Справа № 428/5636/19
Провадження № 2/428/1278/2020
06 травня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Посохова І.С.,
за участю секретаря судового засідання Колядінцевої П.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька Луганської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним,
ОСОБА_2 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 , 1941 року народження. Після смерті батька відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира була придбана у власність батьками позивача: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». 26 серпня 1993 року відділом приватизації житла УЖКХ Сєвєродонецького міськвиконкому їм було видане свідоцтво про право власності на житло № 24 від 26 серпня 1993 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складалась з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги на дану спадщину був батько позивача та позивач.
22 вересня 2009 року державний нотаріус Першої Сєвєродонецької нотаріальної контори Фесенко О.М., на підставі статті 1261 Цивільного кодексу України, видав батькові позивача ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого у власність батька перейшла 1/2 частка квартири, яка належала матері позивача ОСОБА_5 . На думку позивача, дана нотаріальна дія державного нотаріуса Першої Сєвєродонецької нотаріальної контори Фесенка О.М. незаконна, нотаріус не мав права її вчиняти у такому вигляді. На момент вчинення даної нотаріальної дії, позивач був і є в даний час інвалід 2 групи, що підтверджується довідкою МСЗ-015 № 484875, виданою 27.09.2004 року МССК міста Нягань Тюменської області Міністерством праці та спеціального розвитку РФ.
Позивач на той час був зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1 та мав право на обов'язкову частку у спадщині, а саме на 1/2 частку вищевказаної квартири, яка відкрилась після смерті його матері ОСОБА_5 .
14 січня 2019 року позивач приїхав до батька у м. Сєвєродонсцьк та проживав разом з ним до його смерті. З розмови з батьком позивачу стало відомо, що він під впливом малознайомої громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уклав з нею договір довічного утримання, а 28 серпня 2018 року подав до Сєвєродонецького міського суду позовну заяву, в якій просив позбавити позивача права користуватись житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Після отримання даної інформації, позивач оглянув квартиру, але договору довічного утримання не знайшов, також в квартирі були відсутні документи, які підтверджують право власності на квартиру та технічний паспорт. Батько також повідомив, що громадянка ОСОБА_3 після укладання договору довічного утримання, ніяких дій по виконанню вказаного договору, пов'язаних з утриманням та доглядом відносно нього, не робила.
22 лютого 2019 року, батько подав нотаріально посвідчену заяву до Сєвєродонецького міського суду, в якій відмовився від позовної заяви від 28 серпня 2018 року. Він також хотів скасувати договір довічного утримання серія та номер: 2-378, від 26.05.2018 року, але приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малахов С.О. роз'яснив батькові та позивачу, що нотаріус може розірвати договір довічного утримання тільки в присутності всіх сторін договору. Також нотаріус пояснив, що у даному випадку, для розірвання договору довічного утримання батькові необхідно звернутись до Сєвєродонецького міського суду.
Батько звернувся до ОСОБА_3 та попросив сходити до нотаріуса та розірвати договір довічного утримання або надати йому його примірник даного договору, на що ОСОБА_3 відмовилась.
З 13 квітня 2018 року по 26 квітня 2018 року, позивач знаходився у батька у місті Сєвєродонецьк, та проживав разом з ним. Як вважає позивач, з часу укладання договору довічного утримання з 26.05.2018 року і до смерті батька до ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка ОСОБА_3 не утримувала і не доглядала за батьком позивача. Він самостійно утримував себе та піклувався за собою. Батько отримував пенсію, яку використовував на своє утримання, він самостійно опікувався за собою, ходив та купував продукти харчування, одяг в магазинах та місцевих ринках, сплачував у відповідних закладах за комунальні послуги, відвідував лікарів у лікарні, купував ліки, спілкувався з родичами та сусідами.
Коли за сімейними обставинами позивач 26 квітня 2018 року був вимушений виїхати до РФ, батько був у задовільному стані, та він попросив своїх родичів, щоб вони у випадку необхідності допомогли батькові. До приїзду позивача у Сєвєродонецьк, до 14 січня 2019 року, родичі постійно приходили до батька, провідували його, купували продукти харчування, необхідні ліки. Також вони підтримували зв'язок з лікарем батька, ОСОБА_6 , яка спостерігала за лікуванням батька. Так як позивач є інвалідом 2 групи і в повному обсязі не міг допомагати батькові, він уклав з територіальним центром соціального обслуговування договір про надання соціальних послуг. До нього приходили соціальні працівники та надавали соціальні послуги.
Після смерті батька позивач самостійно займався його похованням. Після поховання батька, позивач звернувся з заявою про прийняття спадщини до Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори. 13.03.2019 року Другою Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою була зареєстрована спадкова справа № 50/2019 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На думку позивача, з наведеного вище, та наданих доказів видно, що громадянка ОСОБА_3 , укладаючи цей договір, не мала намірів створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Вона не надавала ніякого матеріального забезпечення та догляду батькові позивача ОСОБА_4 . Тобто цей правочин є фіктивним.
20.05.2019 позивач ОСОБА_2 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з заявою про забезпечення позову. Ухвалою суду від 22.05.2019 заява позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволена. Накладено арешт на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на підставі договору довічного утримання, серія та номер 2-378, виданого 26.05.2018 року державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Луганської області Фесенком Олександром Миколайовичем.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце судового засідання повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.
На підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, враховуючи, що відповідач була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, про причину неявки в судове засідання суд не повідомила, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що позивач її двоюрідний дядько. Її баба - мати позивача ОСОБА_5 померла та залишились дід ОСОБА_4 і дядько - позивач, з якими вона спілкувалась, підтримувала телефонний зв'язок. Вона раніше працювала у Російській Федерації у м. Москва. У 2018 році повернулась до м. Сєвєродонецька і зустріла на базарі діда ОСОБА_4 . Допомогла йому скупитись, пішла до нього та допомогла прибрати квартиру і приготувати їжу. Позивач мешкав разом зі своїм батьком з січня 2019 року і по день смерті ОСОБА_4 . Вона знає, що позивач мешкав з ОСОБА_4 , до них приходила жінка із «соц.захисту», сусіди допомагали. ОСОБА_3 вона не знає і ніколи її не бачила. Вона, позивач та дід ОСОБА_4 ходили до нотаріальної контори, щоб розірвати договір довічного утримання, але нотаріус пояснив, що потрібна явка двох сторін договору. Дід казав, що уклав договір довічного утримання з якоюсь жінкою та жалкує про це, хотів розірвати даний договір. Діда ОСОБА_4 поховав позивач, вона та інші родичі допомагали. ОСОБА_3 на похоронах не було.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що позивач його сусід. Відповідачку ОСОБА_3 він не знає. З померлим ОСОБА_4 він був багато років сусідом, мешкали в одному під'їзді. ОСОБА_4 сам себе обслуговував, ходив до магазину за продуктами харчування, на пошту, гуляв біля під'їзду. З січня 2019 року ОСОБА_4 захворів на онкологію. До нього приходила племінниця ОСОБА_7 . Позивач постійно мешкав з батьком, інколи їздив на лікування. Сусіди допомагали ОСОБА_4 , продукти харчування приносили. На момент смерті ОСОБА_4 мешкав разом із сином. Хоронили його син, племінниця, родичі.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що вона двоюрідна сестра позивача по матері. ОСОБА_3 вона не знає. ОСОБА_4 зустрічала дуже часто, він був сам і на базарі і в аптеці. Приходила до нього у вересні-жовтні 2018 року за його проханням, він мешкав сам у той час. Позивач приїжджав до нього періодично. Вона приходила до ОСОБА_4 раз на місяць, прибирала у нього у квартирі. Також ОСОБА_4 допомагали її чоловік та племінниця. Її чоловік провідував ОСОБА_4 кожного дня. Наприкінці грудня 2018 року ОСОБА_4 почав хворіти. З січня 2019 року позивач вже постійно мешкав разом з батьком. Вона теж почала ходити до нього кожного дня. Сторонньої жінки у ОСОБА_4 в квартирі не було. Похованням ОСОБА_4 займався позивач.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що він чоловік ОСОБА_9 - двоюрідної сестри позивача. ОСОБА_3 він не знає, ніколи не бачив. Його жінка та ОСОБА_7 допомагали діду ОСОБА_4 . Коли позивач поїхав до РФ, ОСОБА_4 обслуговував себе сам. Коли ОСОБА_4 стало гірше, позивач на початку 2019 року повернувся до батька і був з ним до самої смерті. Йому відомо, що позивач з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ходили до нотаріуса, щоб розірвати договір укладений з ОСОБА_3 . Через те, що позивач інвалід, звернулись в соц.захист за допомогою, щоб приходив співробітник та допомагав ОСОБА_4 . Жінку - ОСОБА_3 він ніколи не бачив, та про неї від ОСОБА_4 ніколи не чув.
Заслухавши представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області 14.02.2017, ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 1051. Батьком якого записаний ОСОБА_4 , матір'ю ОСОБА_5 .
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області 30.12.2008 року, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 1606.
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області 09.03.2019 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 381.
Згідно з копією свідоцтва про право власності на житло від 26.08.1993, виданого Житлово-комунальною конторою концерну «Луганськбуд», квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.09.2009 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Фесенком О.М., спадкоємцем 1/2 частки майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її чоловік ОСОБА_4 . Спадкове майно, на яке в указаній частці видано це свідоцтво, складається з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкова справа № 112/2009. Зареєстровано в реєстрі за № 2-2177.
Як вбачається з копії договору довічного утримання від 26 травня 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Фесенком О.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2-378, ОСОБА_4 (відчужувач) з однієї сторони та ОСОБА_3 (набувач) з іншої сторони уклали цей договір, згідно з умовами якого відчужувач передає, а набувач отримує у власність квартиру АДРЕСА_1 на умовах цього договору.
Відповідно до умов вказаного договору, а саме п. 2.1, 2.2 на Набувача майна покладаються такі обов'язки: щомісячно, не пізніше 15 числа кожного місяця надавати Відчужувачу грошову винагороду у розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян; забезпечення згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості.
Згідно з копією договору про надання соціальних послуг № 19 від 01.02.2019, ОСОБА_4 уклав відповідний договір з Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) строком з 01.02.2019 по 01.02.2020.
Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу дійсності укладеного договору довічного утримання, внаслідок невиконання відповідачем умов оспорюваного договору. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, з наведених вище матеріалів справи в судовому засіданні встановлено, що після укладення договору довічного утримання 26.05.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , набувачем ОСОБА_3 не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, а саме, всупереч вимогам ст. 744, 749 ЦК України та умовам договору, відповідач ОСОБА_3 щомісячно, не пізніше 15 числа кожного місяця не надавала Відчужувачу грошову винагороду у розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та не забезпечувала його згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості.
Так, в судовому засіданні з показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 встановлено, що ОСОБА_3 не утримувала відчужувача ОСОБА_4 , не забезпечувала доглядом та матеріальним забезпеченням, ліками, не займалася похованням після його смерті, взагалі не з'являлася до відчужувача та не виходила з ним на зв'язок.
Крім того, суд звертає увагу на те, що факт призначення соціального працівника ОСОБА_4 у період дії договору довічного утримання, що підтверджується копією договору про надання соціальних послуг № 19 від 01.02.2019, не узгоджується з тією обставиною, що особа за договором довічного утримання повинна бути забезпечена доглядом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 759/501/17 від 19 червня 2019 року.
За таких обставин, суд вважає, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Отже, з наведеного вище судом вбачається, що обставини, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними, у зв'язку з чим суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним задовольнити.
Визнати недійсним договір довічного утримання від 26.05.2018, посвідчений державним нотаріусом Першої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Фесенком О.М., зареєстрований в реєстрі за № 2-378, укладений між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
- позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_4 ;
- відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_5 .
Повне рішення складено 15.05.2020 року.
Суддя І. С. Посохов