жодний із правочинів зазначений в Акті перевірки до теперішнього часу не визнаний недійсним у судовому порядку. Висновки відповідача спростовуються, зокрема, рішенням господарського суду Миколаївської області від 17.11.09 р. по справі № 18/154/09, яким визнано договір 01.03.04 р. № 5 укладений між позивачем та ТОВ НВФ ”Інтернет” на купівлю-продаж дійсним з моменту його укладання. В Акті перевірки зазначений договір був визнаний відповідачем таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним по правочину.
Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають. За таким, викладені відповідачем в Акті перевірки висновки про відсутності у позивача об'єктів, які підпадають під визначення статей 3 - 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (надалі -Закон № 334/94-ВР) із змінами та доповненнями та визнання даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період недійсними, а також відсутності об'єктів позивача, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р № 168/97-ВР (надалі -Закон № 168/97-ВР) та визнання даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період недійсними -не відповідають вимогам статей 215, 216 ЦК України.
Крім того, суд зазначає, що взагалі діюче законодавство не надає права відповідачу визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період недійсними.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII, із змінами та доповненнями, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.
Згідно частини 1 статті 11-1 Закону № 509-XII плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.
Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.
Згідно підпункту 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III із змінами та доповненнями (надалі -Закон № 2181-III) до компетенції контролюючих органів віднесено право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З наведеного вбачається, що відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень.
З урахуванням викладеного, стосовно висновків відповідача по Акту перевірки про порушення позивачем частин 1, 5, статей 203, 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та визнання недійсними даних відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період, про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 168/97-ВР та визнання недійсними даних, наведених у деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період -не є дійсними, суд зазначає наступне.
Вказані дії свідчать про порушення відповідачем Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05 р. № 327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 (надалі - Порядок), а саме підпунктів 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4 згідно з якими висновок акту виїзної планової перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів, а виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обов'язкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання -юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08 р. № 584.
При розгляді справи, судом встановлено, що не тільки висновки Акту перевірки викладені з порушенням вимог чинного законодавства. З порушенням норм чинного законодавства складений як сам Акт перевірки, так і викладені в ньому факти, які ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.
Відповідно із пунктами 1.3, 1.5, 1.6 Порядку - результат перевірки оформлюється складанням відповідного акту. Акт, це службовий документ, який не тільки підтверджує проведення виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, але він є єдиним передбаченим законом документом, який повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушення норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами виїзної планової перевірки в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.
Відповідно до підпунктів 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 статті 2 Порядку результати виїзної планової перевірки групуються за окремими видами податків і зборів (обов'язкових платежів) та у розрізі податкових періодів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:
- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;
- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;
- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;
- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;
Відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, ”приховування об'єкта оподаткування”, ”розкрадання”, ”привласнення”, ”описка тощо).
Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що дії відповідача при проведенні перевірки та складанні Акту перевірки не відповідають вимогам законодавства.
Акт перевірки був складений із порушенням вимог Порядку, оскільки як його оформлення, так і викладені в ньому висновки перевірки не підтверджені належним чином, не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, а тому не можуть бути доказами правомірності встановлення порушень позивачем.
Відповідно із статтею 11-1 Закону ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII (надалі -Закон № 509-XII) плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.
В Акті перевірки вказано, що планова виїзна перевірка здійснювалась за адресою: м. Миколаїв, вул. К. Лібкнехта, 37, а вже в підпункту 2.3.2 розділу 2 Акту перевірки зазначено про відсутність у позивача будь-яких власних або орендованих офісних приміщень, в яких би проводилась господарська діяльність.
Вказане свідчить про зроблене перевіряючими припущення, оскільки визначення фактичного місця знаходження позивача ще не підставою вважати, що саме за цією адресою проводиться господарська діяльність. Суд вважає, що перевіряючими не досліджувалися наявні у позивача документи, які свідчать про оренду приміщень під офіс, про наявність приміщень для ведення торгової діяльності, складські приміщення і таке інше.
Висновки відповідача стосовно того, що укладені позивачем правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, спростовуються матеріалами справи, оскільки судом з'ясовано, що по всіх правочинах, зазначених в Акті перевірки, здійснювалось фактичне постачання товарів та їх оплата. Так, при складанні Акту перевірки відповідачем не був врахований той факт, що позивач здійснює свою діяльність на підставі ліцензій на право заготівлі, переробки металобрухту чорних металів від 18.03.04 р. серії АА № 603407, від 17.04.07 р. серії АВ № 305788 та на право збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (макулатури, відходів полімерних) від 31.03.05 р. серії АБ № 103067, оскільки для їх отримання необхідно дотримання певних ліцензійних умов. А про дотримання позивачем ліцензійних умов для здійснення діяльності, а також наявності необхідного обладнання та технологій свідчать:
- акти обстеження місцевими державними адміністраціями спеціалізованих підприємств, їх приймальних пунктів та приймальних пунктів спеціалізованих металургійних переробних підприємств (брухт чорних металів) від 12.03.07 р. № 383/211 та від 10.02.06 р. № 330/159;
- акт обстеження технологічної схеми заготівлі та переробки металобрухту чорних металів 07.02.06 р.;
- договір від 31.01.06 р. № 30/01-06 оренди обладнання для газополумневої різки лому чорних металів;
- договір від 31.01.06 р. № 01/02-06 оренди автокрану, свідоцтва про перевірку робочого засобу вимірювальної техніки, висновку експертизи, дозволу на початок виконання робіт підвищеної небезпеки тощо.
Висновки відповідача стосовно того, що при укладанні правочинів, зазначених в Акті перевірки, позивач не мав намірів на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, про відсутність первинних документи, які б свідчили про виконання укладених позивачем угод спростовуються наявними у позивача видатковими та прибутковими накладними, податковими накладними, актами виконаних робіт, які надавались ним під час проведення перевірки. Той факт, що зазначені документи були предметом розгляду при проведені перевірки підтверджує складений відповідачем Додаток № 4 до Акту перевірки, в якому чітко визначається які саме документи досліджувалися в ході проведення перевірки.
Вказане свідчить, що такими діями відповідач порушує не тільки встановлений законодавством порядок і механізм проведення перевірки, але й є доказом невиконання ним наступного.
Відповідно до податкових роз'яснень, наданих ДПА України від 06.07.09 р. № 14082/7/23-4017/354 ”Щодо окремих питань стосовно контролю за додержанням податкового законодавства платниками податків -юридичними особами”, фінансова, податкова та статистична звітності формуються на підставі даних бухгалтерського обліку та мають тісний взаємозв'язок між собою, тому для проведення перевірок суб'єктів господарювання з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) вкрай необхідно досліджувати регістри бухгалтерського обліку та фінансову звітність.
Згідно статті 2 Закону № 509-XII одним із завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством. При цьому, до функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій згідно із статтею 10 цього Закону віднесено, зокрема, здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), а також здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також проведення перевірок достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.
Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-XIV (надалі - Закон № 996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Доказом безпідставності викладених у Акті перевірки висновків є той факт, що позивачем за весь перевіряємий період подавалась відповідачу податкова звітність та по зазначених в Акті перевірки договорах здійснювались перерахування податків до бюджету в сумі 436578 грн., з яких ПДВ -148827 грн., податок на прибуток - 287751 грн. При цьому, роблячи в Акті перевірки висновки про відсутність у позивача об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та недійсність даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період, а також щодо відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 168/9-ВР 7 та недійсність даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період, відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на повернення із бюджету коштів, які були сплачені позивачем за перевіряємий період за результатам своєї фінансово-господарської діяльності саме за угодами, визнаними в Акті перевірки нікчемними.
Судом також встановлено наступне. Листом від 19.11.09 р. № 19/11-1 позивач по справі звернувся до відповідача з проханням надіслати йому рішення, яке мало бути прийняте за результатами висновків Акту перевірки.
Листом від 10.12.09 р. № 6891/10/25-004 відповідачем була надана відповідь, але при цьому відсутній мотив стосовно того, чому за результатами перевірки не було прийнято будь-яке рішення. Слід зазначити, що при наданні відповіді відповідач робить посилання на норми Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.08 р. № 266. Норми зазначеного порядку регулюють питання пов'язані з виявленням в ході перевірки договорів які суперечать інтересам суспільства та держави -нікчемних право чинів, але жодного доказу нікчемності правочинів, укладених позивачем за перевіряємий період в Акті перевірки не наведено.
Вказане свідчить про те, що такими діями відповідач поставив позивача у правову невизначеність, оскільки, з одного боку є висновки Акту перевірки про встановлені порушення, а з іншого боку, відсутня можливість для позивача оскаржити такий акт або визнати його незаконним.
Враховуючи викладене, суд вважає, що викладені в Акті перевірки висновки можуть вплинути на інтереси позивача, його права та обов'язки на майбутнє, виходячи з наступного.
Представником позивача правомірно заявлено у судовому засіданні про порушення його інтересів на майбутнє за наслідками таких дій відповідача. Цілком слушно, що висновки відповідача про визнання угод нікчемними, наприклад, з такими контрагентами як ТОВ НПФ ”Інтермет” і ТОВ ”Інтермет-ВС”, може призвести до невиконання зазначеними підприємствами своїх зобов'язань по укладеними з позивачем договорам, а саме, непогашенню дебіторської заборгованості за поставлені товари, що станом на 01.12.09 р. складає 97913234,78 грн. по ТОВ ”Інтермет ВС” та 159389350,78 грн. по ТОВ НВФ ”Інтермет”.
Це в свою чергу може призведе до неможливості позивачу провести розрахунки з постачальниками, виплатити заробітну плату працівникам, сплатити податки, збори, обов'язкові платежі і таке інше.
Крім того, суд зазначає, що дії відповідача про визнання відсутніми у позивача об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 168/97-ВР, визнання недійсними даних, відображені у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період свідчать про порушення відповідачем норм Закону № 2181-III.
Згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону № 2181-III податкова декларація це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Визнаючи договори позивача нікчемними, а також визнаючи недійсними дані відображені ним у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період, відповідач повинен був зняти з підприємства як валові доходи і податкові зобов'язання, отримані ним у зв'язку з виконання таких договорів, так і валові витрати і податковий кредит, нараховані по постачальниках товарів.
З наведеного можна зробити висновок, що відповідач фактично визначив суми податкових зобов'язань позивачу і тим самим порушив вимоги підпункту 4.1.1 пункту 4.1, підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III. Згідно зазначених норм цього Закону платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації. Право органу податкової інспекції визначати податкове зобов'язання платника податків передбачено у випадку, коли згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган або за даними документальних перевірок.
У судовому засіданні представником позивача було доведено, що до прийняття рішення по справі, відповідач не надав висновку щодо повернення сум податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, сплачені останнім в якості податкових зобов'язань, визначених в податкових деклараціях які були визнані в ході проведення перевірки недійсними, а також не здійснила відповідних коригувань валових доходів і податкових зобов'язань по особовому рахунку платника податків (позивача).
Крім цього, відповідач, не знімаючи з позивача валові доходи і податкові зобов'язання, не визнає податковий кредит і валові витрати контрагентів останнього, а відповідні інспекції донараховують їм відповідні суми податків до сплати, що фактично є подвійним оподаткуванням. Це стало можливим внаслідок того, що відповідач по справі направляв податковим інспекціям копії Акту перевірки із відповідними висновками.
Судом також встановлено і інше порушення відповідачем вимог податкового законодавства.
Так, згідно приписів пункту 4.11 наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 - податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.
Відповідно із пунктом 1.3 цього ж наказу за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства складається довідка.
Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Довідка - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не вчинив передбачені законом дії, а саме, не прийняв а ні рішення, а ні довідку, при цьому використовуючи висновки Акту перевірки.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача щодо визнання недійсними висновків Акту перевірки, суд закриває провадження у цій частині позовних вимог оскільки вони не підпадають під судову юрисдикцію.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 157, статтями 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -
Позовні вимоги приватного підприємства ”Евро-ДГ” - задовольнити частково.
Визнати Акт перевірки державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва від 18.02.09 р. № 655/23-600/32755158 таким, що складений з порушенням, а тому, не відповідає вимогам наказу державної податкової адміністрації України від 10.08.05 р. № 327 про затвердження ”Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08. 05 р. за № 925/11205), із змінами, внесеними згідно з наказом державної податкової адміністрації України від 13.06.07 р. № 354.
Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні правочинів, укладених приватним підприємством ”Евро-ДГ” з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.
Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні відсутніми об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними.
Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні відсутніми об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними.
В решті позовних вимог провадження закрити.
Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Головуючий суддя О.Ф. Середа
10.03.2010 р.