Справа № 320/4965/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
11 серпня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Парінова А.Б.,
суддів: Горяйнова А.М.,
Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати йому індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 в сумі 83 625, 23 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення у відповідній частині та в цій частині прийняти нове рішення, яким зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 в сумі 83 625, 23 грн.; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує, зокрема тим, що судом першої інстанції під час вирішення даного спору не було враховано, що відповідачем не заперечується обов'язок нарахувати йому індексацію за період 01.01.2016 до 01.03.2018 в сумі 83 625,23 грн. Разом з цим, позивач вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що індексація грошового забезпечення не підлягає компенсації та посилаючись на положення п. 5 ст. 242 КАС України просить врахувати правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21 січня 2020 року у справі № 826/15879/18 з аналогічним предметом спору, а також у постанові від 13 січня 2020 року у справі 803/203/17 та постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року та на підставі п.3 ч.1 ст.311 призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.06.2019 № 192 звільнений у запас відповідно до п.п. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обовязок і військову службу (за станом здоров'я).
Вказаним наказом позивач був виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення з 18.06.2019, а також направлений для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області.
У подальшому позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Відповідач листом №1412 від 08.08.2019 повідомив позивачу про відсутність коштів та про неможливість вирішити дане питання.
Не погоджуючись з відмовою відповідача виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно, всупереч нормам чинного законодавства не виплачено позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018. Разом з тим, вдмовляючи у залдоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу (індексації грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням термінів його виплати за період з 01.01.2016 року по дату фактичної виплати нарахованої суми індексації грошового забезпечення, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб, суд першої інстанції виходив з того, що така компенсація, відповідно до норм чинного законодавства можлива лише за умови попереднього нарахування індексації грошового забезпечення, проте, в межах спірних правовідносин такого нарахування не було здійснено. Разом з цим, судом першої інстанції було також вказано, що суд не вправі визначати конкретні суми індексації, яка підлягає сплаті, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум належить до компетентних стуктур відповідача, що мало наслідком відмову у задоволенні вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 83 625, 23 грн.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Водночас, положеннями Закону № 2050-ІІІ під доходами розуміється грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні положення визначені Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Відтак, системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2000 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок) встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Крім того, підпунктом 7 пункту 4 Порядку встановлено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Таким чином, суми індексації грошового забезпечення, виплачені з порушенням строків, підлягають компенсації на підставі вищенаведених положень законодавства.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ та окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17).
У постанові від 28 квітня 2020 року за результатом перегляду адміністративної справи № 803/865/17 Верховний Суд вказав, щло у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у тому числі за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Таким чином, у випадку встановлення факту невиплати позивачу сум індексації заробітної плати та зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування та виплату належних позивачу сум доходів, останній має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16; у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16; у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17 у постанові від 28.04.2020 у справі 803/865/17.
З огляду на зазначене та враховуючи, що судом першої інстанції було зобов'язано ВЧ нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та вказане рішення не було оскаржено суб'єктом владних повноважень, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу (індексації грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням термінів його виплати за період з 01.01.2016 по дату фактичної виплати нарахованої суми індексації грошового забезпечення, без утримання із зазначеної суми ПДФО.
Щодо вимог позивача про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року саме у розмірі 83625,23 грн., апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення)
Отже, з аналізу наведених норм законодавства слідує, що обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) та визначати суму індексації, зокрема розміру посадового окладу, базового місяця для обчислення індексації, покладено саме на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суд не вправі визначати конкретні суми індексації, яка підлягає виплаті позивачу, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум належить до компетентних структур відповідача.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідна вимога позивача щодо визначення конкретної належної йому до виплати суми індексації спрямована на майбутнє, оскільки позивачем не надано суду жодних доказів та не наведено жодних доводів, що відповідачем буде нараховано ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 в іншому розмірі. При цьому, як стверджує апелянт та підтверджується матеріалами справи, відповідачем не заперечується, що відповідно до Постанови КМУ від 17.07.2003 № 1078 сума індексації за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, з урахуванням базового місяця 2008 року, коли відбулося останнє підвищення посадових окладіввійськовослужбовців складає 83625, 23 грн., тобто у тій сумі яку позивач просить зобов'язати відповідача йому виплатити.
Разом з цим, судова колегія зауважує, що відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
Водночас, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про наявність правових підстав для визначення судом конкретної суми належної позивачу до виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018.
Таким чином, на підставі встановлених під час апеляційного розгляду обставин справи у їх сукупності та взаємозв'язку, колегією суддів встановлено, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу (індексації грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням термінів його виплати за період з 01.01.2016 по дату фактичної виплати нарахованої суми індексації грошового забезпечення, без утримання із зазначеної суми ПДФО не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, а також повністю спростовуються доводами апелянта та наявними у справі доказами.
Щодо іншої частини оскаржуваного позивачем рішення суду першої інстанції, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 семе у розмірі 83625, 23 грн., у той час як, наведені апелянтами доводи не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу (індексації грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням термінів його виплати за період з 01.01.2016 по дату фактичної виплати нарахованої суми індексації грошового забезпечення, без утримання із зазначеної суми ПДФО неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, та прийняття у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 317, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу (індексації грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням термінів його виплати за період з 01.01.2016 року по дату фактичної виплати нарахованої суми індексації грошового забезпечення, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення адміністративного позову.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: А.М. Горяйнов
О.М. Кузьмишина